Компенсація за відпустку: платити чи не платити?

У статті розглянемо два питання.

1. Як діяти роботодавцю, якщо родина померлого працівника звертається за компенсацією відпустки, яку він не використав.
2. Як працівнику заздалегідь подбати про компенсацію за невикористану відпустку, що виплачується під час звільнення.

Серед питань, з якими стикається роботодавець у разі смерті працівника, – виплата грошової компенсації за не використані ним відпустки. Це питання не врегульовано трудовим законодавством і потребує додаткового вивчення.

Ми звикли вважати, що в цьому випадку застосовують норми ч. 6. ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) та ст. 24 ЗУ «Про відпустки», згідно з якими в разі смерті працівника членам його сім’ї виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні відпусток:

• щорічної основної;
• додаткових відпусток (якщо працівник має дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи);
• згідно з колективним договором (відпустка за ненормований робочий день, роботу за комп’ютером, у шкідливих умовах тощо).

Такі норми є безспірними, коли йдеться про грошову компенсацію за два минулі роки роботи працівника. Адже відповідно до вимог ст. 80 КЗпП України та ст. 11 ЗУ «Про відпустки» забороняється ненадання працівнику щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль.

У разі звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (ст. 116 КЗпП України). Обов’язок щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в разі звільнення працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації.

ПРО ПРІОРИТЕТ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Водночас у разі, якщо міжнародний договір чи міжнародна угода, в яких бере участь Україна, встановлює інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, тоді потрібно застосовувати правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 81 КЗпП України).Законом України від 29.05.2001 № 2481-111 ратифіковано Конвенцію Міжнародної організації праці № 132 від 1970 року про оплачувані відпустки. Згідно зі ст. 12 цієї Конвенції угоди про відмову від права на мінімальну  щорічну оплачувану відпустку чи про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином визнаються недійсними чи забороняються. Це правило є обов’язковим для виконання на території України.

Саме з огляду на ці загальні положення про неможливість заміни відпустки компенсацією в абз. 4 п. 23 постанови Верховного Суду України (ВСУ) від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі – постанова ВСУ про оплату праці) визначено: розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, потрібно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної чи додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи. А під час роботи – лише за частину невикористаної відпустки. Але за умови, якщо тривалість уже використаних працівником щорічної та додаткових відпусток становить не менше ніж 24 календарні дні та якщо працівник досяг 18 років.

В абз. 4 п. 23 постанови ВСУ про оплату праці зазначається, що за відпустки за попередні роки, якщо працівник через незалежні від нього причини (не з його вини) їх не використав, а також за відпустки за 2 роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію з роботодавця. Тобто питання виплати грошової компенсації залежить від причини, через яку працівник не використав ці відпустки – чи з його вини, чи з незалежних від нього причин.

Любов Машевська, адвокат, канд. юрид. наук

Повний текст статті читайте в журналі № 4/2020