Де лікують, там і інфікують

«Підхопити» коронавірус у лікувальних закладах ризикують як медики, так і пацієнти, які звертаються по медичну допомогу з приводу інших захворювань. Чи можна покладатися на професіоналізм та сумлінність медиків і не стати черговою жертвою COVID-19?

«Мого тата, – розповіла одна із читачок журналу Світлана, – інфікували ковідом у хірургічному відділенні Чернігівської центральної районної лікарні. Він потрапив туди зі шлунковою кровотечею у вересні. Операція у віці 74 роки – важке випробування для організму. Але мій тато – найбільший життєлюб, якого я коли-небудь зустрічала. Вже через тиждень він вставав, ходив по палаті, їв і «зависав» у фейсбуці. Ми були впевнені, що небезпека минула. Лікарі теж були налаштовані оптимістично.

Але більш ніж за тиждень після операції у батька раптом підвищилася температура, почалася блювота, і так тривало впродовж тижня. Його стан погіршувався, він уже не вставав, не їв, не розмовляв. Попри це, лікарі запевняли, що він здоровий, і почали готувати його до виписки. Коли температура у нього підскочила до 38, у мене з’явилися підозри, що це ковід, і я попросила чергового лікаря покликати терапевта. Той відмовився, мовляв, у коронавірусу інші симптоми й турбуватися нема про що.

Але я була впевнена: є про що, особливо після того, як поговорила з його сусідами по палаті. Виявилося, тиждень тому з татом у палаті лежав чоловік з високою температурою і сильним кашлем, якого виписали. Через кілька днів до 40–42 піднялася температура в іншого сусіда по палаті, він перестав відчувати смаки і запахи. Однак завідувач відділення Валерій Василинчук не звертав на це уваги.

У відділенні навіть медсестри, які робили процедури пацієнтам, ходили без масок і рукавичок.

Я зателефонувала на гарячу лінію Чернігівської області. На сайті зазначалося, що на неї потрібно звертатися у разі, якщо є інформація про поширення ковід. Зі мною поговорив чоловік, який знав завідувача. Суть його відповіді полягала в тому, що завідувач – шанована людина, а я не лікар і не маю права лізти не у свою справу. Звичайно ж, я не лікар. Проте хіба треба бути лікарем, щоб у період пандемії, коли в усьому світі щодня вмирають тисячі людей, запідозрити коронавірус у людини із симптомами інфікування, які відомі кожному. Але ж лікар, і не просто лікар, а кандидат медичних наук, заслужений лікар України, лікар-хірург вищої категорії і до того ж експерт управління охорони здоров’я облдержадміністрації, шанований усіма В. В. Василинчук, знає ліпше!

Ще тиждень пішов на суперечки з лікарями, спроби зробити тест і покликати будь-якого лікаря, який би професійно оглянув мого батька та поставив діагноз, щоб почати лікування. Результати тестів надійшли в четвер. Вони були позитивними і у мого тата, і у його сусіда по палаті. Їх відразу ж перевели в інфекційне відділення. Точніше, перетягнули й кинули у віддаленому боксі без будь-якої допомоги. Інфекційне відділення на той момент було переповнене. Лікарів і медсестер не вистачало. Вони працювали цілодобово, справді рятуючи життя, але просто фізично не могли допомогти всім.

За кілька днів я дізналася, що в хірургії в той самий час перебувала мама мого давнього друга, і її виписали з температурою. Тож тест здавали самостійно, і він виявився позитивним. Думаю, що таких хворих у цьому відділенні чимало. Лікарі не хочуть визнати свою недбалість, і виписують людей з температурою.

Тепер мій тато в стабільно тяжкому стані. Його лікують. Слава Богу, що є лікарі, які добросовісно виконують свою роботу: оглядають пацієнтів, турбуються про них, заспокоюють, підбадьорюють жартами. Маю надію, що мій тато виживе».

Олександр Фандєєв, спецкор

Повний текст статті читайте в журналі № 12/2020