Система громадського здоров’я по-новому

Із 1 жовтня 2023 року певні категорії працівників зобов’язані робити щеплення проти коронавірусної хвороби (COVID-19). Такі норми нового закону «Про систему громадського здоров’я».

1 жовтня 2022 року набрав чинності Закон України № 2573-IX «Про систему громадського здоров’я» (далі – Закон). Цей Закон вводиться в дію через 12 місяців з дня набрання ним чинності, тобто з 1 жовтня 2023 року. З цієї дати втратить чинність Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а з ним відійде в історію профілактична система, яка здійснювалась установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби. До чого нам готуватися? Які зміни передбачені цим Законом?

Ми докладно розглядали основні парадигми майбутньої системи громадського здоров’я, яка має вийти за межі української системи охорони здоров’я, мати міжсекторальний децентралізований підхід, із перенесенням відповідальності за збереження здоров’я громадян також і на органи місцевого самоврядування (стаття Ю. Єрмолової «Від СЕС до громадського здоров’я» у додатку до журналу № 10/2021, с. 42).

Про систему

Відповідно до визначень Закону громадське здоров’я – сфера знань та організована діяльність суб’єктів системи громадського здоров’я щодо зміцнення здоров’я, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя.

Система громадського здоров’я – комплекс інструментів та заходів, що здійснюються суб’єктами системи громадського здоров’я та спрямовані на захист і зміцнення здоров’я населення, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя, забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення.

Суб’єктами відносин у сфері громадського здоров’я є:

1. Кабінет Міністрів України;
2. центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я – Міністерство охорони здоров’я України;
3. головна експертна установа у сфері громадського здоров’я – Центр громадського здоров’я МОЗ України (далі – ЦГЗ);
4. органи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері – Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі – Держ­продспоживслужба), Державна служба України з питань праці (далі – Держпраці);
5. інші органи державної влади;
6. центри контролю та профілактики хвороб, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я (далі – Центри КПХ). Налічується 25 регіональних Центрів КПХ;
7. наукові установи;
8. Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування;
9. заклади охорони здоров’я, фізичні особи – підприємці, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики;
10. акредитовані лабораторії;
11. 11)   установи, заклади, частини і підрозділи центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони та військового будівництва, охорони громадського порядку, захисту державного кордону, виконання кримінальних покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України;
12. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України;
13. міжнародні організації;
14. інші юридичні особи, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, які здійснюють діяльність на території України.

Основними завданнями системи громадського здоров’я є організація та забезпечення виконання оперативних функцій громадського здоров’я.

Оперативні функції системи громадського здоров’я:

1. епідеміологічний нагляд, оцінка, спостереження та контроль за показниками і чинниками, що впливають на здоров’я населення;
2. моніторинг, готовність і своєчасність реагування на небезпечні чинники, події та надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я;
3. захист здоров’я населення;
4. зміцнення здоров’я населення, зокрема вплив на детермінанти здоров’я;
5. розроблення, затвердження та імплементація процедур і політик, які позитивно впливають на детермінанти громадського здоров’я;
6. використання правових та управлінських інструментів для профілактики хвороб і поліпшення стану здоров’я населення;
7. ефективне запобігання виникненню хвороб та мінімізація їх випадків;
8. стратегічне керівництво в інтересах здоров’я та епідемічного благополуччя населення;
9. розбудова ефективної системи громадського здоров’я та її кадрове забезпечення;
10. організаційне та фінансове забезпечення системи громадського здоров’я, що передбачає рівний та справедливий доступ до послуг у сфері громадського здоров’я;
11. інформаційно-роз’яснювальна робота, комунікація та соціальна мобілізація в інтересах здоров’я та благополуччя населення;
12. наукове забезпечення системи громадського здоров’я;
13. підтримка реалізації ініціатив, що позитивно впливають на здоров’я населення, на місцевому рівні.

МОЗ України делегує здійснення зазначених функцій ЦГЗ, регіональним Центрам КПХ, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, іншим суб’єктам господарювання, які залучаються до надання послуг у сфері громадського здоров’я.

Статтю повністю читайте в журналі № 12/2022.