Синдром вигорання – страшна ціна за відданість медичній професії

В Україні через лікарські помилки, яких можна було уникнути, помирає понад 30 осіб щодня. Зумовлює таку ситуацію, зокрема, виникнення синдрому вигорання у медичних працівників, що має свої причини, ознаки, особливості профілактики та лікування. Отже, наше з вами здоров’я безпосередньо залежить від фізичного, емоційного та мотиваційного стану лікарів

НЕРВОВО-ЕМОЦІЙНЕ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ

У процесі виконання трудових обов’язків ­медичним працівникам доводиться контактувати з багатьма шкідливими та небезпечними чинниками виробничого середовища різної природи – ­фізичними, хімічними, біологічними та психофізіоло­гічними. Слід зазначити, що медики зазнають комбінованої, комплексної та поєднаної дії цих чинників у постійному чи інтермітуючому ­(періодичному) режимі.

У нинішніх умовах найбільшого значення набувають психофізіологічні чинники, а особливо – нервово-­психічні перевантаження.

Основними причинами нервово-емоційного ­перевантаження медичних працівників є:

• постійна відповідальність за здоров’я та життя людей (власне, пацієнтів, колег), значна кількість скарг і судових позовів, що повсякчас збільшується;
• щоденний контакт з великою кількістю людей різного віку (дітьми, особами літнього віку тощо) та соціального стану (хворими та їхніми родичами, керівниками різних установ, населенням), які ­мають різні психологічні особливості (характери);
• потреба терміново приймати рішення, часто єдино правильні, в умовах дефіциту інформації та часу, під час екстремальних ситуацій і бойових дій;
• велика кількість стресових ситуацій, робота в умовах підвищеної небезпеки;
• змінність роботи (нічні зміни);
• агресія з боку пацієнтів (фізична, психічна, сексуальна, словесна);
• прояви цькування (булінгу, мобінгу) з боку керівників та колег;
• соціально-економічні чинники (відсутність стабільного і належного фінансування медичної галузі і як наслідок – робота в умовах відсутності необхідних лікарських засобів, устаткування, апаратури, а додатково – низький рівень та несвоєчасна виплата заробітної плати тощо).

В умовах неналежного фінансування медичної галузі в нашій країні часто створюються незадовільні умови перебування та лікування хворих у закладах охорони здоров’я (далі – ЗОЗ). Оплата праці медперсоналу є однією з найнижчих порівняно із зарплатами працівників інших видів економічної діяльності в Україні та найнижчою серед медпрацівників у Європі. ­Низький рівень заробітної плати зумовлює невеликі витрати підприємств на охорону праці (відповідно до ст. 19 ­Закону «Про охорону праці»).

Тривале психоемоційне перевантаження може спричинити тяжкі захворювання серцево-судинної системи (далі – ССС): гіпертонічну хворобу, стенокардію, інфаркт міокарда, серцеву недостатність тощо, а також інсульт, цукровий діабет. Усі вони часто призводять до передчасної смерті.

Унаслідок дії психофізіологічних чинників у медичних працівників нерідко виникають невротичні розлади. Найпоширенішими серед них є: неврастенія (психічний розлад, що проявляється у підвищеній дратівливості, стомлюваності, втраті здатності до тривалого розумового і фізичного напруження), синдром хронічної втоми (виникає відчуття ­пригніченості та безвиході, потреба бути на самоті, безпричинна стомлюваність, розлад сну, апатія, зниження пам’яті й м’язова слабкість), депресія (характерні такі симптоми, як постійний поганий ­настрій, втрата здатності відчувати радість, загальмованість, апатія, порушення сну і мислення, зміна маси тіла тощо), нервовий зрив (характеризується хронічною втомою, гострим головним болем, ­безсонням, різкими перепадами настрою, неадекватною поведінкою, розладом серцевої діяльності та вегетативних функцій).

Але найбільш несприятливим наслідком дії ­психофізіологічних чинників на медичних працівників є синдром вигорання. У 1974 р. американський психіатр Герберт Фрейнденбергер (H. J. Freundenberger) для опису психологічного стану у волонтерів служб психічного здоров’я, що проявлявся як виснаження, розчарування та відмова від роботи, уперше застосував термін «синдром вигорання персоналу» (staff burnout syndrome). Такий синдром він визначив як «ураження, поглинання або знос, що відбувається в людині внаслідок різко ­насичених вимог до власних ресурсів і сил».

Психолог Скотт Меєр (S. T. Meier) у 1983 р. визначив цей стан як такий, у якому «людина не має очікуваної ­винагороди від виконаної роботи, а, навпаки, очікує покарання, що відбувається внаслідок недостатньої мотивації, контрольованих результатів або недостатньої компетенції».

З одного боку, синдром емоційного вигорання – це певний тип реакції на хронічний професійний стрес, який дає змогу людині дозувати і ощадливо витрачати енергетичні ресурси. А з іншого – соматичні, психологічні та психопатологічні дисфункції, що виникають, мають несприятливі наслідки для здоров’я та професійної діяльності.

Цей синдром зазвичай оцінюється як стрес-­реакція у відповідь на безжальні виробничі та емоційні вимоги, що виникають від надмірної відданості людини своїй роботі із супутньою цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку.

Юрій Паустовський, професор, Валентина Зенкіна, доцент. Кафедра гігієни та екології № 2 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Статтю повністю читайте в журналі № 5/2021

Другу частину статті буде опубліковано в наступному номері журналу