Сіємо розумне, добре, вічне… дистанційно

Уже очевидно, що пандемія – це надовго. Унаслідок цього Міністерству охорони здоров’я потрібно подумати про профілактику профзахворювань та оздоровлення освітян.

Пандемія дала поштовх для поширення нових форм ­зайнятості, оскільки багато організацій перейшли на дистанційну роботу. Я працюю викладачем у педа­гогічному коледжі і вважаю, що питання органі­зації охорони праці освітян нині актуальне як ніколи.

Ще рік тому викладачі та студенти застосовували елементи дистанційної роботи, використовуючи можливості соціальних мереж. Створювалися інтернет-спільноти, де можна було розміщувати повідомлення для організації навчання, дозвілля, виховної роботи. Але це були лише елементи. Тому під час ­переходу на повномасштабне дистанційне навчання всі зазнали стре­сової ситуації, адже такого ще не було.

Тоді й згадалося, що вчитися потрібно все життя. Навіть ті викладачі, які не є прихильниками передових комп’ютерних технологій, були змушені вчитися працювати на різних освітніх платформах. Такий поворот подій спричинив надмірне перевантаження та негативно вплинув на нервову та серцево-судинну системи учасників навчального процесу. Погіршувало загальний стан здоров’я і почуття тривоги ­через можливий ризик заразитися невідомою хворобою.

Звісно, до дистанційного навчання можна було б підготуватися заздалегідь, ще до впровадження карантинних заходів, за допомогою проведення семінарів, вебінарів, інших заходів в онлайн-режимі. Це мінімізувало б стресові ситуації.

Третина вчителів переживає педагогічний криз

Професія педагога пов’язана з ризиком дістати такі захворювання, як ларингіт, неврози, психосоматичні розлади, хвороби органів зору, серцево-судинні захворювання (гіпертонічна хвороба, вегето-­судинна дистонія, ішемічна хвороба серця, варикозне розширення вен нижніх кінцівок), ожиріння, остеохондроз. Проте в сучасних умовах ризики розвитку таких захворювань тільки збільшуються.

Як показують дослідження, близько третини вчителів, які мають 10–15-річний педагогічний стаж, ­переживають так званий педагогічний криз, коли виникають відчуття втоми, роздратованості, незадоволеності результатами своєї праці. Водночас поява педагогіч­ного кризу збігається з розвитком ­гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця. Педагоги з великим стажем роботи найчастіше страждають на бронхіальну астму, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, неврози. Більшість педагогів має надлишкову масу тіла, понад дві третини – порушення опорно-рухового апарату. Захворювання нервової системи розвиваються приблизно у третини педагогів зі стажем роботи понад 10 років і в половини педагогів зі стажем роботи понад 20 років.

У структурі професійної захворюваності вчителів переважають: патологія органів зору – 65%; серцево-судинні захворювання – 48%, захворювання опорно-рухового апарату – 44%. Це дані, зафіксовані до пандемії. Тепер ці показники, найімовірніше, збільшаться.

Інна Совальська, викладач Володимир-Волинського педагогічного фахового коледжу імені А. Ю. Кримського

Статтю повністю читайте в журналі № 6/2021