Про атестацію, медогляди та формальну турботу, або Коли профілактика – на папері, а ризики – у тілі

Між результатами атестації робочого місця, де умови праці фіксуються як шкідливі, і медичним контролем, який мав би забезпечити профілактику, виникає методологічна розірваність, що знецінює саму ідею комплексного підходу до збереження здоров’я працівників.

Система охорони здоров’я працівників, попри формальну структурованість, сьогодні дедалі частіше демонструє функціональну розірваність між тим, що ми вимірюємо, тим, що документуємо, і тим, що реально перевіряємо або чого намагаємося уникнути. Особливо яскраво це проявляється у сферах атестації умов праці та організації мед­оглядів, що мали б бути логічно пов’язаними ланками одного процесу: від гігієнічної діагностики до медичної профілактики.

Проте замість цілісного механізму ми спостерігаємо набір формальних, адміністративно роз’єднаних процедур, регламентованих різними нормативними актами – чинним Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим наказом МОЗ від 21.05.2007 № 246 (далі – чинний Порядок), Державними санітарними нормами і правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженими наказом МОЗ від 08.04.2014 р. № 248 (далі – Гігієнічна класифікація). За таким же принципом сформовано і проєкт нового порядку проведення медоглядів, оформленого проєктом наказу МОЗ «Про організацію та проведення обов’язкових медичних оглядів працівників певних категорій» (далі – проєкт нового Порядку). У цьому розрізненому регуляторному полі працівник – як людина з конкретними фізіологічними вразливостями – часто втрачається між комірками таблиць, переліків, додатків та інструкцій, унаслідок чого медичний контроль перетворюється не на продовження гігієнічної оцінки, а на формальність, яка існує окремо від реальності умов праці.

Акт визначення категорії: документ, що втратив суть

Почнемо з Акта визначення категорії працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду (далі – Акт) – того самого документа, який мав би виконувати роль логічного містка між результатами атестації робочого місця та профілактичними мед­оглядами, попередніми та періодичними. Здавалося б, проста ідея: зафіксувати, на яких саме посадах, у зв’язку з якими шкідливими факторами потрібно проводити медогляди, а отже – дбати про здоров’я працівників ще до того, як проблеми нагадають про себе клінічно. Але чинна форма Акта – як і запропонована у проєкті нового Порядку – фокусується не тільки на ідентифікації факторів, а й на обліковій функції: скільки працівників, за якими професіями, у якій кількості підлягають медоглядам. Це, по суті, перетворює документ на табель обліку, а не на інструмент аналізу ризиків для здоров’я людини. Кількість працівників – змінна величина, що залежить від плинності кадрів, сезонності виробництва, організаційних змін, тоді як насправді документ мав би фокусуватися на постійних складниках – умовах праці, характері робіт, чинниках впливу, що залишаються незмінними незалежно від того, чи є зараз на посаді людина, чи її тільки планують увести до штату.

Дублювання за графіком, а не за логікою

Ще один методологічно слабкий момент – це обов’язок щорічного складання Акта до 1 грудня, навіть якщо у штаті, умовах праці чи структурі підприємства не було жодних змін. Постає цілком обґрунтоване запитання: навіщо механічно погоджувати та повторно оформлювати документ, якщо перелік шкідливих факторів і посад залишився незмінним, а реальні умови праці – стабільні й не модифікувались? Така вимога нівелює зміст процедури: замість того, щоб реагувати на зміни у виробничому середовищі, ми щороку імітуємо діяльність у фіксовану дату. Ба більше, саме календарне дублювання вбиває ідею оперативного реагування на реальні зміни – наприклад, на появу нової дільниці, посади, модернізацію технологічного процесу або встановлення нового обладнання. Усе це може відбутися в березні, червні, вересні – але процедура не передбачає складення оновленого Акта поза графіком, і в результаті вся система втрачає гнучкість, логіку та зв’язок із реальною динамікою виробничого середовища.

Формальність у серці профілактики

І навіть якби форма була ідеальною, далі починається ще більша розбіжність – на етапі медоглядів. Проєкт нового Порядку декларує зрозумілу мету – забезпечення систематичного динамічного спостереження за станом здоров’я відповідно до наявних небезпек і ризиків, на які працівники наражаються або можуть наражатися в процесі трудової діяльності, а також визначення стану здоров’я та професійної придатності працівника до виконання своїх професійних обов’язків без погіршення стану здоров’я протягом всієї трудової діяльності, створення роботодавцем безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Проте, коли справа доходить до ключового документа – додатка 4, де фактично має формуватися перелік підстав для направлення працівників на медогляд, – ми знову стикаємось із реальністю, у якій значну частину шкідливих факторів, наприклад, за показниками важкості та напруженості праці, що чітко класифіковані в додатках 15 і 16 до Гігієнічної класифікації праці, просто не відображено.

У додатку 4, як чинного Порядку, так і в проєкті нового Порядку, усе ще триває «вечірка» з вибірковою амнезією: деякі фактори там є, деякі зникли в чорній дірі редакторських рішень, а деякі, мабуть, просто не пройшли кастинг. Якщо хтось чекав логіки – вона затримується десь у коридорі МОЗ. Немає або неповно враховано такі показники, як тривале перебування в позі «стоячи» (понад 80% зміни), емоційне напруження, фізична та сенсорна монотонність, нічна або нерегулярна змінність, психоемоційні навантаження, а також інтелектуально навантажені професії, де рішення приймаються в умовах дефіциту часу та інформації.

Значна частина сенсорних факторів, як-от робота з великою кількістю сигналів, зорове навантаження за малої площі об’єкта розрізнення або тривале спостереження за екранами, також представлена фрагментарно, без градації або нормативної чіткості.

Отже, між результатами атестації робочого місця, де ці умови фіксують як шкідливі, і медичним контролем, який мав би забезпечити профілактику, виникає методологічна розірваність, що знецінює саму ідею комплексного підходу до збереження здоров’я працівників.

Працюй стоячи – лікуйся мовчки: як держава проґавила наймасовіший ризик

Одним з найяскравіших прикладів цієї розірваності є фактор тривалого перебування у позі «стоячи» – умова праці для десятків професій, починаючи від продавців, кухарів і вантажників, закінчуючи конвеєрниками, охоронцями та перукарями. Відповідно до Гігієнічної класифікації поза «стоячи» понад 80% часу зміни класифікується як шкідливий фактор (3 клас, ступінь 3.2), що має бути підставою для організації відповідного контролю за станом здоров’я.

З погляду фізіології – це фактор високого ризику розвитку венозної недостатності, порушення циркуляції, застійних процесів у нижніх кінцівках, і як наслідок – варикозного розширення вен. І саме виражене варикозне розширення вен на ногах, ускладнене запальними (тромбофлебіт) або трофічними розладами (код МКХ-10 – I83.2) є у чинному Переліку професійних захворювань, затвердженому постановою КМУ від 8.11.2000 № 1662. Отже, маємо повний ланцюг: умова — фактор — патологія — профзахворювання. Але ні в додатку 4 чинного Порядку, ні в проєкті нового Порядку цього фактора просто немає. І це не виняток – це приклад того, як офіційно визнаний професійний ризик просто випадає з нормативної системи, яка мала б його регулювати. Медична комісія, спираючись лише на формальний перелік, не отримає підстави для направлення працівника на профілактичний медогляд, навіть якщо його умови праці підпадають під гігієнічну класифікацію як шкідливі.

Цей приклад – лише один з багатьох, але він ілюструє системну проблему: у процедурі, яка мала б об’єднувати гігієнічну експертизу, логіку охорони праці та профілактичну медицину, де кожен працює у своєму напрямі. Лабораторія – фіксує умови. Роботодавець – складає форму. МОЗ – визначає перелік. Комісія – проводить огляд. Але в цій паралельній роботі не утворюється єдиної лінії, яка приводить до мети – захистити здоров’я конкретної людини. І поки система функціонує за логікою формальних відміток, а не зв’язків між діагностикою, обліком і конт­ролем, ми отримуватимемо не профілактику, а її імітацію, не турботу, а статистику, не медицину праці, а адміністративну рутину, у якій людина – єдиний об’єкт, який дійсно випустили з поля зору.

Статтю повністю читайте в Журналі "Охорона праці" № 9/2025  або КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ