Нові відчуття в новому сьогоденні

Фактор війни як показник напруженості трудового процесу Гігієнічною класифікацією праці не передбачений…

Ми отримуємо та переживаємо новий досвід – страшний і незворотний.

Зазвичай на шпальтах цього поважного видання ми обговорювали проблеми, що пов’язані з умовами праці, професійним здоров’ям та профілактикою формування професійної патології. Тема нашої сьогоднішньої розмови дещо ширша.

Нині для багатьох з нас є актуальними умови життя, а точніше – умови виживання, усе решта – похідні. Кожен переживає цей стрес по-своєму, залежно від того, де він перебуває територіально, чим зайнятий і яким бачить власне майбутнє. Із 24 лютого в кожного з нас відбулося переосмислення багатьох речей, зокрема цінностей та сенсів.

Спілкуючись з людьми, які залишилися вдома чи змушені були покинути свої домівки, які працюють за фахом або опановують нові види діяльності, я отримала відповіді на декілька запитань та спробувала підсумувати їх в узагальнені міркування. Думаю, вони близькі кожному.

1. Які відчуття сьогодні ми переживаємо найчастіше?

Відповіді:

• жити одним днем – це нормально;
• здивування від того, як швидко змінилися та/або змінюються пріоритети;
• стан відсторонення від реальності як спосіб її пережити – бажання бути у стані сну;
• постійна тривога за дітей, близьких, усіх українців;
• достатність – універсальна міра та універсальне поняття для всіх сфер життя, як внутрішня норма;
• відчуття себе безхатьком і водночас, що Україна – найкраще місце на планеті, яке хочеться з любов’ю відбудувати;
• нерозуміння, який буде фінал ситуації, через те, що не ми її створили;
• брак точки опори та координат руху, а через це – проблеми зі сном, перепади настрою, відчуття проживання не свого життя, обмеження спілкування (бо немає емоційного резерву), розгубленість, забудькуватість.

2. Що нам допомагає зібратися докупи?

Відповіді:

• зайнятість на роботі;
• професійна ідентичність;
• можливість долучитися до спільної справи;
• відчуття єдності через спільну діяльність;
• відчуття потреби допомогти іншим та країні загалом;
• виконання буденних справ-ритуалів: приготування їжі, миття посуду, прибирання, спілкування з дітьми, природою та тваринами.

3. Що нас турбує сьогодні найбільше?

Відповіді:

• переживання за близьких;
• відсутність близьких поруч;
• сумніви у своїх силах;
• страх неправильно обраного шляху;
• неможливість будь-якого планування;
• вразливість і непередбачуваність;
• брак стабільності загалом;
• емоційне переживання новин.

Ці відповіді говорять про стан стресу, якого ми зараз зазнаємо. Наш психологічний стан потребує уваги з нашого боку.

ЩО МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ ДЛЯ СЕБЕ САМІ?

1. Роби справи, які раніше робилися «на автоматі», проживаючи на повну кожен момент.
2. Роби справи, на які раніше бракувало часу: щось перебрати, систематизувати тощо.
3. Послаблюй вплив стресу на трьох рівнях: психологічному (візуалізуємо джерело стресу, малюємо, наприклад, і проговорюємо на його адресу все, що накопичилося; працюємо так до відчуття насиченості), фізичному (фізичні навантаження – будь-які, обов’язково «до поту», дихальні вправи, тривалі прогулянки пішки), емоційному (контакт з водою, холодною або гарячою – що приємніше).
4. Дотримуйся емоційної гігієни: її постулат – «бери болю стільки, скільки можеш витримати, визначай самостійно і дозуй!»
5. Вір у ЗСУ!
6. Будь щирий, називай речі своїми іменами і не підмінюй поняття – це надважливо.
7. Не відкладай життя на потім – роби те, що хочеться, у межах нової нормальності.
8. Якщо можеш не страждати – не страждай. Військові працюють саме задля того, щоб ти й твоя родина могли мати нормальне життя.

Повертаючись до умов праці, можна констатувати, що сьогодні шкідливим фактором виробничого середовища на всіх без винятку робочих місцях є напруженість трудового процесу за показником «особистий ризик». Фактор війни як показник напруженості трудового процесу Гігієнічною класифікацією праці не передбачено…

P.S. Висловлюю подяку близьким, друзям та колегам, які поділилися своїм досвідом під час підготовки цього матеріалу.

P.P.S. А які нові враження з’явились у вас? Будемо вдячні за ваші відповіді.

Тетяна Діордічук, канд. мед. наук, ст. науковий співробітник ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О. М. Марзєєва НАМНУ»