Медсестри на селі зникають

Про яке збереження трудового ресурсу можна говорити в умовах проведення в Україні адміністративної та медичної реформ? Перша стає причиною занедбання сіл. Друга – втечі медичних працівників на роботу за кордон

Всесвітній день медичної сестри – 12 травня. Постановою КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я» заробітну плату медичній сестрі підвищено до 13,5 тис. грн. Та чи стали соціально захищеніші медсестри сільських ФАПів. Лише за умови анонімності погодилася поділитись своєю думкою медична сестра ФАПу одного з комунальних підприємств ОТГ.

Цікаво, що вперше службу сестер милосердя організувала на території нинішньої України, під час Кримської війни (1853–1856), англійка Флоренс Найтінгейл. У день її народження – 12.05.1820 – за рішенням Міжнародної організації Червоного Хреста прийнято відзначати свято медсестер. Тоді медсестрою вважалася санітарка, яка виносить з поля бою поранених або допомагає біля операційного столу.

Нині, особливо в період пандемії коронавірусу, професія медсестри стала дуже затребуваною, як в Україні, так і в інших країнах. Цікавий факт: найбільша кількість медсестер у Фінляндії (на 100 тис. Населення – 2162 медсестри). На Гаїті на 100 тис. лише 5 медсестер. В Україні – приблизно

700. Але останнім часом істотно збільшився відплив наших медичних працівників у країни Європи, особливо медсестер. Там їм пропонують вищу зарплату, ліпші умови праці, соціальні гарантії. Тому й було прийнято названу вище постанову КМУ, щоб підвищити статус медпрацівників та втримати їх на батьківщині.

САМА ЗА ВСІХ

Фельдшерсько-акушерські пункти – одна з невід’ємних складових частин первинної ланки системи охорони здоров’я в сільській місцевості. Саме вони найближче до людей, саме сюди селяни звертаються по першу медичну допомогу. І саме їх торкнувся перший етап реформи кілька років тому.

Галині Петрівні, так звати співбесідницю автора, 73 роки, з яких 43 роки вона працює медичною сестрою в сільському ФАПі. Вона живе сама, чоловік помер три роки тому. Старша дочка із сім’єю мешкає в обласному центрі, менший син з весни до осені працює в місцевого фермера, а на зиму їздить на заробітки до Європи. На її думку, медична та адміністративна реформи, запроваджені в Україні, на жаль, призводять лише до занедбання медицини на селі та й загалом сіл.

Свого часу, згадує Галина Петрівна, у ФАПі працювали лікар, медична сестра, санітарка, кочегар, він же був охоронником. Хоча й тоді лікар у ФАПі був рідкістю. На сьогодні Галина Петрівна у ФАПі одна – і медсестра, і санітарка, і кочегар, і охоронник. І все це за 0,5 мінімального окладу, що до 1 січня 2022 р. становило 3,25 тис. грн. І хоч за графіком роботи вона працює лише до обіду, доволі часто доводиться приймати, консультувати та надавати медичну допомогу і після обіду, і у вихідні дні, і ходити до хворих додому. Раніше, коли була молодшою, їздила на велосипеді, а тепер не хоче ризикувати своїм здоров’ям, тому ходить пішки.

Район, у якому проживає Галина Петрівна, розформовано. У колишньому райцентрі – селищі міського типу – утворено ОТГ, якій підпорядкували КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» (далі – ЦПМСД). Але на території ОТГ немає промислових підприємств, потужних агрофірм, які б сплачували солідні податки. Тож селище, з якого виїхала на заробітки ледь не половина працездатних осіб, стало неперспективним. Дороги не ремонтують, вуличне освітлення – лише в центрі, об’єкти ЖКГ ремонтують тільки в аварійних ситуаціях. Тому говорити про належну увагу до утримання медзакладів важко. ЦПМСД існує майже лише за кошти, що виділяє Національна служба здоров’я України згідно з укладеними договорами із сімейними лікарями на надання медичних послуг.

Нині ж лікарю, який фактично «заробляє гроші» для закладу, не вигідно «тримати» по кілька медсестер, санітарок, адміністративних працівників. Тому скоротили всіх, як кажуть, по максимуму. Чотири ФАПи з одинадцяти в громаді закрили (із них три через те, що медсестри звільнились і поїхали за заробітки за кордон, а замінити їх немає ким). І хоч ФАПи, які залишились, оснастили потрібним обладнанням, виділяють кошти на опалення, засоби індивідуального захисту та на інші потреби, ситуація в них залишається складною. Більшість медсестер пенсійного або передпенсійного віку. Тому три комплекти дорогого медичного обладнання «Телемедицина», отриманого від НСЗУ, так і лежать на складі КНП не розпакованими. Адже люди похилого віку не бажають учитись, підвищувати свою кваліфікацію та відповідати за збереження обладнання.

До ФАПу, де працює Галина Петрівна, «прив’язані» три села із загальною кількістю жителів приблизно 210 осіб, більшість яких пенсійного віку. Вона здобула велику повагу серед жителів сіл, керівників ЦПМСД. Але через поважний вік їй важко стикатися з негативними сторонами професії. А це і стресові ситуації, серйозні фізичні навантаження, ризик зараження коронавірусом та іншими інфекційними хворобами. Іноді пацієнти бувають агресивними, можуть образити тощо.

Сімейні лікарі, з якими уклали угоди жителі сіл, рідко приїздять до ФАПу проводити прийом. А тепер, коли медпрацівникам підвищили заробітну плану, водночас не збільшивши обсяг фінансування, ЦПМСД вимушений скоротити частину персоналу, частину перевести на пів ставки та ще більше скоротити витрати на пальне для автомобіля. Тож люди в разі хвороби вимушені власним транспортом їхати на прийом до сімейного лікаря.

Варто зазначити, що на сьогодні в центральній амбулаторії, де працюють сімейні лікарі, ситуація поліпшилася. Медсестри отримують 13,5 тис заробітної плати. Зрозуміло, що за день їм доводиться обслуговувати більше людей, які приходять на прийом до сімейного лікаря, ніж медсестрі у ФАПі. Але ж вони не санітарки і не прибиральниці, як медсестра у ФАПі. За таких умов постає невесела картина подальшої долі сільських ФАПів та їх працівників. Імовірність, що Галину Петрівну або таких, як вона, працівниць пенсійного віку замінять молоді медсестри, дуже мала. А це означає, що коли Галина Петрівна вже не в змозі буде працювати, ФАП, напевне, зачинять, людей «прикріплять» до іншого ФАПу, до якого буде важко дістатись, тому села й приречені на вимирання.

Статтю повністю читайте в журналі № 5/2022