Атестація, яка працює

Оцінювання умов праці на робочих місцях починається з комісії підприємства, а не з лабораторії. Як не прогледіти шкідливі фактори під час формування предмета досліджень для лабораторії.

Ми звикли, що атестація робочих місць – це рутина, черговий папірець у купі документації. Інколи виникає враження, що атестацію проводять лише для того, щоб папка на полиці почувалася потрібною. Але ця папка – часто єдине, що стоїть між людиною та її майбутньою хронічною хворобою. Я глибоко переконана: атестація робочих місць – це не просто формальність, а життєво важливий інструмент захисту здоров’я працівників. На жаль, традиційний підхід до проведення цього заходу з охорони праці часто ігнорує реальні ризики. Особливо на робочих місцях, які на перший погляд здаються абсолютно «здоровими». Місія фахівців з безпеки – це захист здоров’я працівників, які проводять третину свого життя на робочих місцях, що не завжди є ідеальними, і виснажують їх поступово, тихо й підступно, непомітно.

Крім того, важливо пам’ятати, що працівники є не лише об'єктами, а й активними учасниками процесу безпеки праці. Вони мають право бути поінформованими про реальні умови на їхніх робочих місцях та оскаржувати результати атестації у разі незгоди.

1. Про реальні умови праці, і чому назва посади – це не еквівалент трудового навантаження.

Насправді фактичні умови праці – це набагато більше, ніж просто назва посади у штатному розписі чи гарна табличка з переліком функціональних обов’язків. Це комплекс реальних навантажень та впливів, з якими стикається працівник протягом свого робочого дня, а часто й поза ним. Це динамічна картина взаємодії людини з виробничим середовищем, інструментами, технологіями та навіть іншими людьми.

У таких реальних умовах є не тільки очевидні фізичні фактори, як-от рівень шуму чи температура. Вони охоплюють значно ширший спектр показників, наприклад:

• режим роботи (наявність нічних змін, позмінна робота, ненормований робочий день, що впливають на біологічні ритми та загальний стан здоров’я);
• інтенсивність та темп праці ( швидкість виконання операцій, обумовлена технологічним процесом або вимогами виробництва, що може призводити до надмірних фізичних або розумових навантажень);
• рівень відповідальності (ступінь ризику та тяжкість наслідків помилок, що чинить значний психоемоційний тиск);
• вимушена статична поза (тривале перебування в незручному положенні, що спричиняє перенапруження м’язів і суглобів, навіть якщо фізична активність здається мінімальною);
• монотонність (багаторазове повторення тих самих рухів або операцій, що може призвести до втомлення, зниження уваги та розвитку специфічних захворювань);
• психоемоційний та інтелектуальний тиск (стрес, потреба постійної концентрації уваги, обробляння великих обсягів інформації, конфліктні ситуації – фактори, які часто ігнорують, а вони мають довгостроковий негативний вплив на нервову систему);
• контакт з обладнанням, сировиною, матеріалами (не лише явні хімічні чинники, а й пил (органічний, неорганічний), випари, аерозолі, що можуть спричинити алергії чи захворювання дихальних шляхів);
• нестандартні фізичні навантаження (навіть на невиробничих посадах це може бути переміщення вантажів, тривалі переходи, навантаження на голосовий апарат).

Саме з глибокого аналізу та розуміння цих реальних навантажень і впливів, а не лише з назви посади, повинна починатися і формуватися логіка визначення переліку робочих місць, що підлягають атестації. Ігнорування цих чинників призводить до недооцінювання ризиків та невжиття належних заходів для захисту працівників.

2. Хронічні хвороби атестації: діагноз та причини.

Згідно з українським законодавством, зокрема пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць, що затверджений постановою КМУ від 1.08.1992 № 442, керівник підприємства несе особисту відповідальність за своєчасність та якість її проведення. Проте саме тут виникає низка системних помилок.

2.1. Формальний склад атестаційної комісії.

Одна з найбільш поширених помилок – створення комісії «про людське око». До її складу включають людей, які не обізнані з умовами і технологіями конкретного виробництва. Бухгалтери, офісні працівники, випадкові інженери, які жодного дня не були на дільниці, – такий склад комісії не рідкість у матеріалах атестації робочих місць. Результат очевидний: комісії не можуть ані правильно ідентифікувати потенційно шкідливі виробничі фактори, ані грамотно сформувати технічне завдання для лабораторії. Тому з самого початку атестація як інструмент оцінювання ризиків втрачає сенс.

2.2. Виробничий креатив, або перейменування посади в «нешкідливу».

Однією з хибних практик, що спотворює суть атестації, є спроба уникнути її проведення та надання пов’язаних з нею пільг, змінюючи назви професій у штатному розписі. Деякі служби підприємства, особливо ті, що відповідають за оптимізацію бюджету, вдаються до «креативних» рішень, висуваючи пропозиції на кшталт: «Давайте змінимо назву професії! Це ж дешевше, ніж проводити атестацію і потім «платити» за пільги».

Унаслідок таких маніпуляцій зі словами звичайний токар перетворюється на оператора механічного модуля, а оператор котельні – на інженера з енергозабезпечення об’єкта. Подібні зміни в назвах можуть створювати ілюзію зникнення шкідливих факторів.

Однак важливо розуміти, що атестація робочих місць є оцінюванням реальних умов праці на робочому місці, а не творчістю з перейменування штатних посад. Документи, можливо, і витримають подібні зміни, але здоров’я працівників – ні.

У професійній практиці зустрічалися яскраві приклади такої ситуації. Кадровий працівник підприємства, описуючи умови праці співробітника, зазначав: «Паяє. Постійно. Свинець, випари, руки чорні, очі втомлені, сидить над платами весь день». По суті, це був опис справжнього шкідливого виробництва. Проте запитання полягало в тому, чи можна назвати цю посаду «технічним координатором з мікрозбірки», щоб уникнути проведення атестації цього робочого місця та надання пільг працівнику. Це як замість «пасивного куріння» написати «ароматерапія з нікотином» – приємніше звучить, але легені все одно плачуть.

У подібних випадках назва посади змінюється, але випари свинцю, втома очей та ризики для здоров’я залишаються. Ключове значення має не те, що написано в офіційних документах, а те, що відбувається насправді на робочому місці.

2.3. Поверховий аналіз виробництва.

Наступна проблема – шаблонний підхід до аналізу умов праці. Замість глибокого вивчення технологічного процесу, його специфіки, детального аналізу використовуваних матеріалів та сировини, часто обмежуються лише загальним оглядом. Це призводить до того, що атестаційна комісія або відповідальні особи не здатні повноцінно ідентифікувати всі потенційно шкідливі або небезпечні фактори, які насправді є на робочому місці. Отже, справді важливі фактори, що специфічні саме для цього виробництва чи конкретної операції – наприклад, певні види пилу, приховані хімічні сполуки, неіонізівні випромінювання чи локальна вібрація – залишаються непоміченими. Такий підхід схожий на ситуацію, коли лікар лікує лише симптоми, але не шукає причину хвороби.

2.4. Відсутність технічного завдання та передача ініціативи лабораторії.

Однією з найглибших системних вад є те, що атестаційна комісія не формулює конкретне технічне завдання, а просто делегує право визначити, що і як заміряти, лабораторії. Лабораторія, маючи обмежений бюджет або короткі строки, скорочує програму досліджень до мінімально обґрунтованого рівня. Наслідки – неповнота даних, занижений клас умов праці, втрата пільг.

2.5. Важкість і напруженість праці як недооцінені фактори.

Неповне та некоректне дослідження шкідливих виробничих факторів укупі з ігноруванням важкості, напруженості та заниженням тривалості їх впливу – це одна з найпоширеніших та найкритичніших проблем. Лабораторії часто обмежуються вимірюваннями лише базових факторів (шум, мікроклімат), ігноруючи специфічніші або менш очевидні, але не менш небезпечні чинники. Часто не проводиться належний хронометраж для оцінювання важкості та напруженості праці (динамічна / статична робота, робоча поза, просторове переміщення, розумова, сенсорна, емоційна напруженість, монотонність).

Причинами такого невиявлення є як необізнаність комісії, так і бажання лабораторії спростити дослідження, щоб вкластися в демпінгові ціни та стислі терміни. А відсутність належного контролю з боку державних органів створює відчуття безкарності.

* Список № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою КМУ від 24.06.2016 № 461.

** Додаток № 1 та № 2 до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом МОЗ України від 08.04.2014 № 248.

Статтю повністю читайте в Журналі "Охорона праці" № 10/2025  або КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ