Про управління відходами

Це перша стаття про відходи, що публікується в рамках екологічного циклу, розпочатого з № 10/2025 р. Пропонуємо огляд Закону України «Про управління відходами», який докорінно змінив принципи та підходи у цій сфері. Загалом висвітленню теми управління відходами буде присвячено сім публікацій.

Про відходи чули всі, бо вони утворюються як у побуті кожної людини, так і в процесі діяльності всіх суб’єктів господарювання та є об’єктом однієї із провідних екологічних реформ в Україні, що триває попри повномасштабне вторгнення. Тож розберімося з основами цієї сфери. Флагманом чинного законодавства про відходи є Закон України «Про управління відходами» (далі – Закон), прийнятий 20.06.2022 і чинний від 09.07.2023. Він повністю замінив ЗУ «Про відходи», змінивши принципи та підходи як до класифікації відходів, так і до діяльності щодо запобігання їх утворенню, зменшення обсягів їх утворення, зниження негативних наслідків від діяльності з управління відходами, сприяння підготовці відходів до повторного використання, рециклінгу і відновлення.
Закон складається з 11 розділів і 60 статей.

Розділ І «Загальні положення» Закону починається зі ст. 1, яка налічує визначення 43 правових дефініцій. Для того щоб говорити однією мовою, розпочнемо з основної термінології:

• відходи – будь-які речовини, матеріали і предмети, яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися;
• відходи, що не є небезпечними, – відходи, які не мають властивостей, що роблять їх небезпечними, наведені в невичерпному Переліку властивостей, що роблять відходи небезпечними (додаток 3 до Закону);
• небезпечні відходи – відходи, що мають одну чи більше властивостей, що роблять їх небезпечними, наведених у Переліку властивостей, що роблять відходи небезпечними (додаток 3 до Закону);
• побутові відходи (далі – ПВ) – змішані та/або роздільно зібрані відходи від домогосподарств, включаючи відходи паперу, картону, скла, пластику, деревини, текстилю, металу, упаковки, біовідходи, відходи електричного та електронного обладнання, відходи батарей та акумуляторів, небезпечні відходи у складі побутових, великогабаритні та ремонтні відходи, а також змішані та/або роздільно зібрані відходи з інших джерел, якщо ці відходи подібні за своїм складом до відходів домогосподарств.

До ПВ не належать відходи промисловості, сільського і лісового господарства, рибальства та аквакультури, резервуарів для септиків, каналізаційних мереж та відходи їх оброблення, включаючи осад стічних вод, транспортні засоби, строк експлуатації яких закінчився, відходи будівництва та знесення, вуличний змет, медичні відходи;

• управління відходами (далі – УВ) – комплекс заходів із збирання, перевезення, оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів, включаючи нагляд за такими операціями та подальший догляд за об’єктами видалення відходів, а також дії, що здійснюються дилером або брокером;
• операції з управління відходами – збирання, перевезення, відновлення та видалення відходів;
• оброблення відходів – операція з відновлення або видалення відходів, включаючи підготовку відходів до таких операцій;
• відновлення відходів – операція, у результаті якої відходи використовуються для корисних цілей, замінюючи матеріали, які мали бути використані для виконання певної функції або які підготовлені для виконання цієї функції на підприємстві чи в іншій господарській діяльності. Перелік операцій з відновлення відходів наведено в додатку 2 до Закону та налічує 13 операцій з позначенням «R»;
• рециклінг – операція з відновлення, у результаті якої відходи переробляються у продукцію, матеріали або речовини для їх використання за первинною або іншою метою. Ця операція включає перероблення органічного матеріалу, але не включає виробництва енергії чи перетворення відходів у матеріали, що можуть бути використані як паливо або як матеріали для зворотного заповнення;
• видалення відходів – операція, що не є відновленням відходів, навіть якщо одним із наслідків такої операції є використання речовин або енергії. Перелік операцій з видалення відходів наведено в додатку 1 до Закону та налічує 15 операцій з позначенням «D»;
• суб’єкт господарювання у сфері управління відходами – юридична особа або фізична особа-підприємець, що здійснює збирання, купівлю, зберігання, перевезення, відновлення та/або видалення відходів відповідно до законодавства;
• утворювач відходів – фізична особа, юридична особа, в результаті діяльності якої утворюються відходи, а також суб’єкти управління відходами, які здійснюють операції із сортування, змішування або інші операції, що призводять до зміни характеристик або складу відходів [тобто до зміни коду відходів];
• розширена відповідальність виробника (далі – РВВ) – комплекс економічних, фінансових, адміністративних та організаційних заходів для забезпечення відповідальності виробників певних видів продукції за управління стадією відходів у життєвому циклі продукції.

Якщо просто, то видалення відходів – це остаточне захоронення чи спалення без можливості отримати якусь подальшу користь. Термін «рециклінг» дуже часто використовують як синонім до поняття «відновлення», але це не зовсім правильно. «Відновлення» є ширшим поняттям, що охоплює будь-яке корисне використання відходів (включаючи отримання енергії), щоб замінити інші (первісні) матеріали. Натомість рециклінг є складником поняття «відновлення» та полягає у мінімальній підготовці чи переробленні відходів для створення аналогічного продукту або повернення отриманого матеріалу у той самий технологічний процес (замкнений цикл). Наприклад, оброблення скляних пляшок (миття, дезінфекція та дефектування) для їх повторного використання за тим же призначенням, використання склобою для повторного виготовлення скляних виробів, виготовлення паперу та картону з макулатури – це і рециклінг, і відновлення. 
А ось спалювання цієї ж макулатури для отримання енергії – вже не рециклінг, а тільки операція з відновлення (для цього виду відходу абсолютно недоцільна, до речі, оскільки папір можна переробляти до семи разів).

Ст. 2 Закону визначено, що він регулює відносини, пов’язані із запобіганням утворенню та з УВ, що утворюються в Україні, а також з УВ, що перевозяться через територію України, вивозяться за її межі та ввозяться в Україну з метою відновлення, у тому числі рециклінгу.

Регулювання відносин, пов’язаних з УВ, що містять метали чи їх сплави, вироби з металу, здійснюється згідно із цим Законом з урахуванням особливостей, визначених ЗУ «Про металобрухт».

Дія цього Закону не поширюється на:

1. газоподібні речовини, у тому числі невловлювані, що викидаються безпосередньо в атмосферне повітря;
2. радіоактивні відходи;
3. вибухові речовини військового та цивільного призначення, виведені з експлуатації;
4. незабруднений ґрунт та інші природні матеріали, видобуті під час проведення будівельних робіт, за умови, що такі матеріали використано у будівництві у своєму природному (первісному) стані на місцевості, в якій їх було добуто;
5. побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною, обіг яких регулюється ЗУ «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною», крім тих, до яких застосовуються операції спалювання, захоронення або які використовуються для біогазу та компосту;
6. речовини, призначені для використання як кормові матеріали відповідно до ЗУ «Про безпечність та гігієну кормів», які не є побічними продуктами тваринного походження, не призначені для споживання людиною;
7. стічні та дренажні води.

Ст. 3 Закону встановлює основні цілі та принципи державної політики у сфері запобігання утворенню та УВ (див. рис. 1).

У ст. 4 Закону визначено ієрархію УВ (див. рис. 2), якої мають дотримуватись усі органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, утворювачі та суб’єкти господарювання у сфері управління відходами.

Ст. 5 містить перелік заходів, реалізація яких запобігає утворенню відходів.

Ст. 6 визначає вимоги щодо підготовки відходів до повторного використання, рециклінгу та інших операцій з відновлення відходів.

Ст. 7 визначено розподіл усіх відходів на 2 класи (проти чотирьох, як було раніше):

1. небезпечні відходи;
2. відходи, що не є небезпечними.

Класифікація здійснюється відповідно до Національного переліку відходів і Порядку класифікації відходів з урахуванням Переліку властивостей, що роблять відходи небезпечними (додаток 3 до Закону).

Національний перелік відходів підлягає перегляду кожні три роки.
Тобто у поточному році його має бути переглянуто на державному рівні, а згодом – і на рівні підприємств.

Ст. 8 Закону встановлює умови для припинення статусу відходів. Критерії оголошення припинення статусу відходів, Порядок оголошення припинення статусу відходів та Перелік видів відходів, щодо яких може бути оголошено припинення статусу відходів, затверджуються КМУ3.
Операція з відновлення відходів, достатня для оголошення припинення статусу відходів, може бути найпростішою з тих, що застосовується до відповідного виду відходів, зокрема демонтаж, сортування, дроб­лення, ущільнення, гранулювання, сушіння, подрібнення, кондиціонування. На сьогодні Перелік видів відходів, щодо яких може бути оголошено припинення статусу відходів, налічує тільки 4 види відходів (брухт чавуну і сталі, брухт алюмінію, брухт міді, склобій).
Ст. 9 визначено сукупність умов, дотримання яких дає підстави розглядати певні речовини та/або предмети, що утворилися під час виробничого процесу, як побічні продукти, а не відходи.

Критерії віднесення речовин або предметів до побічних продуктів і Порядок віднесення речовин або предметів до побічних продуктів затверджуються КМУ.

• колективно – через організацію колективної РВВ;
• індивідуально – через організацію індивідуальної РВВ.

Ст. 11 визначає, що суб’єктами права власності на відходи можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава та іноземці, особи без громадянства. Перехід права власності на відходи від одного суб’єкта до іншого здійснюється на договірних засадах.
Територіальні громади можуть співпрацювати з брокерами та дилерами на підставі договору про організацію оброблення або продажу відходів. Такий договір не може передбачати передачу права власності на відходи брокеру або дилеру.
Основні положення щодо виявлення та обліку відходів, власника яких не встановлено, затверджено у ст. 12 Закону. 
Порядок виявлення та обліку відходів, власника яких не встановлено, визначається КМУ. 

На сьогодні чинним є Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів, затверджений постановою КМУ від 03.08.1998 № 1217, в який востаннє вносилися зміни у 2013 р.

Ст. 13 містить загальні вимоги до УВ, а саме: 

1. збирання, перевезення та оброблення відходів здійснюється залежно від їх виду, складу і властивостей у спосіб, що сприяє їх подальшому відновленню, є безпечним для здоров’я людини та не завдає шкоди довкіллю;
2. для сприяння відновленню відходів забезпечується їх роздільне збирання;
3. утворювачі або власники відходів, які не є суб’єктами господарювання у сфері управління відходами, зобов’язані забезпечувати безпечне зберігання відходів та передавати відходи суб’єктам господарювання у сфері управління відходами протягом одного року з моменту їх утворення на договірних засадах (у договорі зазначається код відходів згідно з Національним класифікатором відходів, їх обсяг, найменування та код операції з відновлення та/або видалення відходів, що буде застосовуватись);
4. Правила технічної експлуатації об’єктів оброб­лення відходів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища;
5. ввезення в Україну відходів з метою їх видалення забороняється; 
6. управління окремими видами відходів, що утворилися внаслідок виникнення надзвичайної ситуації техногенного, природного або воєнного характеру, здійснюється відповідно до порядку, затвердженого КМУ.

Розділ ІІ «Суб’єкти у сфері управління відходами» Закону налічує 4 статті (14–17), в яких визначено хто є суб’єктом у сфері УВ, їх права та обов’язки у сфері УВ.

Ст. 14 визначає, що суб’єктами у сфері УВ є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, суб’єкти господарювання незалежно від форми власності, діяльність яких призводить до утворення відходів, а також суб’єкти господарювання у сфері управління відходами.

Радимо читачам бути уважними під час опрацювання положень Закону і не плутати терміни «суб’єкти у сфері управління відходами» та «суб’єкти господарювання у сфері управління відходами». Перший термін є набагато ширшим і містить у собі другий.

Своєю чергою ст. 16 Закону закріплює права та обов’язки утворювачів відходів, крім утворювачів відходів домогосподарств.
Такі утворювачі відходів, окрім іншого, зобов’язані:

• обробляти відходи самостійно, за наявності дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, або передавати їх для оброблення суб’єктам господарювання у сфері управління відходами, які мають такий дозвіл;
• подавати декларацію про відходи.

А ст. 17 закріплює права та обов’язки суб’єктів господарювання у сфері управління відходами, зокрема обов’язок мати:

►Для оброблення відходів, що не є небезпечними – Дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів;

►Для оброблення небезпечних відходів:

• Дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів;
• Ліцензію на здійснення господарської діяльності з уп­равління небезпечними відходами; 

та/або

• Письмову згоду (повідомлення) на транскордонне перевезення небезпечних відходів чи висновок на транскордонне перевезення відходів відповідно до Закону.

Розділ ІІІ «Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері запобігання утворенню та управління відходами» Закону налічує 9 статей (18–26) і визначає, що уповноваженими органами виконавчої влади у сфері запобігання утворенню та УВ є:

• Кабінет Міністрів України;
• центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища (нині Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Мінекономіки));
• центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління відходами (Мінекономіки);
• центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-­комунального господарства (Міністерство розвитку громад та територій України); – центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (Державна екологічна інспекція);
• центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я (Міністерство охорони здоров’я України);
• Рада міністрів Автономної Республіки Крим; 
• місцеві державні адміністрації;
• інші органи виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

Статті 19–26 встановлюють повноваження цих органів виконавчої влади у сфері запобігання утворенню та УВ.

Яна Самолова, провідний інженер з охорони праці, інженер з охорони навколишнього середовища, інженер хімік-еколог, Олеся Цибульська, начальник відділу природоохоронної діяльності та стандартизації технічного управління КП «Київський метрополітен»

Yana Samolova, Olesia Tsybulskaya
On Waste Management
This is the first article on waste published as part of the environmental series that began with Issue No. 10/2025. We offer an overview of the Law of Ukraine “On Waste Management,” which has fundamentally changed the principles and approaches in this field. In total, seven articles will be devoted to the topic of waste management.

Статтю повністю читайте в КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ або журналі "Охорона праці"  № 6/2026.