Порядок як у вулику

Останніми роками Україна є постійним постачальником меду до країн ЄС. І за перші 10 днів року зазвичай вичерпується вся річна квота на постачання меду. Проте скільки в країні пасічників, статистика не знає. Як невідомо й те, чи дотримуються вони правил безпеки під час виконання робіт.

За приблизними оцінками, в Україні понад 400 тисяч пасік, але не всі вони зареєстровані. Минулого року держава вперше запровадила підтримку бджільництва. Відповідною урядовою програмою передба­чено, зокрема, надання дотації в розмірі 200   грн на одну бджолосім’ю. Щоб одержати належні кошти, потрібно мати ветеринарно-санітарний пас­порт пасіки, реєстрацію за місцем знаходження пасіки, бути зареєстрованим у Держпродспоживслужбі як оператор ринку хар­чових продуктів, додати копію паспорта, ідентифікаційний код, довідку із сільради чи ОТГ, яка підтверджує наявність бджолиних сімей. Дотації видаються пасічникам, у яких налічується від 10 до 300 бджолиних сімей, але розмір допомоги не може перевищувати 60 тисяч грн.

Бджолярі не реєструють пасіки з кількох причин. Дехто вважає, що не важливо, чи зареєстрована пасіка, адже не бачить у цьому якихось переваг; інші ставляться до цієї процедури з недовірою, оскільки бояться, що, зареєструвавшись, повинні будуть сплачувати високі податки.

Проте варто зазначити, що відсутність відповідних документів, зокрема ветеринарно-­санітарного паспорта пасіки, позбавляє бджоляра змоги повноцінно захистити себе в суді, наприклад, у разі отруєння бджіл, отримати дотацію від держави, компенсації в разі нещасного випадку або профзахворювання.

Розвиток бджільництва

Галузь бджільництва в Україні має потужний потенціал і останнім часом активно розвивається. Нині є чимало пасік, кількість бджолосімей на яких становить від 500 до 8000. На таких пасіках застосовують промислові технології ведення бджільництва.

Сьогодні низка вітчизняних виробників забезпечує пасіч­ників потрібним обладнанням. Виготовляють сучасні медогонки, воскотопки, кремувалки, ­лінії для відкачування меду, ­фасувальні лінії, вальці для ­виготовлення вощини, причепи для перевезення бджіл до медоносів та багато іншої продукції.

Звичайно, технічний та технологічний розвиток пасік потребує фінансування. І часто саме через брак коштів гальмується оновлення матеріальної бази. Проте опанування нових методик пасічництва відбу­вається швидкими темпами Зокрема, багато пасічників охоче навчаються в ДНЗ «Гадяцьке аграрне училище», де мають змогу докладно ознайомитися з новими технологіями з утримання та догляду за бджолиними сім’ями. Випускники закладу можуть продовжити навчання у закладах вищої освіти України та в технікумі «Пшчела воля» ­Люблінського воєводства у Польщі.

Державний навчальний заклад  «Гадяцьке аграрне училище» – єдиний навчальний заклад в Україні, який з 1932 року надає освітні послуги за професією «бджоляр», забезпечуючи аграрний сектор кваліфікованими фахівцями. Після закінчення училища його випуск­ники створюють бджільницькі ­кооперативи, племінні пасіки, розвивають зелений туризм у поєднанні з бджільництвом, апітерапію, вуликотерапію, крім меду ­виробляють прополіс, квітковий пилок, пергу та інші супутні бджолопродукти.

Пасічники вміють не тільки виконувати всі роботи на пасіці, але й проводити дезінфекцію, визначати хвороби бджіл і лікувати їх згідно з інструкціями. Хоча виконувати цю роботу та супроводжувати роботи з використанням лікувальних препаратів для бджіл повинен ветеринарний лікар.

Турбує те, що у вітчизняному бджільництві фактично немає профільних фахівців-ветери­нарів. Нині в Україні в галузі бджільництва працює лише один вчений зі званням професора і науковим ступенем доктора наук. Навіть у Національному університеті біоресурсів і природокористування України (НУБіП) немає ­окремої кафедри бджільництва. Науково-дослідницька база, наука в цілому тримається на ентузіазмі і потребує державної підтримки.

Наталія Сенчук, директор ДНЗ «Гадяцьке аграрне училище»

Статтю повністю читайте у журналі № 6/2021