Нові небезпеки та їх ризики в агросекторі України в умовах воєнного стану

Сільське господарство України в сучасних умовах стало галуззю з гіпертрофованим професійним ризиком, де класичні методи охорони праці повинні поєднуватися з протоколами мінної оборони, тактичної медицини (IFAK, MARCH) та жорсткими стандартними операційними процедурами.

Класична парадигма управління охороною праці та промисловою безпекою в сільському господарстві, що формувалася десятиліттями та базувалася на мінімізації типових виробничих ризиків (травмування від дії рухомих частин механізмів, унаслідок дорожньо-транспортних пригод, впливу пестицидів та агрохімікатів), не здатна адекватно реагувати на спектр новітніх, екзистенційних загроз, породжених веденням бойових дій. Нині робоче середовище українських аграріїв характеризується синергетичним поєднанням класичних виробничих небезпек з воєнними небезпеками та їх небезпечними чинниками, а отже, потребує розроблення концептуально нових підходів до ідентифікації, оцінювання та зниження ризиків до прийнятного рівня в агросекторі.

Мета статті – комплексно дослідити трансформування професійних ризиків в аграрному секторі України під впливом прямих воєнних небезпек (замінування територій, атаки ударних безпілотних літальних апаратів (БпЛА), артилерійські обстріли, наслідки роботи систем радіоелектронної боротьби (РЕБ) та системних кризових чинників (гострий кадровий дефіцит, гендерні зміни робочої сили, психофізіологічне виснаження).

Нова концепція безпеки має об’єднати традиційні організаційні вимоги з інженерно-мілітарними рішеннями (бронювання, інтеграція РЕБ, дистанційне керування) та протоколами збереження ментального здоров’я задля збереження життів працівників галузі. З огляду на це у статті:

• Розроблено напівкількісну модель (див. таблицю) для ідентифікації новітніх загроз (кінетичних, аеробалістичних, електромагнітних, психофізіологічних) та добору конкретних запобіжних заходів щодо кожної з них.
• Описано реальний і масштабований досвід українських фермерів зі створення саморобних дистанційно керованих тракторів.
• Надано інженерні поради щодо правильного встановлення засобів радіоелектронної боротьби на сільгосптехніку.
• Систематизовано актуальні вимоги Держпраці, а також запропоновано механізми компенсації недосвідченості кадрів у галузі.
• Сучасна оцінка ризиків у цьому контексті повинна враховувати два основних вектори деструктивного впливу.

Перший вектор – це безпосередня фізична та кінетична загроза від засобів ураження: тотальне мінне забруднення територій, артилерійські обстріли, цілеспрямовані атаки ударних БпЛА та наслідки роботи РЕБ.

Другий вектор – це опосередковані, але системні й не менш критичні загрози, спричинені гострим кадровим дефіцитом, зміною демографічного та гендерного профілю працівників, руйнуванням логістичних ланцюгів і тотальним психофізіологічним виснаженням персоналу.

Поєднання цих чинників створює експоненційне зростання ймовірності виникнення інцидентів із тяжкими та летальними наслідками, перетворюючи сільське господарство на галузь екстремального (неприйнятного) професійного ризику, співставну за рівнем небезпеки з військовою чи гірничорятувальною справою.

Рівень ризику еквівалентний бойовим умовам

За даними Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», на початок 2025 року прямі втрати галузі внаслідок збройної агресії становили 11,2 млрд доларів США. Дослідження KSE Institute надають деталізовану структуру пошкоджень: за непрямими методами оцінки загальна сума збитків оцінюється в 4,3 млрд доларів США, що становить майже 15% усього капіталу країни. У цю суму входить понад 2,1 млрд доларів збитків через пошкодження угідь та незібраний урожай. Вартість обстеження земель з неприйнятним професійним ризиком мінного забруднення оцінюється в 436 млн доларів.

Фізичне пошкодження родючого шару ґрунту воронками від обстрілів та гусеницями військової техніки перетворює кожне поле на потенційну зону смертельної небезпеки для механізаторів. Економічний тиск часто стає каталізатором прийняття ризикованих управлінських рішень: фермери, перебуваючи на межі банкрутства, виводять техніку на поля, що не пройшли сертифікованого мінного очищення. Крім того, бойові дії – удари по залізниці, портах, об’єктах Bunge та ADM – суттєво ускладнили логістику, створивши екстремальні умови праці для працівників елеваторів і водіїв зерновозів.

Найбільш масштабною та летальною загрозою є безпрецедентне забруднення сільськогосподарських угідь мінами та іншими боєприпасами, що не вибухнули (НВБ) (рис. 1).

Згідно зі звітом Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ), ситуація щодо мінної небезпеки та її наслідків для цивільного населення і фермерів є такою:

1. Потенційно мінно-небезпечні території України.

• Початкова оцінка (згідно зі звітом): приблизно 174 тис. км² (становить майже 30% території країни).
• Поточна ситуація (червень 2026 року): завдяки масштабній роботі підрозділів ДСНС, Міноборони та операторів гуманітарного розмінування понад 40,7 тис. км² земель уже офіційно очищено та повернуто до використання.
• Актуальні дані щодо площі мінно-небезпечних територій України: нині потенційно забрудненими (включно з тимчасово окупованими територіями та зоно

Рис. 1. Інтерактивна карта небезпечних і чистих (безпечних) територій України
(https://ua.imsma.org/portal/apps/webappviewer/index.html?id=814d2770d197474d8ad7e8014c0a275e&locale=uk)

2. Статистика щодо потерпілих серед цивільного населення (загалом та за роками).

Всього 1158 потерпілих, з яких 360 осіб загинули, а 798 отримали поранення, – це дані ООН за період від початку повномасштабного вторгнення (24.02.2022) до моменту написання цієї статті.

Мінування відбувалося хвилями. Зафіксовано таку динаміку кількості постраждалих цивільних за роками:

• 2022 рік – найвищий рівень мінного забруднення за гарячим слідом відступу російських військ на півночі (Київщина, Чернігівщина, Сумщина) та восени на Харківщині й Херсонщині. Велика кількість випадків травмування – через низьку поінформованість населення про мінну небезпеку в перші місяці війни;
• 2023 рік – пікові показники підривів цивільних на деокупованих територіях. Люди масово поверталися додому, де ліси, дороги, поля були безсистемно заміновані;
• 2024 рік – поступове зниження кількості інцидентів на стабільних деокупованих територіях завдяки маркуванню небезпечних зон та навчанню з мінної безпеки, проте спостерігався стабільний приріст випадків травмування поблизу лінії фронту;
• 2025 рік – середина 2026 року: основні випадки зафіксовано в прифронтових зонах через активне використання касетних боєприпасів та дистанційне мінування, а також у приватному секторі (через спроби самостійно очистити городи чи зібрати дрова в лісосмугах).

3. Підприємства агросектору, що постраждали під час весняно-польових робіт.

Аграрний сектор зазнав найсерйознішого удару, оскільки російські війська масово мінували сільськогосподарські угіддя, щоб підірвати економічний потенціал України. Статистика за роками чітко демонструє сезонну залежність:

Весна 2022 року. Інцидентів під час посівної було відносно небагато: більшість забруднених мінами та снарядами полів на півночі й сході України перебували в зоні бойових дій або були щойно звільнені, і техніка на них просто не виходила.

Весна 2023 року («чорний пік»). Найтрагічніший період для українського аграрного сектору. Після масштабного звільнення восени 2022 року Харківщини та правобережжя Херсонщини аграрії навесні 2023-го масово розпочали посівну кампанію. Саме тоді ООН зафіксувала стрімке зростання кількості вибухових інцидентів. У березні – травні 2023 року на полях підірвалися десятки тракторів та комбайнів, що й сформувало левову частку згаданої у звіті статистики.

Весна 2024 року. Кількість постраждалих аграріїв поступово знизилася завдяки впровадженню державної програми щодо першочергового розмінування земель сільськогосподарського призначення (спочатку очищували найцінніші та найбільш придатні площі). Фермери почали активно використовувати безпілотні технології та зондувати поля дистанційно.

Весна 2025-го – весна 2026 року. На деокупованих територіях випадки підриву техніки стали поодинокими завдяки роботі протимінних аналітичних систем і сертифікації комерційних операторів з розмінування. Держава почала компенсувати фермерам до 100% вартості гуманітарного розмінування. Основна небезпека для аграріїв нині зосереджена виключно в прифронтовій зоні (у межах 20–30 км від лінії зіткнення), де поля зазнають повторного мінування за допомогою реактивної артилерії та дронів.

Довідка 1

У міжнародній практиці та стандартах протимінної діяльності українському терміну «боєприпаси, що не вибухнули» (НВБ) відповідає англійська абревіатура UXO (Unexploded Ordnance).

До НВБ належать:

1. Артилерійські снаряди та мінометні міни.
2. Авіаційні бомби та ракети.
3. Ручні та протитанкові гранати.
4. Касетні бойові елементи, які не спрацювали після скидання.

Такі боєприпаси вже пройшли цикл підготовки до застосування (були вистріляні, скинуті, запущені або залишені), але через технічну несправність детонатора, особливості ґрунту або інші причини не вибухнули. Оскільки їхній механізм часто вже зведений або пошкоджений, вони є вкрай нестабільними. НВБ можуть здетонувати від найменшого фізичного впливу (дотику, перевертання), вібрації, тертя чи навіть зміни температури, тому наближатися до них категорично заборонено.

Сучасна аграрна техніка зазвичай має велику масу, і тому рух сільгоспмашин необстеженою територією, ураженою протитанковими мінами, гарантовано спричиняє їх детонацію – міни спрацьовують від навантаження 150–300 кг (рис. 2). Під час виконання таких технологічних операцій, як-от оранка чи розпушування на глибину до 30–40 см, плуг контактує зі схованими в ґрунті снарядами. У разі вибуху працівник, який перебуває в неброньованій заскленій кабіні, отримує баротравму, зазнає ураження потужним потоком осколків скла та металу, а також дістає термічні опіки.

Оскільки рівень ризику в сучасному агросекторі фактично дорівнює ризику в умовах бойових дій, класичні підходи до надання домедичної допомоги (зокрема, за допомогою стандартних автомобільних аптечок) є абсолютно неефективними. Критичною проблемою є те, що в разі мінно-вибухових інцидентів у полі карета екстреної медичної допомоги та рятувальники ДСНС за протоколом безпеки не мають права заїжджати на необстежене мінне поле. Отже, виживання постраждалого механізатора залежить тільки від його здатності та вміння надати допомогу самому собі в перші, «платинові» хвилини після поранення. Саме тому роботодавці зобов’язані:

• Забезпечити кожну одиницю сільськогосподарської техніки індивідуальною військовою аптечкою (IFAK), яка має містити сертифіковані турнікети для зупинки критичних кровотеч, кровоспинні бинти з гемостатиком, оклюзійні наліпки для герметизації ушкоджень грудної клітки, термоковдру.
• Провести практичне навчання для всіх польових працівників з основ тактичної медицини за міжнародним алгоритмом MARCH. Працівники повинні довести до автоматизму навички самостійного накладання собі турнікета в умовах стресу.

Vitaliy Tsopa
New Hazards and Their Risks in Ukraine’s Agricultural Sector Under Martial Law
Under current conditions, Ukraine’s agricultural sector has become an industry with heightened occupational risks, where traditional occupational safety methods must be combined with mine defense protocols, tactical medicine protocols (IFAK, MARCH), and strict standard operating procedures.
The purpose of this article is to comprehensively examine the transformation of occupational risks in Ukraine’s agricultural sector under the influence of direct military threats (landmines, attacks by strike drones, artillery shelling, the effects of electronic warfare systems, and systemic crisis factors (acute labor shortages, gender shifts in the workforce, and psychophysiological exhaustion).

Статтю повністю читайте в КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ або журналі "Охорона праці"  № 7/2026.