Керування ризиками – це основа безпеки

У вересні журнал «Охорона праці» організував в Україні серію вебінарів за участю Джаннет Аршимової, експерта у сфері безпеки світового рівня.

Перший вебінар – керування ризиками

Керування ризиками, переконана Джаннет, є основою розвитку безпеки в усьому світі. По суті, оцінка ризиків – прародителька кожного процесу в системі управління безпекою.

Наприклад, на підприємстві замінили якесь обладнання, внесли зміни у виробничий процес. Без оцінки ризиків не обійтися. Продуманий фінансовий бюджет на наступний рік можна скласти, лише володіючи інформацією про небезпеки, ризики та роботу з ними. Адже роботодавцю важливо знати, у що він інвестує.

Оцінка ризиків подібна до лакмусового паперу, який дає змогу визначити якісний рівень безлічі напрямів і аспектів охорони праці. Знання та практичні навички у сфері керування ризиками, що властиві ­фахівцю, керівнику, кажуть про нього більше, ніж усі рекомендації, характеристики та візитівки.

Джаннет пригадала ситуацію з особистого досвіду. Одного разу вона влаштовувалася на роботу в норвезьку компанію. Директор попросив її уявити, що кімнату, у якій відбулася співбесіда, потрібно пофарбувати. Тестовим завданням стало проведення оцінки ризиків під час фарбування приміщення. У такий спосіб за якихось п’ять хвилин керівник перевірив її знання, здібності, уміння мислити стратегічно.

Так само, подивившись, як у компанії працює система управління ризиками, можна скласти ­реалістичну думку про організацію, її успішність, професіоналізм її співробітників, лідерство керівників. Одним словом, оцінка ризиків потрібна завжди і всюди.

Фахівцям з охорони праці варто врахувати, що не слід сліпо копіювати систему управління ризиками, запозичувати потрібно ідеї. Але навіть якщо ви вирішили перенести вподобану систему менеджменту на ґрунт свого бізнесу, її потрібно проаналізувати й адаптувати до особ­ливостей підприємства, властивих йому небезпек, ризиків, рівня культури безпеки співробітників.

На думку Джаннет, навчаючись мистецтву керування ризиками, ­немає потреби щось спеціально заучувати, крім одного – необхідно твердо знати п’ять етапів покрокового процесу оцінки ризиків. Вони передбачають такі послідовні дії:

• Виявлення джерел і причин небезпек, етапів і робіт, під час виконання яких ­виникає ризик; виявлення працівників, які наражаються на небезпеку;
• Оцінка рівня окремих ризиків і ризику проєкту загалом, що визначає його економічну доцільність;
• Визначення допустимого рівня ризику;
• Розроблення заходів щодо зниження ризику.

Елемент суб’єктивізму в межах об’єктивізму

Яскравою ілюстрацією значущості оцінки ризиків може слугувати катастрофа в Мексиканській затоці 20 квітня 2010 р. Того трагічного дня стався вибух, а потім ­пожежа на платформі надглибокого буріння Deepwater Horizon (глибоководний горизонт), яку використовувала для видобутку нафти компанія British Petroleum (далі – ВР). Унаслідок прориву свердловини завглибшки 1500 м і вибуху нафтової платформи стався найбільший розлив нафти в Мексиканській затоці. Загинули 11 осіб, 17 дістали поранення. У води затоки вилилося близько 5 млн барелів сирої нафти, площа нафтової плями становила 75 тис. км². Аварія стала найбільшою екологічною катастрофою в історії США.

Відомо, що це родовище дуже багате, з великим скупченням газу і нафти. Але мало хто знає історію про те, що трохи раніше в цій зоні в таких самих умовах і на такій самій платформі починала працювати компанія ExxonMobil. Вона розробила надійну систему правил безпеки для всіх своїх операцій, що виконують як на заправних станціях, так і на бурових платформах. Усі її співробітники і навіть підрядники мали змогу висловлюватися щодо проблем безпеки.

Бурильники компанії повідомили про те, що спостерігають мікровибухи, струси і невеликі витоки. Про це поінформували раду директорів і керівників підрозділу охорони праці. Було прийнято рішення провести оцінку ризиків. За її підсумками в компанії дійшли висновку, що наразі в них немає надійних та ефективних технічних рішень щодо зниження ризиків до допустимого рівня, і вирішили зупинити буріння. Визнавши продовження робіт небезпечним для співробітників і навколишнього середовища, ExxonMobil закрила свердловину і покинула небезпечне родовище.

Компанія могла заробити величезні гроші. Її менеджерів критикували за те, що в них «забракло сміливості» закінчити буріння, що їхнє рішення було продиктоване якоюсь там теоретичною оцінкою ризиків. На це президент ExxonMobil відповідав, що на керуванні ризиками ґрунтується система безпеки.

Імовірність у матриці ризику того, що станеться великий вибух, справді невисока. Але якщо це трапиться, його наслідки, фінансові та людські втрати будуть набагато більшими порівняно зі збитками, яких зазнала компанія, відмовившись від ризикованого родовища.

У вересні 2010 р. було опубліковано доповідь Бюро з управління, регулювання та охорони океанських енергоресурсів і Берегової охорони США. У ньому містилося 35 причин аварії в Мексиканській затоці, і єдиним винуват­цем 21 з них було визнано компанію BP. Зокрема, головною причиною названо нехтування нормами безпеки з метою скорочення витрат на розроблення свердловини. Крім того, співробітники платформи не одержали вичерпної інформації про роботу на свердловині, і їхня необізнаність ­наклалася на інші помилки.

На ліквідацію наслідків трагедії ВР витратила близько 42 млрд ­доларів. Унаслідок гігантських збитків, спричинених ­подією, корпорація була змушена продавати активи по всьому світу.

Суперечки про те, чи є оцінка ризиків суб’єктивістським інструментом, не припиняються. Один із французьких учених, проаналізувавши всі нюанси цієї теми, дійшов цікавого висновку. На його думку, елемент суб’єктивізму в оцінці ­ризиків є, але він лежить у межах об’єктивізму.

Повний текст статті читайте в журналі № 10/2020