Хотіли як краще…

Про нову професію «Менеджер (управитель) з психосоціальної підтримки персоналу, безпеки та гігієни праці». Це ефективний помічник чи формальне рішення? Хотіли як краще…

Прийняття професійного стандарту «Менеджер (управитель) з психосоціальної підтримки персоналу, безпеки та гігієни праці» є наслідком реалізації суспільного запиту. В умовах війни, тривалого психоемоційного навантаження, виробничих ризиків, кадрового дефіциту та для підтримання працездатності працівників держава й роботодавці потребують нових організаційних рішень у сфері психосоціальної підтримки та безпеки праці.

Саме тому поява такого стандарту не є випадковою: у ньому прямо задекларовано мету управління процесами розроблення, впровадження, функціонування, моніторингу та контролю системи психосоціальної підтримки персоналу, безпеки та гігієни праці на підприємствах, в установах і організаціях.

Опубліковані 07.10.2024 на сайті Мінекономіки Методичні рекомендації щодо запровадження психосоціальної підтримки на робочому місці для роботодавців (далі – Методичні рекомендації) також указують на те, що роботодавцям потрібна системна програма психосоціальної підтримки на робочому місці, особливо у воєнний та післявоєнний час. Однак така суспільна доцільність ще не означає нормативної бездоганності. Розглянемо основні проблемні питання, пов’язані з уведенням нової професії.

Термін менеджер (управитель) просувається в інших сферах господарської діяльності. Зокрема, введено нову професію – менеджер (управитель) з перевезень, під якою розуміють «фізичну особу, яка має достатній рівень професійної компетентності щодо планування та організаційного забезпечення пасажирських та/або вантажних перевезень, що підтверджується свідоцтвом професійної компетентності (ст. 1 ЗУ «Про автомобільний транспорт»).

Дублювання повноважень інших професій

Новий професійний стандарт поєднує в одній професії три різних правочинних напрями: «допомога у сфері психічного здоров’я», «безпека праці», «гігієна праці». У чинній моделі українського працеохоронного законодавства «безпека праці» та «гігієна праці» вже мають чітко сформовану систему управління із визначенням повноважень та відповідальності уповноважених осіб.

ЗУ «Про охорону праці» покладає обов’язок створення безпечних умов праці та забезпечення функціонування системи управління охороною праці саме на роботодавця, а на підприємствах із чисельністю 50 і більше осіб прямо вимагає створення служби охорони праці. Працівники цієї служби підпорядковуються безпосередньо роботодавцю та мають контролювальні повноваження: видавати приписи, вимагати відсторонення працівників і навіть зупиняти роботу виробництва чи обладнання в разі загрози життю або здоров’ю працівників. 

Окрім власне «охорони праці» безпека праці охоплює такі напрями, як біологічна (ДСТУ 7748:2015 «Безпека праці. Біологічна безпека. Загальні вимоги»), електрична (ДСТУ 7237:2011 «Система стандартів безпеки праці. Електробезпека. Загальні вимоги та номенклатура видів захисту»), пожежна безпека (ГОСТ 12.1.018-93 «Система стандартів безпеки праці. Пожежовибухобезпека статичної електрики. Загальні вимоги»), вибухова, радіаційна та інші види безпеки, які регламентовані окремими законодавчими актами (законом або кодексом).

Базовим законодавчим актом, що регулює психосоціальну допомогу, є ЗУ «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні», де зазначено: «суб’єктами, що забезпечують організацію надання допомоги у сфері психічного здоров’я або сприяють їй, є роботодавці» (п. 3 ст. 10) та «кожний роботодавець може розробити та затвердити програму психосоціальної підтримки працівників на робочому місці» (ст. 33). Контроль додержання законодавства у сфері охорони психічного здоров’я в частині, що стосується медичної допомоги, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, у сфері охорони психічного здоров’я (ст. 12). Слід зазначити, що у ЗУ «Про психіатричну допомогу» термін «роботодавець» не використовується.

Соціальне та психічне здоров’я є одним з напрямів епідеміологічного нагляду (ст. 16 ЗУ «Про систему громадського здоров’я»). Передбачено стандарт освіти за спеціальністю «Гігієна» (ст. 50 ЗУ «Про систему громадського здоров’я»).

Гігієна праці – галузь профілактичної медицини, що вивчає умови та характер праці, їх вплив на здоров’я, функцiйний стан людини, розробляє наукові основи гiгiєнiчної регламентації та нормування окремих чинників виробничого середовища i трудового процесу, практичні заходи, спрямовані на профілактику шкідливого та небезпечного їх впливу на працівника (п. 4.61 ДСТУ 2293:2014 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять»).

Термін «гігієна праці» поступово витісняється терміном «медицина праці», а «лікарі з гігієни праці» – термінами «гігієністи» або «лікарі з медицини праці». Підтвердженням цьому є Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров’я, затверджений наказом МОЗ України від 28.10.2002 № 385 (у редакції наказу МОЗ України від 06.05.2021 № 884), що не містить посади «лікар з гігієни праці». Також у системі громадського здоров’я передбачена тільки спеціальність «Гігієна».  

Професійний стандарт не просто додає нову сферу діяльності, а дублює деякі повноваження служби охорони праці, яка створюється роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі трудової діяльності (п. 1.1 Типового положення про службу охорони праці, НПАОП 0.004.21-04). Тобто значна частина того, що в новому стандарті подається як окремий інтегрований управлінський блок, уже охоплена функціоналом служби охорони праці, яка має нормативно закріплену структуру, функції та місце в системі управління підприємством.

У цьому сенсі стандарт створює не стільки нову професійну нішу, скільки ризик дублювання функцій, розмивання меж відповідальності та конкуренції між службою охорони праці, кадровою службою, психологами та новим «управителем (менеджером)».

Також показовим є те, що Методичні рекомендації щодо запровадження психосоціальної підтримки на робочому місці не вимагають введення окремої нової професії. Навпаки, вони підкреслюють, що ініціатором і координатором програми психосоціальної підтримки може бути профспілкова організація, служба охорони праці, кадрова служба, формальний або неформальний лідер. У Методичних рекомендаціях йдеться про створення ініціативної групи, письмової політики, оцінювання потреб, програми заходів, моніторингу та ресурсного забезпечення, але не про обов’язкове впровадження цих функцій через нову професію в Класифікаторі професій. Це означає, що Методичні рекомендації вбачають психосоціальну підтримку передусім як управлінський процес, який можна вбудовувати в уже наявні організаційні структури підприємства.

Отже, прийняття професійного стандарту в нинішній редакції сприймається радше як спроба формалізувати комплексний напрям роботи через нову професійну назву, ніж як відповідь на реально доведений дефіцит окремої професії.

Iryna Petchenko
We wanted to do our best…
On the new profession of “Manager (Administrator) of Psychosocial Support for Personnel, Occupational Safety, and Health.” Is this an effective assistant or a mere formality? We wanted to do our best…

The adoption of the professional standard “Manager (Administrator) of Psychosocial Support for Personnel, Occupational Safety, and Health” is a response to public demand. Amid war, prolonged psychological and emotional stress, occupational hazards, and labor shortages—and to maintain employees’ work capacity—the government and employers need new organizational solutions in the areas of psychosocial support and occupational safety.

That is precisely why the emergence of this standard is no coincidence: it explicitly states the goal of managing the processes of developing, implementing, operating, monitoring, and controlling systems for psychosocial support of personnel, occupational safety, and occupational health at enterprises, institutions, and organizations.

Статтю повністю читайте в КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ або журналі "Охорона праці"  № 7/2026.