Канадська модель розслідування НВ: облік, компенсації та профілактика

У Канаді страховими випадками на роботі визнають не лише фізичні ушкодження, а й психічні розлади, спричинені систематичним цькуванням на роботі. А для окремих професій (рятувальних служб) з роботою пов’язують також випадки виникнення посттравматичного синдрому.

Канадська система забезпечення безпеки праці має унікальну децентралізовану структуру, що істотно відрізняє її як від уніфікованої наднаціональної методології ЄС (ESAW), так і від централізованої системи України (Держпраці). Законодавство Канади чітко розділене на два рівні юрисдикції.

Федеральна юрисдикція (Federal Jurisdiction). Ґрунтується на Частині II Трудового кодексу Канади (Canada Labour Code, Part II) та охоплює лише специфічні сектори загальнонаціонального значення (авіація, банківська справа, міжпровінційні перевезення, телекомунікації тощо). На цьому рівні контроль здійснює Федеральна інспекція праці (Labour Program). Ця юрисдикція поширюється на відносно невелику частку зайнятого населення Канади.

Провінційна юрисдикція (Provincial Jurisdiction). Охоплює більшість працівників у країні. Кожна з 10 провінцій і трьох територій має власне унікальне законодавство з охорони праці (Occupational Health and Safety – OHS) та власні регуляторні органи (наприклад, WorkSafeBC у Британській Колумбії, Ministry of Labour в Онтаріо тощо).

Ключовою особливістю канадської моделі є те, що провінційні регулятори одночасно поєднують у собі три функції: державний нагляд (інспектування), соціальне страхування (виплата компенсацій потерпілим) та аналітично-профілактичну діяльність (розроблення стандартів безпеки). В Україні ці функції розділені між Держпраці та Пенсійним фондом. В ЄС діяльність провінційних регуляторів здійснюється згідно з національними законами за умови обов’язкової передачі статистичних метаданих до Євростату.

Критерії визнання та обліку нещасних випадків

На відміну від методології ESAW, яка орієнтована переважно на статистичний облік випадків із втратою працездатності понад три календарних дні, та України, де обліку підлягають випадки із втратою працездатності від одного робочого дня, у Канаді діє докладніша градація подій.

Нижче терміни, які вживає більшість провінційних органів, наведено в узагальненому вигляді – точна назва кожної категорії компенсацій (наприклад, «Medical Aid», «Health Care Only», «No Time-Loss») відрізняється між провінціями, оскільки кожна провінційна рада (WorkSafeBC, WSIB Ontario, WCB Alberta та інші) використовує власну термінологію в межах свого законодавства. У статті ці терміни подано узагальнено – для позначення спільної для всієї Канади логічної градації подій, а не як уніфіковану загальнонаціональну номенклатуру.

Травми з медичною допомогою (Medical Aid / Health Care Claims): випадки, які потребували професійного медичного втручання (поза межами першої допомоги), але не призвели до пропуску роботи наступного дня після інциденту. Вони підлягають обов’язковій реєстрації роботодавцем та подачі звіту до провінційної ради зі страхування.

Травми з модифікованим режимом праці (Modified Duty / Light Duty Claims): випадки, коли через отриману травму працівник не може виконувати свої звичні обов’язки у повному обсязі, але за медичними показаннями спроможний виконувати легшу або адаптовану роботу (наприклад, роботу з документами замість фізичної праці на об’єкті) без втрати заробітної плати.

Порівняння. В Україні необхідність переведення працівника на іншу (легшу) роботу щонайменше на один робочий день автоматично класифікує подію як повноцінний НВ, що підлягає стандартному розслідуванню та обліку згідно з Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженим постановою КМУ від 17.04.2019 № 337 (далі – Порядок № 337). У Канаді ж повернення до роботи з модифікованими обов’язками (Modified Duty) є наріжним каменем програми ReturntoWork (повернення до праці). Провінційні регулятори всіляко стимулюють роботодавців створювати такі тимчасові робочі місця, оскільки це мінімізує виплати за лікарняними з боку страхових фондів і допомагає працівникові швидше пройти психологічну та фізичну реабілітацію. Такі випадки обліковуються окремо й не переходять у категорію втрати робочого часу.

Травми із втратою робочого часу (Lost Time Claims): випадки, через які працівник взагалі не зміг стати до роботи наступного дня або в подальші зміни і для яких не вдалося чи було неможливо застосувати режим модифікованої праці. Саме ця категорія (разом зі смертельними випадками) є основною одиницею обліку, яку всі провінційні ради зобов’язані передавати до загальнонаціональної статистичної бази.

Смертельні нещасні випадки (Fatalities): випадки, що призвели до смерті працівника внаслідок травми або гострого захворювання, отриманого на робочому місці.

Порівняння. Якщо методологія ESAW обмежує статистичний облік смертельного випадку строком один рік після події, а в Україні строк давності розслідування становить три роки, то в Канаді розслідування фатальних випадків має найвищий пріоритет, і в разі настання смертельного випадку на виробництві воно автоматично розгалужується на три незалежних процеси, кожен з яких має власну логіку щодо строків.

1. Регуляторне розслідування з боку провінційного регуляторного органу для встановлення порушень OHS-регламентів. Це розслідування не є безстроковим: провінційні OHS-акти встановлюють конкретний строк давності для притягнення до відповідальності за таким актом. Наприклад, в Онтаріо за Occupational Health and Safety Act цей строк із 2023 р. становить два роки з моменту події (раніше – 1 рік); в інших провінціях діють подібні за порядком строки (як правило, 1–2 роки). Тобто саме на регуляторному рівні канадська система ближча до українського чи європейського підходу, ніж може здатися на перший погляд.
2. Коронерське розслідування (Coroner’s Inquest) для офіційного встановлення причин та винесення рекомендацій. Формального строку давності для його ініціювання законодавство не встановлює, хоча на практиці воно проводиться невдовзі після події.
3. Кримінальне розслідування поліцією на підставі Закону Вестрея (Westray Bill / Bill C-45) – поправок до Кримінального кодексу Канади (набули чинності 31 березня 2004 року), які передбачають пряму кримінальну відповідальність (аж до ув’язнення) для керівників підприємств та корпорацій за грубу недбалість, що призвела до смерті працівника. Для тяжких кримінальних правопорушень за загальним правилом кримінального права Канади строку давності немає – саме в цьому, вузькому сенсі, кримінальна відповідальність за Bill C-45 дійсно не обмежена в часі так, як регуляторне переслідування за провінційним OHS-актом.

Отже, твердження про «відсутність строку давності» коректне лише щодо кримінальної (Westray) та коронерської гілок розслідування смертельного випадку – але не щодо регуляторного розслідування/переслідування за порушення провінційного OHS-законодавства, яке відбувається в чітко визначені законом строки.

Небезпечні події / «Майже нещасні випадки» (Near Misses / Hazardous Occurrences): події, які потенційно могли призвести до травмування, але не завдали безпосередньої шкоди (наприклад, обвалення конструкцій без потерпілих). Канадське законодавство зобов’язує роботодавців розслідувати такі випадки на рівні підприємства для запобігання реальному травматизму.

Канадський підхід до пов’язування НВ із виробництвом демонструє комбінацію європейського та національного підходів. У питаннях дорожніх пригод Канада ширше трактує поняття виробничого фактора (зокрема, охоплює поїздки на особистому авто під час виконання робочих завдань), що зближує її з ESAW. Водночас стосовно щоденного шляху на роботу (Commuting) Канада солідарна з Україною, виключаючи ці ризики зі сфери стандартної виробничої відповідальності, якщо транспорт не надано компанією.

Особливу увагу канадські ради приділяють серцевим нападам та психічним травмам: вони потребують складного доведення прямого зв’язку з екстремальним робочим тригером, що робить канадську систему однією з найбільш орієнтованих на деталі інциденту.

Право подати заяву (Claim Filing Window)

Унікальною особливістю канадської системи є тривалий термін для звернення потерпілого. Так, наприклад, за законодавством Британської Колумбії (WorkSafeBC), навіть якщо працівник не повідомив про інцидент одразу після його настання, він має законне право самостійно подати заяву на компенсацію до провінційної ради зі страхування протягом 1 року з дня нещасного випадку (у Британській Колумбії цей строк регулюється Workers Compensation Act; в окремих випадках – за наявності «особливих обставин», WorkSafeBC може розглянути заяву й пізніше).

Аналогічні за порядком величини строки діють і в інших провінціях, хоча конкретні цифри та умови продовження строку варіюються між юрисдикціями. Страховий орган зобов’язаний провести розслідування такого випадку, і якщо зв’язок травми з виробництвом буде доведено, роботодавець несе відповідальність за приховування випадку.

Порівняння. В Україні аналогічний факт приховування нещасного випадку зазвичай виявляють представники Держпраці під час перевірок або після скарги працівника, що тягне за собою обов’язковий припис за формою Н-9 для проведення розслідування підприємством. У Канаді ж акцент зміщений на пряму взаємодію працівника зі страховим фондом, де річний ліміт часу захищає право людини на компенсацію, навіть без початкового сприяння з боку менеджменту компанії.

Євгенія Матвійчук, канадський координатор з охорони праці та захисту навколишнього середовища

Yevheniia Matviychuk
The Canadian Model of Investigation by NV: Record-Keeping, Compensation, and Prevention
In Canada, work-related insurance claims include not only physical injuries but also mental disorders caused by systematic workplace bullying. And for certain professions (such as emergency services), cases of post-traumatic stress disorder are also considered work-related.

The Canadian occupational safety and health system has a unique decentralized structure, which distinguishes it significantly from both the European Union’s unified supranational approach and Ukraine’s centralized system. Canadian legislation is clearly divided into two levels of jurisdiction.

Federal jurisdiction. It is based on Part II of the Canada Labour Code and covers only specific sectors of national importance (aviation, banking, interprovincial transportation, telecommunications, etc.). At this level, oversight is exercised by the Federal Labor Inspectorate (Labor Program). This jurisdiction applies to a relatively small portion of Canada’s working population.

Provincial jurisdiction. This covers the majority of workers in the country. Each of the 10 provinces and three territories has its own unique occupational safety and health legislation and its own regulatory bodies.

A key feature of the Canadian model is that provincial regulators simultaneously combine three functions: government oversight (inspection), social insurance (payment of compensation to victims), and analytical and preventive activities (development of safety standards). 

Статтю повністю читайте в КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ або журналі "Охорона праці"  № 9/2026.