За покликом серця

Молодіжній громадській організації Пласт Львів 12 квітня виповнилося 110 років. Із перших днів російсько-української війни Пласт України і найбільш численний його осередок у Львові потужно долучилися до захисту нашої країни та її державності.

Особова справа

Ярко Булишин – 21 рік, випускник Львівської правничої гімназії. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Комп’ютерні науки». В осередку Пласт Львів – три роки. Рік тому обраний його головою. Працює в організації на постійній основі, займається вихованням дітей та молоді. Зокрема, на засадах волонтерської діяльності створив пластовий гурток, у якому діти віком 13–14 років. Проводить з ними заняття, разом з дітьми і друзями багато мандрує. Долучається до багатьох проєктів з розвитку громади.

Про діяльність найбільшого в Україні пластового центру гуманітарної допомоги розповів Голова львівського осередку Пласту Ярослав Булишин.

– Ярославе, як би ви стисло описали діяльність організації довоєнного періоду.

– Уся наша діяльність спрямована на роботу з молоддю. У нас багато програм для дітей і молоді, спрямованих на виховання, розвиток особистості, фізичне загартування. Основні знання та навички вихованці отримують через цікаві, корисні заняття у формі ігор, через працю, життя серед природи. А фізично розвиваються завдяки спортивним змаганням, пішим мандрівкам, заняттям на свіжому повітрі, вишколам і таборам за спортивними уподобаннями, як от скелелазіння, парапланеризм, сплави на байдарках, кінний спорт тощо. У цих програмах задіяно близько 500 волонтерів-виховників. Виховну роботу не припиняємо і сьогодні – виховники залучають своїх вихованців до волонтерства та онлайн-сходин, допомагаємо адаптуватись до умов воєнного часу.

– Як швидко вдалося переформатувати діяльність Пласт Львів після повномасштабного вторгнення рф?

– Коли у 2014 році почалася війна на Донбасі, мені було 14 років. Тоді я ще не дуже розумів, що відбувається, але бачив, як старші волонтери Пласту, наші виховники, надавали усіляку допомогу українським військовим у зоні АТО. Я був вражений, коли після підступного нападу ворога 24 лютого виховники з волонтерським досвідом, не зволікаючи, за власною ініціативою прийшли до офісу, щоб допомогти тепер уже нашому поколінню робити те, що робили вони у 2014 році. Прийшли порадити, з чого починати, як організувати роботу, до кого звертатися. Вони телефонували за своїми давніми контактами за кордон зі словами «Ей, друже, привіт! Я такий-то, такий-то. Пам’ятаєш, ми з тобою співпрацювали у 2014 році щодо гуманітарної допомоги українській армії…».

У передчутті війни ми ще за кілька тижнів до її початку збиралися, аби обговорити, якими мають бути наші дії, якщо вона станеться, як мають поводитися члени організації, як змінюватимемо формат діяльності. Одразу після нападу рф ми створили Штаб Пласту у Львові та мобілізували сотні волонтерів для допомоги українській армії та переселенцям. Пласт Львів один з перших закликав усіх небайдужих підтримати наших військових тут і зараз. Наша громадська організація найбільша у Львові, нас знають, за нашими інформаційними повідомленнями стежать. Тож уже в перший день люди нанесли стільки допомоги, що в офісі площею 500 кв. м ніде було стати. Для зв’язку зі штабом Пласту у Львові запостили мій телефон. За три дні я прийняв просто нереальну кількість дзвінків, мабуть, не менше двох тисяч. Навіть не знаю, як із цим впорався.

Перші кілька днів нагадували суцільний хаос. Нам телефонували військові, біженці, наші та закордонні волонтери, одночасно подзвонили посли Литви і Латвії… Шквал дзвінків, інформації, нагальних питань, що потребують оперативного вирішення, взяли на себе працівники Пласту, які займаються адмініструванням, на допомогу їм прийшли волонтери. Перші два тижні всі самовіддано працювали у режимі 24/7 і фактично жили в офісі.

Сирени лише додавали драйву

– Як ви визначалися із пріоритетами, кому і чим допомагати?

– Ми розуміли, що допомоги насамперед потребує українська армія. Навчені досвідом 2014 року, волонтери підказали, що, оскільки військові постійно в русі, виконують багато військових завдань, фізично втомлюються, дістають поранення, то передусім вони потребують «швидкої» енергетичної їжі та напоїв, медикаментів, сильних знеболювальних, перев’язувальних матеріалів. Тому на цьому в перші дні війни і зосередились. Звернулися до людей з проханням допомогти саме такими речами. Спілкувалися з ними, приймали допомогу, сортували, пакували, вантажили, відправляли. З останнім спочатку були складнощі, бо ніхто не знав, де лінія фронту, що там відбувається, водії не знали, які небезпеки чатують на них, боялися їхати.

Невдовзі до Львова почали прибувати автомобілі зі співвітчизниками, які втікали від війни. Вони казали: «Ми повертаємося знову допроваджувати людей і ми хочемо взяти гуманітарку та доставити її». З такими ж пропозиціями до нас зверталися військові, які прямували виконувати бойові завдання. Ми завантажували також їхні автомашини, що їхали у супроводі військових колон.

Через кілька днів Штаб Пласту у Львові долучився до роботи з підтримки біженців. Наші волонтери зустрічали тимчасових переселенців на вокзалах і станціях міста, в адміністраціях. Надавали консультації і допомагали з реєстрацією, поселенням, пошуками роботи. Організовували автобусні рейси для евакуації людей всередині країни та за кордон.

– Будь-яка нова справа пов’язана з серйозними викликами. Що запам’яталося з перших днів волонтерської діяльності?

– Десь на четвертий день наш чималий офіс перетворився на вщент переповнений склад, у якому годі було відшукати хоч якесь вільне місце. Вантажі з автомашин, які безупинно прибували, доводилося складувати на подвір’ї. У той же день вранці до нас завітав Роман, колишній пластун, засновник великої громадської організації «Українська академія лідерства». Запропонував співпрацювати та обговорити, в чому може бути корисною кооперація наших організацій. Пам’ятаю, мій телефон розривався від дзвінків, і я попросив колег відповісти на них.

За кілька хвилин розмови з Романом про співпрацю ми вийшли на найбільш гостре для Пласту питання – де знайти великий професійно облаштований склад. Ще за 5 хвилин, після кількох наших телефонних дзвінків, ми вже мали два варіанти складських приміщень. Хвилин за 10 потому до офісу під’їхав автомобіль, і наші волонтери поїхали дивитися склад. Просторий, великий, зі зручними під’їздами, він нам підійшов, і ми відразу ж організували велике переселення. Усі разом дружно вивільняли офіс, вантажили, розвантажували, сортували та складали гуманітарку у новому приміщенні складу. Відбувалося це під супровід сирен і оголошення повітряної тривоги, що змушувало періодично ховатися, бо ж невідомо, чого чекати. Настрій і так був піднесений, а сирени лише додавали, якщо говорити мовою молодіжного сленгу, – кіпешу та драйву.

Така добровільна, за покликом серця взаємодопомога організацій і людей, здатність гуртуватися, за лічені хвилини розв'язувати питання і діяти – визначальний фактор успішності волонтерського руху. Не секрет, що державним структурам, незважаючи на спрощення багатьох процедур, бракує оперативності, і волонтери беруть на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави. Головна сила усіх волонтерських штабів – люди, які готові віддавати та робити все заради спільного добра. Саме здатність українського суспільства відкидати все незначне, другорядне та єднатися у критичні періоди історії, у вирішальні для держави моменти – те, що робить націю сильною і незламною.

Водії, які втратили домівку – найбільш відважні та відчайдушні

– Питання зі складуванням ви успішно вирішили, але, напевне, виникають інші труднощі?

– Різноманітні, часто несподівані задачі розв’язуємо кожного дня. Найбільше складнощів з доставкою. Міста і села, які найбільше потребують допомоги, обстрілюють, не всі дороги є перевіреними і безпечними, не всі водії наважуються їхати, і ми не можемо гарантувати їм повну безпеку. Який стрес переживають і водії, і волонтери, ми відчули ще тоді, коли вперше на початку війни відправили 20-тонну вантажівку на Київ. Водій не мав військового супроводу. Ми дали йому контакти людини з тероборони Києва, яка мала його зустріти. Він зупинився за 40 км. від Києва на стоянці. Стояв там один. Довго чекав дзвінка від бійців тероборони, що мали забезпечити військовий супровід до Києва. Ми не знаходили собі місця, бо, розуміли, що, можливо, направили машину в саме пекло бойових дій. На щастя, все пройшло успішно.

Є водії військові, які рухаються у колоні та почуваються більш захищеними. Є власники автомашин, які запевняють, що усвідомлюють усі ризики, але готові їхати. Є водії, які самі заправляють свої автомобілі та рвуться у дорогу везти допомогу, бо для них це важливо. Є ті, хто повертається зі Львова до рідного дому, бере гуманітарку, довозить до місця призначення і скидає фото, що вантаж доставлено. Підтягнувся до нас і великий бізнес. На наше прохання компанії знаходять вантажівку, ми оплачуємо пальне, і вони їдуть. Зараз дуже багато перевізників місцевих жителів. Їхні міста окуповані, і вони здійснюють регулярні рейси: до нас, на позиції до ЗСУ, знову до нас, і так стільки разів, скільки потрібно. Водії, які втратили домівку – найбільш відважні та відчайдушні.

Постійно вирішуємо проблемні питання перетину кордону, бо одним це дозволяється, іншим ні, щось завозити можна, а щось заборонено. Під час воєнного стану держава дещо послабила контрольні функції, проте через зловживання наглядовці все ж перевіряють організації, також і громадські. От і в нас побували, цікавились, як обираємо пріоритети запитів, які запити «закриваємо», куди та кому відправляємо допомогу.

– Від початку війни волонтерська група Штабу Пласту у Львові налагодила співпрацю з 23 країнами світу, створила 136 точок збору допомоги за кордоном. У чому секрет такої потужної підтримки?

– Український пластовий рух поширений за кордоном у різних країнах світу: в Австралії, Аргентині, Канаді, США, Німеччині, Великій Британії, інших країнах Європи. Осередки Пласту за кордоном є тими культурними центрами, навколо яких гуртується українська діаспора. Після Другої світової війни багато українців виїхали за кордон. У їхніх родинах народилися діти, які виросли в інших державах, але яких батьки виховали українцями. У них болить серце за все, що відбувається в Україні, і вони усіма силами намагаються допомагати.

Скаути зі всього світу з перших годин війни виступили з ініціативою об'єднати зусилля, збирати допомогу у своїх містах, країнах та відправляти в Україну. Ця допомога настільки масштабна, що ми створили міжнародний відділ, який координує напрямок перевезень з-за кордону до Львова, а потім – на потреби української армії та людей, які потерпають від війни. Намагаємося через гуманітарні коридори довезти найпотрібніше – провіант, медикаменти, засоби гігієни – людям, які перебувають в облозі, а також у міста й селища, що зазнали найбільших руйнувань.

– Хто конкретно допомагає Україні, хто вони, наші друзі в Україні та за кордоном?

– Через співпрацю з нами до волонтерського руху активно долучилися українські бізнеси. Зокрема, такі компанії, як мережа заправок ОККО, Gorgany Бадмінтонні корти «Команчеро» (речі для мандрів), Navsgara (індивідуальне тактичне спорядження), GPSocks (шкарпеткова кооператива), Епіцентр (будівельний гіпермаркет), Zagavet (ветклініка), LA П’ЄЦ піца на дровах та інші партнери.

Один з найбільших донорів Штабу Пласт Львів – некомерційна організація зі США – Nova Ukraine. У неї багато благодійних програм, спрямованих на допомогу українцям. З нами компанія співпрацює за двома напрямами. Надає допомогу коштами, за які ми купуємо потрібні речі. На рахунки штабу вже надійшло від фонду понад 100 тис. доларів. За ці гроші ми купуємо важкодоступні ліки та медичне обладнання, які отримують лікарні та госпіталі в гарячих точках. Окрім того, Nova Ukraine самостійно купує та доставляє зі США допомогу (медикаменти, харчування, предмети гігієни тощо). Вантажі спрямовують на Київщину, у Харків, Суми, Чернігів, інші українські міста і села.

Партнером Штабу віднедавна стала найбільша організація благодійної допомоги у Латвії «Твої друзі». Вона допомагає вимушеним переселенцям у Латвії з поселенням, гуманітарною, інформаційною підтримкою, а також відправляє гуманітарну допомогу до України.

Упродовж 42 днів пластуни Львова зібрали з усього світу та відправили у найбільш гарячі куточки України 5 тис. тонн, а це близько 83 вагонів, гуманітарної та мілітарної допомоги. Організацій, що підтримують Україну, наших справжніх друзів, у світі багато. Ми їм щиро вдячні, їхня допомога – безцінна.

Замість слів – сльози вдячності

– Війна триває вже не один місяць. Як змінюються потреби людей, яким ви допомагаєте?

– Спочатку волонтери збирали та відправляли все потрібне захисникам на фронті для оборони країни: «швидку» їжу, віддавали на передову лопати, сокири, казани, що належали нашій організації. І людям казали – несіть усе, що може бути корисним на передовій. Несли справді все: інструменти, одяг, взуття, квадрокоптери, бронежилети, ділилися власним інсуліном… Через кілька днів почали надходити запити від військових, і ми почали розуміти реальні потреби армії. Потрібні були військовий одяг і взуття, бронежилети, термобілизна, розвантажувальні системи, аптечки, сумки для тактичних аптечок, каски, тепловізори, камуфляж, медикаменти, перев’язувальні засоби, військові джгути-турнікети…

Коли у турнікетах виникла гостра потреба, одна з наших дівчат-волонтерок забезпечила постачання 100 тис. таких кровоспинних засобів. Це дуже багато, більше ніж три повних фури. А ще вона знайшла можливість задовольнити запит із фронту на розвідувальний дрон. Вона неймовірна дівчина, і після перемоги ми обов’язково розкажемо про неї більше. Пласт пишається такими людьми.

 – А Україна, безумовно, пишається пластунами. Що найбільше вам запам’яталося з відгуків людей, яким допомагає Пласт?

– Ми щодня отримуємо відгуки від військових, волонтерів, які доставляють гуманітарку, людей, які її отримують. Історію доставки й отримання вантажу відстежує наш відділ безпеки. Для нас дуже важливо знати, що вантаж надійшов до місця призначення, ми раді фото- і відеовідгукам. Як поділитись з нами федбеком, підказують наліпки, якими ми з недавнього часу маркуємо кожен вантаж.

Вразила і розчулила розповідь одного з очевидців, як зустріли відправлену нами допомогу в одній з лікарень. Медзаклад у зоні військових дій. Запаси медикаментів у нього практично вичерпалися, дороги – заблоковані. Лікувати поранених бійців було майже нічим, і життя людей залежало від того, чи вчасно надійде допомога. Коли вантажівка з медикаментами прибула, медики вже не знаходили слів, щоб висловити подяку, вони просто мовчки плакали. Для нас це було найвищою подякою усім світлим людям, які допомагають у темні часи тим, хто цього потребує.

– Чи доводилося стикатися з негативною реакцією, невдоволенням, образами чи погрозами на адресу Пласту?

– Невдоволені чимось або кимось люди є завжди, і це нормально. У діяльності організації щось могло не подобатися і в мирний час. Трапляється таке й сьогодні, тим більше, що навколо стільки горя, сліз, відчаю. Здебільшого невдоволення виникає через те, що в пріоритеті організації допомога тим, хто її першочергово потребує. Нерідко хтось комусь сказав, що та чи інша допомога на складах у нас є, а насправді її немає. Не хочемо, але мусимо відмовляти.

Дівчатам з колцентру робити це дуже важко. Запрошуємо психотерапевта, щоб проговорити техніки розмови і спілкування, пояснити, що говорити «ні» – нормально, що за усього бажання ми не можемо допомогти усім. Природно, є люди, незадоволені відмовою, і вони висловлюють своє обурення через соцмережі, погрожують судами. Нас це не лякає, бо ми працюємо прозоро і нічого не приховуємо.

– Ярославе, яким ви бачите Пласт після перемоги?

– Ми налаштовані на те, що перемога України близько, та «не за горами кари час!». Усвідомлюємо, що багато людей, які отримали прихисток у Львові, в інших місцях України та світу, втратили свої оселі, і їм немає куди повертатися. Після перемоги будемо допомагати будувати людям домівки. Тим, хто залишиться у нашому місті, допомагатимемо з роботою, працевлаштуванням тощо, аби їм було тут добре. Робитимемо все, щоб якнайшвидше відбудувати нашу державу.

Хто такі пластуни…

Пласт було створено у 1911 р. Невдовзі після того, як Роберт Бейден-Пауел 1907 р. заснував скаутський рух. А вже 12 квітня 1912 р. у Львові пластуни склали першу Пластову присягу. Осередку Пласту у Львові 110 років, і він є найбільшим та найстарішим у світі. Пласт в Україні об’єднує понад 8500 членів різного віку, у всіх областях України діє 118 його осередків. Пласт – національна скаутська організація України, метою якої є виховання молоді як свідомих, відповідальних громадян. Її місія – творити успішну Україну через спроможних пластунів. Її осередки працюють у 24 країнах світу. Назва Пласт є відповідником англійського «Scout» (розвідник), взятий за прикладом пластунів – козаків-розвідників.

і волонтери

Слово «волонтерство» походить від французького volontaire (доброволець), що запозичене з латинського voluntaries (вільне волевиявлення, бажання, намір). Принцип добровільності є визначальним – волонтер діє за покликом душі, керується бажанням реалізувати свою громадянську позицію. Початком волонтерського руху прийнято вважати 1859 рік, коли швейцарський підприємець і громадський діяч Жан Анрі Дюнан після кривавої битви під час австро-італо-французької війни ініціював створення Міжнародного комітету Червоного Хреста, що надавав допомогу пораненим. Поступово волонтерський рух почав охоплювати інші види допомоги: бідним, важкохворим, сиротам, навчання грамоті тощо.

В Україні волонтерство розвивалось ще в 19 ст., було фактично згорнуто за часів радянської влади, відновлено з кінця 80-х років минулого століття і відродилося з перших років незалежності України. Справжній його підйом відбувся під час Революції Гідності. Можна сказати, Майдан вистояв завдяки народному волонтерському тилу. Найвищого рівня розвитку волонтерство досягло 2014 р. після анексії Криму та початку війни на Донбасі. Пам’ятаєте анекдот: «Якщо українцям сказати, що для перемоги потрібна ядерна боєголовка, то через дві години її зберуть і привезуть волонтери. З чаєм на додачу». Завдяки передусім волонтерам країна зупинила російську агресію на Сході та зберегла свій суверенітет. За даними Країна_Інфо, кожен п’ятий у нашій країні став волонтером, або допомагає їм. Роль волонтерського руху у 2022 р. неодмінно буде визначено, проте вже сьогодні немає сумнівів, що вона є не менш значущою, ніж у 2014 році.