Вижити, щоб жити

«Я його не розумію, він не був таким». Нерідко саме так реагують на поведінку воїнів, які повернулися з війни або перебувають у відпустці, їхні батьки, дружини, сестри і брати, друзі та колеги.

Як поводитися з військовими, які повернулися з фронту, спілкуватися з ними так, щоб не зашкодити стосункам, правильно реагувати у разі проявів агресії, що треба і не треба говорити? Як зрозуміти мотиви їхньої поведінки, навчитися сприймати і приймати їх такими, якими вони є, підтримувати та допомагати адаптуватися до цивільного життя? На всі ці численні «як» відповіли під час зустрічі «Соціальна адаптація воїна до мирного життя» Ремігіуш Кік, капелан, бойовий психолог-практик, диякон римсько-католицької церкви, і Надія Мусійовська, коуч, учасниця групи парафіяльних служителів Школи капеланів.

Зустріч відбулася квітневим днем у Соборі Вишгородської Богородиці (м. Вишгород), і умиротворена атмо­сфера храму лише підсилювала контекст розмови на тему, що пов’язана з жахами війни, смертельними небезпеками, нелюдськими випробуваннями та вірою, що допомагає нашим захисникам нищити ворогів, вистояти, вижити, повернутися живими і жити.

Тема повернення воїнів торкається кожного з нас, бо ми вже сьогодні зустрічаємось і спілкуємось з ними не лише у родинах, але й на роботі, у транспорті, в магазинах, на вулицях… Вони вже серед нас, а після війни ветеранів війни буде набагато більше. Чому громада, люди часто ставляться до них з пересторогою, чому не розуміють? Причина – не в поведінці військових, а в тотальній необізнаності суспільства щодо питань соціальної адаптації воїнів. Якщо ми справді хочемо їм допомогти, ми маємо усвідомити, що надаємо підтримку не тим, хто пішов на війну, а тим, хто повернувся з війни.

Суспільство, як пояснив доступною метафоричною мовою Ремігіуш Кік, схоже на вівцю, яка жує травичку та живе на своїй зеленій, віддаленій від лінії зіткнення з рашистами, відносно безпечній галявині. Час від часу на галявину «прилітає», але звичне цивільне життя триває. Військові, образно кажучи, виконують роль вівчарки, котра захищає отару від вовків, тобто підступного і кровожерливого ворога. Природно, вівця та вівчарка не розуміють одна одну. Так само не здатні зрозуміти військових і люди, які не побували у пеклі війни, на «нулі», в окопі, під мінами, снарядами та дронами. Проте цивільні люди спроможні вчитися й усвідомлювати, як участь у війні впливає на думки, емоції, цінності, поведінку бійців, і враховувати це під час взаємодії з ними.

Війна змінює людей. Колишні інженери, учителі, механізатори, айтішники, офіс-менеджери, люди інших професій, які боронять нині свої сім’ї та країну на фронті, такими як були вже не будуть. Аби вижити в нелюдських умовах війни, вони змушені перекреслити свої уявлення про життя, мораль, людяність і жити за жорсткими правилами виживання. Вони повертаються з фронту іншими, і якщо розуміти психологію й поведінкові особливості військових, це допомагає знаходити з ними спільну мову, а в разі кризових станів вберегти їх від психічних розладів, проблем у сім’ї, на роботі, алко- і наркозалежності чи навіть самогубства. Про правила виживання, особливості комунікації з військовими, про те, як діяти в тому чи іншому випадку, досить розлого, з яскравими життєвими прикладами розповіла Надія Мусійовська. Отже, щоб усвідомлено та правильно поводитися з військовими, суспільство має знати мотиви їхньої поведінки, правила виживання на війні, умовно – «Правила бою».

Правила  виживання

1. Жодних емоцій

Це перше правило, яке засвоює людина на війні. Перебуваючи на рубежі між життям і смертю, солдат відключає почуття. Відтак у нього загострюються та на повну силу «працюють» усі органи чуття – слух, нюх, зір, тактильні відчуття. Воїн не може дозволити собі жодних емоцій. Бо якщо замість того, аби діяти, дасть волю почуттям, приміром через те, що побратима на його очах важко поранило чи вбило, – він з великою ймовірністю загине сам та не зможе допомогти пораненому бійцю. Якщо хтось з особового складу дає волю емоціям, істерить – його негайно треба зупинити.

Звісно, коли чоловік приїжджає з війни додому після довгої розлуки, дружина зазвичай очікує від нього проявів любові, емоцій. І коли він їх не проявляє, це викликає непорозуміння і навіть образи. Проте вимагати емоцій не варто, бо через тиск і відсутність взаєморозуміння чоловік може «закритися». Треба розуміти, що правило «жодних емоцій» допомогло йому вижити, і що потрібен певний час, аби він оговтався та адаптувався до нових правил.

2. Довіряй тільки перевіреним

У зоні бойових дій неможливо вижити без перевірених друзів. Перевірені – це ті, хто своїми діями довів, що здатен прикрити спину, врятувати життя власне і товариша. Довіра базується виключно на досвіді. Коли є такі побратими, їм довіряєш найцінніше – своє життя. У цивільному житті таких стосунків немає. Фронтова дружба, щирість, відданість, благородство, героїзм – неоціненні, вони не забуваються, і їх не вистачає людям, які прийшли з війни. Саме тому чимало воїнів після поранення та реабілітації якнайшвидше прагнуть повернутися до своїх побратимів. Через нерозуміння близькими, друзями, колегами цього правила та його цінності у воїна можуть виникати питання їх надійності. Військові, які повернулися з війни, часто схильні думати, що їх тут не розуміють. Через це з рідними може бути втрачено контакт, або він важко налагоджується. Знання цього правила допомагає долати бар’єри і досягати взаєморозуміння.

3. Нікому і нічому не довіряй

Правило пов’язане з попереднім. Усі підозрілі або нові люди – потенційна загроза. Довіряти їм не можна, поки не перевірив і не переконався у безпеці. В історії російсько-української війни достатньо прикладів, коли цивільне населення начебто від щирого серця пригощало українських захисників медом, домашньою їжею з отрутою чи вибухівкою. Траплялося й так, що після «теплого» спілкування вибухали заміновані автомобілі або бійці опинялися під обстрілом наведеної артилерії. Тому правило «не довіряти нікому» життєво важливе.

Ось чому у цивільному житті під час спілкування з військовими не варто вимагати від них повної відкритості та довірливості. Реакція на таке прохання може буде зворотною. Воїн-ветеран не тільки не буде довіряти, а й задумається, з яких причин співрозмовник цього зажадав.

Survive to live
How should one behave with soldiers who have returned from the front, communicate with them in a way that does not damage relationships, respond appropriately to displays of aggression, and know what to say and what not to say? How can one understand the motives behind their behavior, learn to perceive and accept them as they are, support them, and help them adapt to civilian life? All these numerous “hows” were answered during the meeting “Social Adaptation of Soldiers to Peaceful Life” by Remigiusz Kik, chaplain, combat psychologist, deacon of the Roman Catholic Church, and Nadiya Musiyovska, coach, member of the parish ministers group of the School of Chaplains.

Статтю повністю читайте в КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ або в Журналі "Охорона праці" № 6/2025.