Вийшов журнал № 7. Пишемо історію сьогодні…

З перших днів війни редакція журналу усвідомила її масштаби та необхідність об’єднання всього суспільства задля перемоги над цинічним ворогом. Стало зрозуміло, що перемога кується не лише на лінії бойових дій, а й у кожному куточку нашої землі, на підприємстві, у сім’ї. Нашим девізом стали слова: роби для перемоги все, що можеш, там, де можеш, і з тим, що маєш.

Хтось із українців став на захист Вітчизни зі зброєю в руках, хтось працює для забезпечення армії, хтось допомагає переселенцям. І майже всі в межах своїх можливостей «донатять» – на нашу спільну перемогу.

Ми ж як друковане видання та електронний ресурс передусім інформаційно підтримуємо весь цей рух і фіксуємо факти й злочини війни, поширюємо досвід, який допомагає роботодавцям ефективно працювати, мінімізувати втрати. Дуже важливо писати про наших людей. Для прикладу, комунальники, енергетики першими після саперів заходять у звільнені села й міста. Їхня праця сповнена ризиків і небезпек та високо цінується саме зараз: без електроенергії фактично паралізується життєдіяльність. На превеликий смуток, працівники гинуть унаслідок вибухів боєприпасів. І знову й знову безвідмовно, іноді під вибухи та посвист куль їхні колеги беруться за виконання своєї роботи. Відновлюють електро-, водо-, газопостачання, прибирають територію, перевозять біженців, гуманітарку та рятують світ від голоду, доставляючи українське зерно до місць призначення.

Ми зустрічали й скептиків. «Дмитре Лаврентійовичу, вам що, нудно?» – таку відповідь отримав на свою пропозицію збирати, поширювати інформацію про роботу підприємств, служб охорони праці, державних і місцевих органів влади під час війни. Про мужність і відповідальність, патріотизм і відданість професії, прояви високих людських якостей наших громадян. Адже це – наша найпотужніша зброя!

Журналісти редакції побували у звільнених від окупантів населених пунктах Київщини (Ірпінь, Буча, Гостомель, Макарів, Бородянка, Горенка, Мощун, Дмитрівка) та Чернігівщини, які постраждали від російської агресії. Переконався: безпека праці на війні стала надважливою. Пишемо історію сьогодні, щоб ніхто більше не переписував, про нові ризики та про зміни в організації діяльності підприємств, які тепер спрямовані насамперед на збереження людей та рятування бізнесу.

Поїздка до Чернігова була значущою для усвідомлення багатьох факторів війни. Як люди виживали, як працювали і склали важкий іспит на ЛЮДЯНІСТЬ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ВІДДАНІСТЬ Україні. Місто вистояло, ціною власних втрат не дало ворогу прорватися до столиці. Читайте, як працювали трудові колективи під час військових дій і тепер, під час відновлення. Зокрема, про підприємства «Полісся-Ліфтсервіс» та АТ «Облтеплокомуненерго». Так і хочеться словами відомого автора сказати про цих людей, які дійсно показали себе міцнішими від цвяхів. Виведені з ладу ліфти сьогодні відновлюють без бюрократичних процедур, без розрахунків вартості і навіть… без оплати: людям треба зараз…

Є золоті руки й гарячі серця. Біда зробила людей добрішими. А ще – уважнішими до небезпек на роботі, у побуті. Нині людей хвилюють насущні проблеми. Чи зможуть вони до зими щось зробити з розбитими хатами, квартирами? Коли буде надана компенсація за втрачене майно? Як добиратися з приміських сіл на роботу в умовах, коли немає нормальної транспортної логістики? Але найбільше читали в очах чернігівців розуміння тяжкості сьогоднішньої ситуації на фронті та в окупованих районах Херсонщини, Донбасу, Запоріжжя, усієї України, яку людиноненависні рашисти щодня безбожно шматують. Вони знають це із власного досвіду.

У нас немає мети вразити – після щоденних повідомлень у ЗМІ про жахи війни, здається, це вже неможливо. Але наші репортажі зі звільнених міст і селищ потрібні. Напевно, нам доведеться і треба пережити колективно й поодинці біль, який несе в собі «рускій мір». Інакше будемо й надалі чути щось на кшталт «ета нєадназначна», «а какая разніца» і т. п.

Між ними і нами, як стало очевидно, ДУЖЕ ВЕЛИКА РІЗНИЦЯ. Тепер просто прірва! СЛАВА УКРАЇНІ!