Спілкування з особами з інвалідністю

Багато хто відчуває певний дискомфорт під час контактів з особами з інвалідністю. Ми ніяковіємо і навіть уникаємо спілкування з ними, боїмося чимось образити, сказати «не те», наразитися на роздратування чи навіть агресію. Виникає ірраціональне почуття провини за своє відносне здоров’я та благополуччя. Або побоювання, що будь-які контакти одразу можуть до чогось зобов’язати, а якщо я не можу допомогти, то навіщо спілкуватися… Іноді так хочеться обігріти людей з інвалідністю своєю увагою і теплом, але спонтанний душевний порив зникає через невпевненість у собі, брак інформації, сумніви в доречності такої уваги.

Розглянемо загальні поради щодо спілкування.  Не набридайте людям з інвалідністю цікавістю, починайте розмову лише за умови, що так само ви б діяли стосовно людини без ознак інвалідності.

Не дозволяйте собі жалісливість, яка може образити людину з інвалідністю; не перебільшуйте страждання таких людей (більшість із них призвичаїлися до свого становища). Так само не переймайтеся через власне тимчасове благополуччя: від інвалідності не застрахований ніхто.

Не пов’язуйте зовнішні ознаки інвалідності з рівнем інтелекту. Сприймайте людину з обмеженими можливостями як особистість і саме з цієї позиції спілкуйтеся з нею. Шукайте теми, які будуть цікаві вам обом. Не бійтеся пожартувати, намагайтесь «забути» про специфічний спосіб життя свого співрозмовника. Не лякайтеся, якщо мимохіть зачепили тему, яка може нагадати людині з інвалідністю про її становище.

Пам’ятайте, що особи з інвалідністю (як і будь-хто) можуть бути різними. Якщо ви наразилися на негативну реакцію у відповідь на пропозицію допомоги, це не означає, що так само реагуватимуть інші.

Під час спілкування тримайтесь невимушено та щиро, питайте, чи потрібна допомога, дійте відповідно до наданих інструкцій. Не ображайтесь, якщо вашу пропозицію відхилять.

Якщо серед ваших колег, родичів, знайомих є людина з обмеженими можливостями, знайдіть поради, що стосуються конкретної хвороби чи стану. Грамотна поведінка полегшить спілкування і допоможе бути корисним.

• Спілкування з людиною на візку. Не чіпайте без дозволу візок, який є частиною її особистого простору. Спочатку запропонуйте допомогу і дійте лише якщо вашу пропозицію прийнято. Під час розмови влаштуйтесь так, щоб ваші очі були на одному рівні з очима співрозмовника.
• Спілкування з незрячими та слабозорими. Не намагайтеся керувати людиною на відстані, просто підійдіть і допоможіть, якщо вона цього потребує. М’яко спрямовуйте її в потрібному напрямку, описуйте, де перебуваєте, попереджайте про перешкоди чи потенційну небезпеку: східці, калюжі, ями, двері, дроти під напругою, гілки, низькі двері тощо. Пропонуючи сісти, спрямуйте руку незрячого на спинку стільця чи підлокітник. Уникайте жестів – не забувайте, що вас не бачать. Під час прогулянки розказуйте про все, що бачите, обговорюйте спільні враження – запахи, звуки. Попереджайте, якщо вам потрібно відійти.
• Спілкування з людьми із вадами слуху. Щоб привернути увагу, помахайте рукою, назвіть на ім’я, легенько торкніть за плече. Дивіться у вічі. Говоріть короткими простими реченнями, чітко вимовляйте слова, не кричіть. Потурбуйтесь, щоб ніщо не заважало людині з вадами слуху бачити ваш вираз обличчя, артикуляцію та жести (яскраве сонце, напівтемрява, їжа, руки, цигарки, волосся тощо). Це особливо важливо для тих, хто вміє читати по губах. Якщо вас просять повторити, перефразуйте. Не соромтеся перепитати, чи вас зрозуміли. Запитайте, чи не краще буде переписуватися. Якщо людина використовує мову жестів, звертайтесь безпосередньо до співрозмовника, а не до сурдоперекладача.
• Спілкування з людьми із затримкою розвитку. Висловлюйтесь просто, коротко і за темою, уникайте усталених виразів, мовних штампів, жаргонізмів. Будьте готові повторити декілька разів, сказати іншими словами. Не здавайтеся, якщо вас одразу не зрозуміли. Не применшуйте інтелектуальні можливості таких людей. Переважно це дієздатні громадяни, що мають право підписувати документи і приймати важливі рішення.
• Спілкування з людьми із психічними розладами. Люди з психічними захворюваннями можуть мати емоційні проблеми, що ускладнює спілкування, але зазвичай вони не потребують особливого ставлення до себе. Найчастіше це звичайні люди, хоч і з особливим поглядом на світ. Не напружуйтесь, не чекайте на прояви агресії. Якщо ви будете дружньо налаштовані, то вони почуватимуться спокійно. Не говоріть різко, не підвищуйте голос навіть тоді, коли маєте для цього підстави.
• Спілкування з людьми з порушеннями мовлення. Не ігноруйте таку людину, не перебивайте її, не виправляйте, не намагайтеся вгадати, що вона хоче сказати. Просто слухайте, будьте терплячі, дайте їй можливість закінчити думку і лише тоді починайте говорити. Дивіться в обличчя. Не намагайтеся прискорити розмову. Якщо спілкування дуже ускладнене, запитайте, чи не хоче людина спілкуватися інакше (писати, друкувати).
• Спілкування з людьми з гіперкінезами (мимовільні рухи тіла або кінцівок, зазвичай властиві людям із ДЦП або з ушкодженнями спинного мозку). Під час розмови не відволікайтеся на мимовільні рухи вашого співбесідника. Спитайте, чим саме ви могли б допомогти. Допомогу надавайте ненав’язливо, не привертаючи до цього загальної уваги.

За будь-яких обставин пам’ятайте: насамперед перед вами особистість і лише потім – людина з інвалідністю.

Якщо ви відчуваєте дискомфорт через те, що нічим не допомагаєте людям із інвалідністю, усвідомте, що не у ваших силах врятувати світ і обігріти всіх нужденних. Не варто підходити до незнайомої людини з інвалідністю, починати розмовляти, щось пропонувати… Це миттєвий душевний порив, а не серйозна допомога. До того ж ви не знаєте, хто перед вами – людина, яка справді потребує допомоги, чи пройдисвіт, що використовує свій статус.

Натомість подумайте, чи не потребує підтримки ваш друг, однокласник, сусід, колега… Люди з видимими ознаками інвалідності – це лише незначний відсоток значно більшої кількості людей з інвалідністю, зокрема за віком. Вони не такі помітні, але так само потребують нашої уваги. Замисліться, ким би ви могли опікуватися системно і довгостроково. Візьміть на себе зобов’язання, яке буде вам під силу з урахуванням ваших життєвих обставин. Це може бути дружнє чаювання, спільна прогулянка, знак уваги, допомога під час прибирання, купування ліків, сплата комунальних послуг, моральна або невеличка матеріальна підтримка.

Підготувала Інна Ільницька, методист обласного методичного кабінету (БЖД населення)