Щоб добрий намір не став тягарем…

На момент здачі в друк другого номера журналу Україна має ухвалений Верховною Радою, але ще не підписаний Президентом Закон України «Про систему охорони психічного здоров’я». Закон, який покликаний створити в державі умови, коли про психічне благополуччя українців зобов’язані дбати всі без винятку державні, приватні та суспільні інституції. А безпосередньо надавати психологічну допомогу – на всіх рівнях психологічного втручання – відповідно підготовлені фахівці.

Закон важливий і дуже потрібний країні, де все населення, хто більшою, хто меншою мірою, потерпає від психологічної напруги, переживань через війну, зруйновані долі, смерть і каліцтво рідних, вимушений від’їзд з рідних домівок, втрату майна тощо. Більшість працездатного населення, що залишилося в Україні, нині залучена до суспільно-економічних процесів – працюють, навчаються, виховують дітей, дбають про своїх близьких, кожен на своєму місці наближають перемогу.

І найбільше свого часу люди проводять на роботі, де мають зосереджуватися на виробничих питаннях і дбати про свою безпеку. А отже, одним з головних суб’єктів системи управління психічним здоров’ям у країні буде роботодавець. Він зобов’язаний створити комфортні психологічні умови для персоналу, здійснювати профілактику та оперативно реагувати на критичні стани працівників. Тобто крім розв’язання всіх труднощів ведення бізнесу в умовах воєнного стану, як-от кадровий голод, відсутність інвестицій, потреба фізичного захисту персоналу, роботодавець має ще й знаходити ресурс на психологічну підтримку працівників (хто б тут про самого роботодавця подбав).

І не просто наймати у штат чи за потреби залучати психологів до роботи з персоналом. А створити систему заходів і засобів на зразок охорони праці, найняти фахівця або навчити когось зі співробітників досить непростих знань: щодо надання першої психологічної допомоги та навичок організації системної роботи з підтримання ментального здоров’я працівників.

Як бачать державні управлінці практичну реалізацію цього закону, покаже час, а точніше, ті нормативні акти та методичні матеріали, які створять на його виконання. Наскільки вони будуть реалістичними для втілення за наявних ресурсів та обставин на підприємствах? Однозначно, роботодавці повинні мати час, щоб розібратись у цьому питанні, а держава – щоб організувати підготовку сили-силенної фахівців, щоб задовольнити законодавчо створену потребу в координаторах із психічного здоров’я. Адже вони знадобляться кожному підприємству, незалежно від того, чи працює на ньому персонал у шкідливих умовах, чи використовується небезпечне обладнання.

Звичайно, є ризик, що добрий намір створити систему психологічного здоров’я може перетворитися на формальний захід і стати додатковим тягарем для роботодавця та умовами для корупційних проявів, яких і без того ой як багато в Україні!

У цьому номері журналу ви ознайомитесь із навчальним курсом «Ментальне здоров’я на роботі», спільним проєктом Європейського співтовариства з охорони праці (ESOSH) та журналу. У ньому сконцентровано базу знань (з вітчизняних та міжнародних джерел) щодо психосоціальної підтримки, досвід застосування ISO 45003:2021 «Управління охороною здоров’я та безпекою праці. Психологічне здоров’я та безпека на виробництві. Настанови з керування психосоціальними ризиками» та все, що стосується ментального здоров’я працівників. Це вже гідна основа для побудови служби психосоціальної підтримки на роботі. А потреба в ній – це не надумана історія, а об’єктивна реальність.