Сергій Бизов, Голова Федерації профспілок України: «Настав час повернути силу, довіру та повагу до профспілок»

Нещодавно Федерація профспілок України обрала Головою ФПУ Сергія Бизова. Відбулося це на тлі помітної кризи в профспілковому русі, загостреної воєнним станом, економічними викликами та скандалом довкола Будинку профспілок. Ми зустрілися з новим очільником ФПУ та дізнались, що вплинуло на його рішення стати її керівником, яким є його бачення щодо цілей, підходів, стратегії розвитку профспілкового руху, захисту трудових прав, гідних та безпечних умов праці.

– Пане Сергію, розкажіть трохи про себе, які ключові події стали визначальними у Вашому житті, що вплинуло на Ваше формування як особистості, що спонукало взяти участь у виборах?

– Якщо коротко, я з простої робітничої родини. Батько – член профспілки енергетиків. Мати була зайнята в торговельній сфері. У нашому селі не було профспілкової організації торгівлі. А якщо її нема, то з реалізаторів знущаються, як можуть. Мати рано пішла з життя. Вона віддала всі свої сили і здоров'я, щоб підняти трьох дітей.

Я перший з діда-прадіда, хто отримав вищу освіту. Завжди прагнув бути корисним суспільству, державі, трудитися чесно та самовіддано. Працював у багатьох організаціях по всій країні, проте, коли працевлаштовувався, у багатьох з них стикався з явищем, яке називають незадекларованою або нелегальною працею, а по суті воно є трудовим рабством. Мені казали: «Ми тебе візьмемо, але офіційно ти будеш заробляти ось таку суму, а іншу частину отримуватимеш у конверті». Або пропонували працювати неофіційно. Потім приходжу на іншу роботу, а мені говорять: «Не можемо тебе взяти, бо в тебе нема трьох років трудового стажу». А звідки йому взятися, якщо ти працюєш, набуваєш умінь, навичок, досвіду, а стаж тобі не зараховують? До того ж за не­офіційної зайнятості працівник не має соціальних гарантій, пенсії, лікарняних, держава недоотримує податки.

Безумовно, «чорна праця» без офіційно оформленого трудового договору – відповідальність і працедавця, і працівника. Проте якщо ті й інші йдуть на порушення, вочевидь, щось не так відбувається на рівні держави, в економічних і трудових відносинах, у суспільному договорі між державою та працівниками. І такий стан речей потрібно кардинально змінювати. На моє переконання, нинішня ситуація, коли приблизно половина економіки країни перебуває в тіні, точно не може продовжуватись. Адже від цього залежить майбутнє країни, майбутнє наше й наших дітей.

– Хто для Вас був у дитинстві та й зараз є взірцем, моральним авторитетом, прикладом для наслідування?

– Моїм авторитетом завжди були люди, які самовіддано та добросовісно працюють. Пам’ятаю, у пору мого дитинства в нашому селі був такий собі депутат Чабанов. Після розпаду СРСР та занепаду колгоспу він набрав багато землі, мав великі поля, і єдиний був власником «шестисотого» мерседеса. У той час такі авто були рідкістю і викликали у нас, хлопчаків, захват. Якось той мерседес проїжджав повз, коли ми йшли вулицею з моїм дідусем, і я звернув його увагу: «О-о, дивись-дивись, Чабанов поїхав». А він, не повертаючи голови, спокійно відповідає: «Для мене авторитет – тракторист і комбайнер, який працює у нього за заробітну платню, вирощує хліб та сумлінно виховує своїх дітей». Отакі цінності закладав у мене з дитинства мій дід Микола Семенович, якому, дай Бог йому здоров’я, уже 82 роки, і думку якого я дуже поважаю.

Після навали російських окупантів у 2022 році я одним з перших пішов добровольцем захищати свою Батьківщину. І таких, як я, звичайних українців, працівників, які вважають своїм громадянським обов’язком захищати державу, націю, родини від ворога, – сотні тисяч. Завдяки їм країна вистояла і продовжує разом із цивілізованим світом протистояти агресору.

Коли звільнився у травні 25-го року з військової служби, був приголомшений ставленням державних чиновників до профспілок, несприйняттям їх як повноправного представника тристороннього соціального діалогу, зневажливим ставленням до інтересів працівників, тим, як намагаються знецінити та принизити ФПУ. Бо як іще можна назвати скандальну історію із захопленням Будинку профспілок, Жовтневого палацу та інших активів ФПУ. Рішення про участь у виборах нового Голови ФПУ було однозначно непростим. З іншого боку, внутрішньо я його прийняв задовго до виборів. Тому що тільки на цій посаді є реальні шанси змінити ситуацію.

Представляти інтереси 2,7 млн людей – величезна відповідальність

– На посаду Голови ФПУ було чимало претендентів, конкуренція – жорстка, і Ваша перемога у виборах для багатьох стала несподіванкою. Як Ви думаєте, чому саме Вас обрали Головою ФПУ?

– Я вже говорив, що маю досвід керування профспілковою організацією, до того ж із червня 2022 року я член Президії Федерації профспілок України. Три роки активної діяльності спільно з колегами багато дали для розуміння, як працює велетенський і непростий механізм найбільшої профспілкової організації країни, що станом на 2025 рік об’єднує понад 2,7 млн членів із 46 галузевих профспілок і 25 територіальних об’єднань.

Мені важко сказати, чому Головою ФПУ обрали саме мене. Як на мене, більш реальними претендентами на цю посаду були зовсім інші, наближені до влади люди. Події розгорталися якось дивно, стрімко та хаотично. Під час засідання Президії ФПУ Григорій Васильович Осовий зачитав заяву з проханням про звільнення. Спочатку я не зрозумів, що відбувається. Питаю у присутніх, що трапилося, і бачу, що їхньому здивуванню немає меж. Навіть його заступники про це нічого не знали. Згодом колеги запитують: «Ти йдеш?» «Але ж у мене не так багато досвіду», – відповідаю. А вони: «У нас одне запитання – ти йдеш чи ні?» «Ну, якщо довіра та підтримка будуть…» – словом, вирішив іти. Хоча разом з колегами, які мене підтримали, дізнався про те, що плануються вибори нового Голови ФПУ, за тиждень до того, як вони мали відбутися. А інші кандидати, що, ймовірно, пов’язані з владою, знали про них за чотири місяці й вели відповідну роботу з обласними організаціями.

– Тобто можна говорити, що це була політична боротьба?

– Поза сумнівами, вибори мали характер політичної боротьби. За тиждень до виборів я встиг побувати та поспілкуватися зі спілчанами у чотирьох областях. На жаль, більше фізично не встиг. Далі все залежало фактично від того, як оцінюють нинішнє становище ФПУ, як бачать подальший її розвиток члени Ради ФПУ, представники різних галузевих профспілок і територіальних об’єднань, від яких залежав результат виборів. Від того, чи готові вони до змін.

Голосування було персональним, у сучасному цифровому форматі, про яке ветерани профспілкового руху говорили, що таке бачать уперше. Кожен з 203 членів Ради після того, як називали його прізвище, на відеокамеру в ZOOM оголошував, за кого з кандидатів віддає свій голос. Власне, представники профспілкових організацій з усієї України ставили оцінку діяльності кандидатів, їхнім особистісним, зокрема й лідерським, якостям, компетенціям, потенційним можливостям. Психологічно спостерігати за процесом виборів було дуже непросто. За мою кандидатуру віддали 123 голоси, три інші претенденти розділили між собою 80 голосів членів Ради ФПУ.

Звісно, не обійшлося без інцидентів. В одній із областей під час голосування зник інтернет. Як з’ясувалося, було пошкоджено кабелі, але зв’язок швидко відновили, виставили охорону й продовжили голосування. До речі, дехто з членів Ради ФПУ, приміром, лідери профспілок з Києва, Миколаєва, Херсона, які не планували мене підтримувати, змінили свою думку після моєї промови. Насправді вона не надто відрізнялася від промов моїх опонентів, хіба що в ній я намагався бути максимально об’єктивним в оцінках нинішньої ситуації в країні, суспільстві, ФПУ. Усім відома моя діяльність, пов’язана зі створенням та розвитком Профспілки захисників України, яка опікується реінтеграцією та соціальною адаптацією в трудових колективах військових, котрі повернулися з війни. Потрібно розуміти, що ветерани пройшли справжню «кузню» бойового братерства, а профспілковий рух є для них зрозумілою й дієвою моделлю самоорганізації, відстоювання своїх прав і способом донести до влади свої вимоги, ідеї та пропозиції. У цьому є позитив для всіх сторін.

– Після виборів Ви глибше занурились у проблематику ФПУ, як це позначилося на Ваших поглядах та рішеннях?

– Я об’їхав 15 областей за три місяці. І зрозумів, що єдність спілчан, згуртованість навколо спільних інтересів, цілей, дій набагато сильніша на місцях. Трудовим колективам, первинкам, ФПУ вони дуже потрібні. На жаль, у центрі ми бачимо окремих керівників галузевих профспілок, які представляють не інтереси людей, а свої власні амбіції. Коли я зустрічався з тими керівниками, які на виборах були категорично проти моєї кандидатури, вони казали, що це «рішення людей». А коли я побував в організаціях, поспілкувався з людьми, то зрозумів, що це були слова тих «лідерів», чиї амбіції я мимоволі зачепив. Ці поїздки зміцнили мій авторитет як керівника. Я був на багатьох підприємствах, спускався в шахти, зустрічався з рядовими членами профспілок, щоб почути їх, зрозуміти, що їх хвилює, до чого вони прагнуть, відчути ту емоцію, що стане фундаментом моєї розмови з представниками Кабінету Міністрів та Офісу Президента. Представляти інтереси 2,7 млн людей – величезна відповідальність.

Розмовляв Дмитро Матвійчук, головний редактор, підготував Олександр Фандєєв, спецкор. Фото з вікритих джерел

Serhiy Byzov, Chairman of the Federation of Trade Unions of Ukraine: “It is time to restore the power, trust, and respect for trade unions.”
The Federation of Trade Unions of Ukraine recently elected Sergey Byzov as its chairman. This took place against the backdrop of a noticeable crisis in the trade union movement, exacerbated by the state of war, economic challenges, and the scandal surrounding the Trade Union House. We met with the new head of the Federation of Trade Unions and learned what influenced his decision to become its leader, what his vision is regarding the goals, approaches, and development strategy of the trade union movement, the protection of labor rights, and decent and safe working conditions.

Статтю повністю читайте в журналі "Охорона праці" № 11/2025 або КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ