Річниця початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну

Україна вже рік веде найзапеклішу та найтяжчу в новітній історії війну. Жодна Югославія, жодні операції СРСР проти Угорщини, жодний Афганістан – нічого з цього й поряд не стояло. Те, що демонструє армія України, спонукає світ переписати підручники, переглянути уявлення про сучасну війну. За цей час ЗСУ поламали фактично всі плани рашистів, здивували весь світ своєю відвагою та військовою майстерністю. А головне – відправили на той світ понад 140 тис. окупантів. Готовністю героїчно боронити рідну землю ЗСУ сьогодні надихають поневолені народи боротися за свою свободу та гідність.

Цей рік показав, що взяти Україну за три дні чи тиждень не вийде, хоч би як про це мріяла росія. Ті, хто сміявся з «придуманої країни України», розповідав, як підніме брову –  і ми розбіжимося, чомусь захлинувся своїми жартиками, як матросики на флагманському ракетоносці «Москва» чорноморськими хвилями. Або вдавився, як чергова зміна далеких бомбардувальників – носіїв ядерної зброї на аеродромі «Енгельс». Чи підгорів, як усі екіпажі всіх танків, які Москва зосередила, щоб за 48 годин доїхати до Канева.  

Росіяни, які вважають себе великими, натрапили на стіну реальності, й багато з них померли з цією вірою у «велич». «Смішна придумана» країна змусила підвестися з диванів понад півтора мільйони росіян, щоб покинути свою країну та врятувати власні життя. А ще війна змусила побачити, що російський солдатик – це не визволитель, а злидень із «дєрєвні», що краде офісні стільці, кулери та все, що погано прикручено.

На жаль, війна змусила близько 8 млн українців залишити країну, а багато мільйонів – стати внутрішніми переселенцями. За даними ВООЗ, майже чверть населення України потребує психологічної допомоги. Хтось через полеглих у сім’ї, хтось через втрату житла, бізнесу, роботи.

Але навіть сьогодні в нас, на жаль, є й таке, що в когось мобілізували і двох чоловіків із сім’ї, а якихось громадян це оминуло. Хтось пірнув з головою у волонтерку, а хтось їсть бограч на заході України та вкидає дискусії про правильність чи неправильність вручення повісток. У когось немає грошей, а хтось здає квартири. Є й такі, хто всерйоз вибирав політиків, які обіцяли знайти компроміс та побачити мир в очах путіна, бо жили у вигаданому світові, де це можливо. Але «похмілля» стало страшним. І ще страшнішим буде після війни, коли знадобиться знайти відповіді: «Заради чого був цей надрив, якщо чиновники організовують собі 400% премії та розповідають, як люблять Україну, принагідно відмиваючи гроші?», «Росіяни залишаться нашими сусідами. Як будемо з ними взаємодіяти, чи взагалі може мовитися про якесь прощення, примирення?».

Підсумовуючи рік війни, можна сказати, що ті, хто хотів за тиждень знищити українську державність, догнивають у посадках. Війна триває. Друга армія світу зникає в Україні, у хід пішли в’язні та схоплені на вулицях роботяги. А українська державність – найживіша з усіх живих: з нами правда, з нами весь демократичний світ.

Сподіваємося, що 2023 рік стане кінцем війни та роком нашої перемоги. Колектив журналу «Охорона праці» бажає всім залишатися живими, окрім наших ворогів. Усе вирішується та вирішиться на лінії зіткнення найзапеклішої війни з часів Другої світової. МИ ПЕРЕМОЖЕМО АГРЕСОРА, УКРАЇНА БОРОНИТЬ ЦІННОСТІ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. МИ ОБОВЯЗКОВО ПЕРЕМОЖЕМО І ДОМОРОЩЕНИХ ВОРОГІВ! СЛАВА УКРАЇНІ ТА ЇЇ ГЕРОЯМ!!