«Приречені прийняти!»

«Приречені прийняти!» – так благословили на сесійний розгляд Верховної Ради України багатостраждальний проєкт закону «Про безпеку та здоров’я працівників на роботі» у Комітеті ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. Докладніше про засідання комітету, де обговорювався законопроєкт, читайте у статті О. Фандєєва «Очікує розгляду» на с. 3. Редакція журналу й надалі уважно відстежуватиме долю головного закону у сфері поки що охорони праці, а згодом – безпеки та здоров’я на роботі. Як вона складеться у стінах Верховної Ради? Чи буде швидким ухвалення документа з огляду на євроінтеграційний марафон України? Чи знову кулуарно «м’ятимуть» його сторінки, мінятимуть статті та розділи, імітуючи так званий соціальний діалог без надії на досягнення консенсусу між його сторонами?

Думаю, можемо очікувати на жорстку політичну дискусію в стінах парламенту, адже народним депутатам доведеться допрацьовувати те, що не вдалось уряду як ініціатору законопроєкту. Погана та державна система, яка на законотворчу гілку перекладає багато чорнової роботи. Вважаю, через некомпетентність органів, що формують державну політику. Історію попередніх обговорень законопроєкту легко відстежити за публікаціями в журналі (С. Колесник, О. Фандєєв «Закон про БЗР: про безпеку чи про гроші?..», № 12/2023; С. Сокуренко «Наше завдання – створити систему, в якій не буде закладено помилок», № 11/2023; С. Колесник «Чекали і… дочекались», № 7/2023 та ін.).

Наші експерти та фахівці неодноразово наголошували на невдалій та суперечливій спробі авторів поєднати в законодавчому акті вимоги відомої європейської директиви з БЗР та вітчизняний чинний Закон «Про охорону праці». Скажімо, збереження дозвільних процедур та підходів до регулювання ринку експертних послуг, що є суто українським надбанням і джерелом корупційних дій, які не мають нічого спільного з безпекою праці та турботою про життя працівників. Щоб «випалити» ці норми з української дійсності, потрібні, очевидно, не просто повне оновлення влади (адже наступна підхоплює справу попередньої, заради цього й іде у владу), а й кількаразова зміна поколінь. Має з’явитися новий тип державного службовця із державним мисленням, що їздитиме на роботу на велосипеді та не бачитиме у владі джерело паралельного збагачення.

На жаль, кардинально змінити правила «пострадянської» гри наразі не вдається, тож, «схрестивши вужа та їжака», доведеться рухатися далі. Можливо, замість заохочення роботодавців до створення безпечних і здорових умов праці з боку держави ми отримаємо, по-перше, абсолютно новий принцип забезпечення безпеки – оцінювання та керування професійними ризиками (а це фактично зміна мислення, свідомості всіх учасників виробничих процесів: опанування нових інструментів, навчання персоналу тощо), а по-друге – ускладнення та здорожчання дозвільних процедур і посилення регулювання. Риторичне запитання: як це узгоджується з євроінтеграцією України?

Законопроєкт за майже п’ять років багаторазово повертався на доопрацювання розробникам. Але ця робота виконувалася переважно в закритому від суспільства режимі. Після його останнього повернення від Комітету ВРУ з євроінтеграції зі жорсткою критикою (більше ніж пів року тому) про документ і процес подальшої роботи над ним редакції було мало що відомо. Очевидно, за цей час багато чого можна було б довести до пуття на рівні редакторської та експертної роботи. Досвід численних суперечностей у чинному законодавстві вчить, що потрібно відразу, на березі, називати все правильно та однозначно. Щоб уникнути подальшої плутанини та не ускладнити життя всім, хто застосовуватиме ці норми на практиці. Чи історія вчить, що нічого не вчить?!

Ще не пізно залучити експертів та уникнути колізій і непорозумінь. А поки у фахівців склалося враження, що задумом авторів було не реагувати на гостру критику соцпартнерів, «притримати» законопроєкт подовше, а потім знову подати його законодавцям просто з жару євроінтеграційної кухні, коли політично Україні вже ризиковано зволікати і треба хоч щось приймати. Адже чек-лист про виконання євроінтеграційних вимог нашою державою – у полі зору і друзів, і ворогів.

Тож що «приречені прийняти»?..