Припиніть скаржитись

Ми легко згадуємо негатив: де нас образили, де нахабно поводились, де не зрозуміли. Водночас зовсім не пам’ятаємо тих, хто притримав нам двері, поступився чергою чи просто всміхнувся.

Ми збираємо всяку гидоту – в телевізорі, інтернеті, соціальних мережах. Кого вбили, кого обдурили, хто посварився, хто розлучився...

Це все навіть шукати не потрібно, усі ЗМІ заповнені цим. Рідко коли показують радісні події, людяні вчинки, сім’ї, які живуть дружно й щасливо.

А потім увесь цей негатив ятрить душу, яка не призначена для того, щоб зберігати всяке сміття. Його потрібно кудись діти. І ми починаємо скаржитися. На владу, податки, ціни, дороги, сусідів, начальників, чоловіків, жінок, дітей...

То, може, досить збирати у світі негатив? Може, варто перепрограмувати своє решето, щоб у ньому збирались тільки радісні новини? Може почати радіти тому, що у нас є?

Припинити скаржитися на країну і владу. Ми маємо саме те, що в нас у голові. Від переливання з пустого в порожнє нічого не зміниться. Світ може змінитися, тільки якщо в ньому буде більше позитивних і щасливих людей. У цій країні можна жити, у ній є свої переваги. І люди у нас душевні, щирі. Так, інколи психічно травмовані, але добрі та чуйні.

Припинити засуджувати всіх навколо. Займатися своїм життям, а не дивитися серіали чужих життів. Хто з ким, хто кого, хто куди. Жити чужим життям – наче як безпечніше й цікавіше, але безперспективно. Тому найкраще займатися собою. І бачити в інших хороше. Навіть коли хорошого мало, воно все одно є.

Припинити скаржитися на своїх батьків і своє дитинство. Так, нам рідко говорили про любов, намагалися переробити. Проте нас годували, одягали, вчили. А ми все життя переживаємо через іграшку, яку не купили, чи за батьківську критику. Любили як уміли, купували що могли. Не зробили аборт, дали життя, не покинули. Ми не цікавимось, чи легко було нашим батькам.

Припинити скаржитись на чоловіків, дружин, дітей. Ліпше бути вдячними, що вони в нас є. Не гнівити Бога, цінувати і любити.

Припинити читати все те, що наповнює нас негативом. Читати тільки те, що надихає. Дивитись те, що допомагає бути щасливим. Спілкуватися так, щоб це робило щасливими всіх навколо. Слухати те, що приносить радість та оптимізм.

Самому ставати сонечком, що несе у світ добро та любов. Якщо зосереджуватись на позитивному, негативне буде відходити саме. Навіть непомітно. А накопиченими радощами можна і потрібно ділитися.

Радіти за друзів, за рідних, за знайомих, за незнайомих. Надихати інших на зміни в житті своїм прикладом. Надихати своїх дітей жити щасливо. Дозволити собі бути щасливою/щасливим без причини. Просто тому, що ми є.

Вийти на вулицю і радіти погоді. Дощ – до хороших врожаїв. Сонце – зігріває і звеселяє. Радіти людям, які зустрічаються впродовж життя. Маленьким дивам, які трапляються постійно. Радіти собі. Радіти життю.

Так, це непросто. Так, не всі зрозуміють. Тому інколи буде дуже хотітися понити, поплакати. Однак усе в наших руках. Ми справимось. Ми зможемо. У нас вийде, якщо ми цього захочемо. Просто почати шукати хороше – у світі, в людях, в обставинах. Шукати хороше і радіти йому. Як це роблять діти.

За матеріалами вченого і педагога Володимира Калошина. Ілюстрація: Малюнок переможця фіналу Всеукраїнського конкурсу дитячого малюнка «Охорона праці очима дітей – 2025», Москаленка Дмитра, м. Чернігів