Приховані пастки реформи держнагляду

28 жовтня новостворена громадськими організаціями Платформа суспільного діалогу та реформ у сфері безпеки праці заявила про себе та провела круглий стіл, присвячений законопроєкту № 14030 «Про основні засади державного нагляду (контролю)». Документ, ухвалений Верховною Радою в першому читанні, подається як крок до модернізації системи контролю, перехід від каральної моделі до партнерства і стосується не лише сфери безпеки праці.

Ідея – шляхетна. Але дискусія показала: шлях до цього «партнерства» усіяний ризиками. Ми переконалися й у тому, що в суспільстві дозріло професійне середовище, яке спроможне експертно аналізувати та прагне ефективно впливати на державну політику. Користуючись нагодою, зазначу, що заявлена Платформа має на меті саме співпрацю із зацікавленими ЦОВВ, практичну допомогу в соціальному діалозі, щоб творити закони та нормативи, які будуть сприйняті роботодавцями та працівниками як розумні правила, від яких виграють усі. Де інструменти контролю не трактуватимуться з позиції сильного та будуть справедливими для всіх учасників трудових відносин.

Найбільше непокоїть поєднання в згаданому законопроєкті понять «державний нагляд» і «добровільний аудит». Саме ця комбінація, на думку учасників круглого столу, створює ґрунт для конфлікту інтересів і нової форми адміністративної залежності. «Консультації» від органу, який має право карати, суперечать міжнародним стандартам незалежності аудиту. Державний службовець не може бути незалежним аудитором. Отже, аудит ризикує перетворитися на платну послугу того самого контролювального органу – привабливо, що без санкцій, але… з контрольованими грошовими потоками.

Чи є тут новації та зміни? Це ж уже було, як казав відомий діяч.

Представники Держпраці та Державної регуляторної служби запевняли: закон рамковий, а аудит – добровільний. Але саме ця «добровільність» у наших реаліях часто стає «обов’язковою рекомендацією». Поки не створено незалежної системи аудиту за європейським зразком – на довіру годі сподіватися. Ми прагнемо у Європу, але чомусь продовжуємо «винаходити велосипед», насторожуючи партнерів та обманюючи самих себе.

Абсурдною назвали ситуацію, коли кваліфікаційні комісії аудиторів та наглядові Ради створюються при самому органі нагляду (контролю). Тобто той, хто перевіряє, сам визначає, кого уповноважити перевіряти, і сам розглядає скарги на свої дії.

Так народжується монополія, що підриває довіру до будь-якої ідеї превентивності.

Бізнес наголошує на небезпеці розмитих формулювань: «обґрунтоване звернення» чи «може завдати шкоди» – це запрошення до свавілля. Перелік підстав для позапланових перевірок має бути вичерпним, а зупинення діяльності – лише за наявності прямої загрози життю.

Профспілки ж, навпаки, побоюються надмірного затягування реагування. Чекати судового рішення, щоб зупинити небезпечне обладнання, означає чекати трагедії. Це ще раз показує, як непросто знайти баланс між свободою бізнесу та правом працівника на безпечну працю.

Результатом круглого столу стало узагальнення пропозицій, серед яких:

• передати функцію сертифікації аудиторів незалежним професійним організаціям;
• узгодити проєкт закону з конвенціями МОП № 81 та № 129;
• запровадити персональну відповідальність посадовців за незаконні дії, які спричинили збитки бізнесу;
• обмежити публічність планів перевірок у воєнний час.

За підсумками круглого столу підготовлено рекомендації, які направлено законотворцям для опрацювання та врахування до другого читання законопроєкту у ВРУ.

Без сумніву, Україна потребує реформи державного нагляду. Але справжня реформа – це не нова назва старої практики. Це зміна філософії. Контроль має бути розумним та викликати довіру суспільства, а отже, підтримку й готовність до сумлінного виконання.

Доки ж органи, що мають право карати, претендують бути «аудиторами» і «радниками», ми ризикуємо отримати не партнерство, а нову форму маніпулювання, тобто завуальований той же репресивний формат, від якого на словах ніби відмовляємося. Борітеся – поборете!