Редакція журналу «Охорона праці»

Після вимушеного переміщення – до роботи

15.07.2022

Війна внесла свої корективи в наше життя. Людям, які покинули свої домівки, роботу і переїхали в інший регіон, доводиться пристосовуватись до нової реальності. А роботодавцям – приймати в колективи працівників із непростою долею.

Як адаптуватись до нових умов, як знайти роботу, як перебудувати свою психіку? Виїхавши з Києва до Нововолинська, я стала внутрішньо переміщеною особою, тому на практиці знаю, що робити в такій ситуації.

Звикаємо до нового місця

Найперше, про що ми маємо подбати, переїхавши у більш безпечне місце, – це про свої базові потреби: їжу, воду, дах над головою, одяг тощо. Скільки триватиме процес адаптації, не відомо. Усе залежить від індивідуальних особливостей людини та структури психіки.

Перше, що ми відчуваємо – це втрату. Втрату свого житла, звичного ритму життя, планів, улюблених місць і речей. І таке потрібно усвідомити. Навіть якщо тимчасово, це також втрата. Бо ми не планували такий розвиток подій. Для нашого мозку – це стрес.

Якщо ми це усвідомлюємо – це стане першим кроком до стабілізації нашого психічного стану. Не потрібно блокувати емоції, витісняти сумні, сповнені хвилювань думки. Потрібно все пережити, інакше є ризик не впоратися.

Потім ми облаштовуємось і звикаємо до нового місця. Дізнаємося, де розташовуються продуктові магазини, аптеки, потрібні адміністративні структури, куди можна вийти на прогулянку. Вивчаємо шлях від ліжка до вмивальника, щоб почистити зуби, і до кухні, щоб приготувати сніданок. Це вже важливий момент адаптації, і не потрібно нехтувати або говорити, що це звичайні речі, які не забирають сил. Це велика робота нашого мозку, допоможіть йому в цьому.

І коли ми звикаємо до нового місця перебування, настає період «медового місяця».

Що означає «медовий місяць»? Це той період, коли ми умовно звикли до всього нового: ліжка, магазинів, людей, підтримки. І нам здається, що все минулося, ми повернулися до звичного життя, яке було колись, і тепер усе стало на свої місця. У цьому й виявляється пастка. Такий період має статися у всіх вимушено переміщених осіб, але важливо, щоб він не затягнувся. Знову-таки в кожного свій період, і тут складно визначити його тривалість. Коли так зване зависання триває понад місяць, ліпше звернутися по психологічну допомогу.

І після того, як ми починаємо розуміти, що всупереч важким часам потрібно пристосуватися до нових обставин і продовжувати жити, – ми переходимо на інший етап – коли наші ілюзії руйнуються і настає розчарування: у нас особисто все ніби почало налагоджуватись, однак війна триває… Тому проживаємо ці емоції й вирушаємо у життя далі. Це стане важливим етапом, який наближає нас до перемоги, суперечить очікуванням ворога і підносить силу духу українського народу. Ми починаємо жити в нових реаліях.

Такі етапи свого часу визначили грузинські спеціалісти з питань охорони психічного здоров’я. З огляду на власний досвід, здобутий 2008 року під час воєнних дій у Грузії, вони розробили методику психологічної допомоги для переміщених осіб. Для підтримки українського населення під час війни психотерапевт, психіатр, клінічний і медичний психолог доктор Тіна Берадзе, яка навчає українських психологів, провела авторський курс за цією методикою.

Вчимося жити в нових реаліях

Власне, від цього етапу й починається долучення на новому місці до будь-якої діяльності, робочих процесів. Коли ми дієздатні – ми живі. Не варто очікувати від себе 100% віддачі ресурсу на роботі, як це могло бути до 24 лютого. Але варто пробувати включатися щодня, скільки ви можете, скільки дозволяє ваш організм.

Для ефективної роботи нам обов’язково потрібні здоровий сон і харчування. Інакше ми не поповнимо власні ресурси. Якщо ваша робота дає змогу працювати дистанційно – потрібно облаштувати собі робоче місце й визначити (дисциплінувати) робочий графік. Якщо потрібна ваша безпосередня присутність в офісі чи на підприємстві, слід поставитися до цього відповідально та усвідомити: ми продовжуємо працювати задля підтримки власного фінансового стану і забезпечення життєдіяльності, а також для підтримки економіки країни та виробництва того продукту, в якому беремо безпосередню участь.

Ми також маємо усвідомлювати, що у нас змінилося робоче місце або змінився функціонал, та ми є цінними у цьому процесі. Ми потрібні перебувати в тилу, адже якщо всі перестануть підтримувати свої процеси – армія не впорається. Сьогодні немає неважливої роботи та неважливих людей. Ми всі, як єдиний організм, маємо працювати спільно. Одначе, не слід братися за всю роботу одному. Один у полі не воїн.І якщо ми звалимо на себе весь функціонал і не розподілимо на інших – це пряма дорога до вигорання. Тут ліпше тримати баланс.

Обов’язково потрібно розділити: якщо ми пере­буваємо в гарячих точках, де ведуться активні бойові дії, – наша робота вижити; якщо ми у відносній безпеці – наша робота підтримувати армію в тилу. І кожен має робити свою справу. Те, чим може бути корисним і що вміє робити найкраще.

Якщо ми продовжуємо стресувати і почуваємося неефективними, це також нормально в нашому становищі. Коли ми відчуваємо втому, у нас поганий сон, зник апетит або навпаки – занадто багато їмо, коли ми зловживаємо алкоголем і маємо погане самопочуття, спочатку треба «полагодити» себе, а потім повертатися до роботи, до забезпечення своєї життєдіяльності. І не забувати, що за такого стану ворог нас перемагає, бо його ціль – наша деморалізація. У такому стані ми швидко здамося. Але якщо ви реально не можете із цим впоратися, будь ласка, зверніться за допомогою до спеціалістів. Просити про допомогу не соромно, говорити про свої проблеми не соромно, оскільки це швидкий шлях до одужання і поліпшення якості життя.

Що допоможе нам для більшої ефективності адаптації? Маємо пам’ятати про відпочинок, про час для близьких і рідних, про своє хобі, про те, що любили робити в мирний час. Це все додає нам внутрішнього ресурсу. Жити. Жити життя. На жаль, війна триває, і ми не змінимо хід подій, не перепишемо минуле. Ми маємо пристосуватися до сьогоденності, яка б вона не була. Інакше – ми програли.

Запровадьте традиції на новому місці. Традиції у роботі, у спілкуванні, ранкові традиції (так, дивитися новини також традиція). Виділіть собі три-чотири перерви на перегляд новин замість усього дня. ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а без нашої роботи їм буде важче. Україні потрібні українці.

Марина Зінченко, психолог

Статтю повністю читайте в журналі № 6/2022 та Кабінеті охорони праці

Передплати КАБІНЕТ ОХОРОНИ ПРАЦІ або Електронну версію журналу "Охорона праці" та підтримай бійців ЗСУ

АКЦІЯ МІСЯЦЯ! Передплати КАБІНЕТ ОХОРОНИ ПРАЦІ на II півріччя 2022 та отримай у подарунок електронну версію журналу "Охорона праці" за I півріччя 2022

З кожної передплати ми перерахуємо 20% на допомогу бійцям ЗСУ та тероборони.

Обирай свій продукт та період від 1 до 12 місяців,

сплачуй та відстежуй на нашому сайті звіти про СВОЮ допомогу ЗБРОЙНИМ СИЛАМ УКРАЇНИ.

Обрати продукт

З яких продуктів ми перераховуємо допомогу:

Журнал «Охорона праці» та додаток «На допомогу спеціалісту з охорони праці» електронна версія 

КАБІНЕТ ОХОРОНИ ПРАЦІ 

Замовити

Як це буде організовано

1. Ви замовляєте та передплачуєте ЖУРНАЛ або КАБІНЕТ за рахунком, що ми надаємо.

2. Ми відправляємо 20% від сплаченої суми без ПДВ на рахунок благодійного фонду «Ветеран Богунівець».

Реквізити фонду
Найменування організації: БО «ВЕТЕРАН-БОГУНІВЕЦЬ» БФ
Код отримувача: 38807934
Назва банку: АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
Рахунок отримувача у форматі IBAN: UA813052990000026005016218431

3. Отриману суму фонд буде спрямовувати на рахунки підтримки військових та тероборони в регіони, де йдуть бойові дії.

4. Звіти про перераховані кошти ми будемо публікувати на нашому сайті

Передплатити

Редакція Редакція журналу «Охорона праці»