Під час війни вага безпеки зростає

На тлі війни, бомбардувань, запеклих боїв, численних жертв, смертей і страждань цей маленький епізод з життя міста, яке ще не зачепили рашистські ракети і снаряди, може здатися другорядним і незначущим. Однак хіба питання безпеки і здоров'я людей не набувають ще більшої ваги у період військових дій і важких випробувань?

Журнал неодноразово висвітлював тему безпеки під час робіт у колодязях та інших замкнутих просторах. На жаль, порушення правил виконання робіт підвищеної небезпеки призводить до травмування не лише самих працівників, а й людей, до таких робіт непричетних. Які просто опинилися не в той момент не у тому місці.

Так сталося 3 березня цього року з 82-річною жінкою, мешканкою міста Ладижин Вінницької області. Людмила Іванівна йшла тротуаром у центрі міста. На своєму шляху побачила 4 чи то 5 чоловіків у спецодязі. Вони стояли біля відкритого колодязя, у якому працював їхній колега, палили цигарки та розмовляли. Зона робіт не була ні обгороджена, ні позначена, як така, що є небезпечною для перехожих. Жінка оминула ремонтників, та спіткнулася об дріт, який працівники КП «Ладижинський комбінат комунальних підприємств» протягли до колодязя через тротуар. Вона впала долілиць на асфальт, вдарилася головою, розбила ніс, коліна, пальці рук. Її обличчя заливала кров. Все, на що спромоглися комунальники, – допомогли їй підвестися. Хтось із перехожих дав їй чисту медичну маску, щоб зупинити кров, і порадив зайти до розташованої поряд аптеки. Тут їй надали першу допомогу.

«Дякувати Богу, обійшлося без серйозних травм, – розповіла пані Людмила. – Лише забиття, синець під оком, здерта шкіра на носі та колінах. Після падіння та удару об асфальт дуже боліла голова. У лікарню не ходила, гадаю, зараз у лікарів є справи важливіші. Чоловікам біля колодязя нічого не встигла сказати, окрім: «Що ж ви так, хлопці!». А коли йшла з аптеки додому їх там уже не було».

Ось така проста історія. До мальовничого містечка на березі Південного Бугу ще не долітають рашистські ракети та авіабомби. Тут ще не зустрічали і не пригощали «визволителів» бандерівськими смузі. Поки що лише надривно лунають сирени і зрідка над дахами будинків пролітають винищувачі. Містечко живе майже звичним життям, якщо не зважати на тривожність в очах містян, спорожнілі полиці магазинів, темні й безлюдні у нічний час вулиці та інші прикмети війни.

Знаємо, як відважно й героїчно працюють зараз робітники комунальних служб міст та сіл, інфраструктуру яких планомірно знищують окупанти. Як, ризикуючи життям, відновлюють комунікації, щоб в оселях українців був газ, вода та електроенергія. Цінуємо роботу комунальників, які підтримують усі системи життєзабезпечення у віддалених від ліній зіткнення з підступним ворогом населених пунктах. Втім, війна не привід ігнорувати елементарні правила безпеки, що призводять до нічим не виправданих травмувань.

До слова, історія ця отримала продовження. Автор зробив кілька фото колодязя та місця, на якому трапився інцидент. Це не залишилося поза увагою пильних жителів міста. Хвилин через десять вже знайомився з двома хлопцями із місцевого відділення поліції. Перевірили паспорт, з’ясували, хто, звідки, де працюю, поцікавились, хто може підтвердити особу. Найбільш переконливим аргументом стало посвідчення про акредитацію у ВРУ. Насамкінець обмінялися телефонами. Вдячний і пильним громадянам, і поліції. А от комунальників та усіх інших працівників, які у цей важкий для країни час забезпечують міцні тили, дуже просимо не забувати про дотримання правил безпеки і здоров’я на робочих місцях!

Фото автора