Навіщо охороні праці гігієна праці?

Питання, порушені в статті, наводять на думку про поступове «вимирання» гігієни праці як важливого складника системи забезпечення здорових умов праці на виробництві. Поняття гігієни праці немає в законодавчому полі системи громадського здоров’я, а лікарів-гігієністів, які б проводили навчання з охорони праці, удень зі свічкою не знайдеш.

Типові тематичний план і програма навчання з питань охорони праці посадових осіб (додаток 4 до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, НПАОП 0.00-4.12-05; далі – НПАОП 0.00-4.12-05) містять, зокрема, тему 6 «Гігієна праці. Медичні огляди. Профілактика професійних отруєнь і захворювань » і тему 7 «Надання домедичної допомоги потерпілим у разі нещасного випадку». У примітці до теми 6 зазначено, що «навчання за темою 6 проводиться лікарем з гігієни праці», а в примітці до теми 7 – «навчання за темою 7 проводиться фахівцями з медичною освітою».

Закон України «Про охорону праці» також використовує термін «гігієна праці». Що розуміють під «гігієною праці»? Навіщо потрібний «лікар з гігієни праці»? Що вкладає чинне законодавство в термін «гігієна праці»? Що належить до нормативної бази у сфері безпеки та гігієни праці? Відповіді на ці та інші питання можна отримати, прочитавши цю статтю.

ТЕРМІН «ГІГІЄНА ПРАЦІ»

За радянських часів гігієна праці опікувалася професійним здоров’ям та умовами праці працівників, а техніка безпеки (охорона праці) – безпекою на виробництві.

Гігієну праці представляли лікарі-гігієністи, зокрема лікарі з гігієни праці та епідеміологи (вивчення захворюваності, аналіз тощо), а охорону праці – інженерно-технічний персонал підприємств.

Гігієна – розділ медицини, який вивчає вплив чинників навколишнього середовища на здоров’я людини, її працездатність та тривалість життя, розробляє нормативи, вимоги та санітарні заходи, спрямовані на оздоровлення населених місць, умов життя та діяльності людини (п. 4.1 ДСТУ 3038-95 «Гігієна. Терміни та визначення основних понять»).  Гігієна праці – комплекс заходів і засобів щодо збереження здоров’я працівників, профілактики несприятливого діяння виробничого середовища й трудового процесу (п. 4.17 ДСТУ 3038-95). З погляду охорони праці, гігієна праці – галузь профiлактичної медицини, що вивчає умови та характер праці, їх вплив на здоров’я, функцiйний стан людини, розробляє наукові основи гiгiєнiчної регламентацiї та нормування окремих чинників виробничого середовища i трудового процесу, практичні заходи, спрямовані на профілактику шкідливого та небезпечного їх впливу на працівника (п. 4.61 ДСТУ 2293:2014 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять»). 

Після набуття чинності 01.01.2021 ДСТУ ISO 45001:2019 «Системи управління охороною здоров’я та безпекою праці. Вимоги та настанови щодо застосування» виникла потреба дотримання міжнародних регламентів щодо забезпечення безпечних для здоров’я персоналу умов праці, які ґрунтуються на співпраці лікарів-гігієністів та інженерно-технічного персоналу підприємств.

Водночас в англомовному середовищі вживається термін «оccupational health», тобто медицина праці як галузь охорони здоров’я, яка зосереджена на здоров’ї та благополуччі працівників на робочому місці й спрямована на запобігання проблемам на робочому місці, підвищення продуктивності й поліпшення загального стану здоров’я та якості життя працівників.

Свого часу Київський інститут гігієни праці та професійних захворювань для дотримання вимог європейського законодавства був перейменований на Інститут медицини праці (Institute for occupational health). Лікарі з медицини праці, експерти в цій галузі мають справу з широким колом питань, пов’язаних зі здоров’ям і безпекою на робочому місці, серед них – запобігання виробничому травматизму, лікування професійних захворювань і оцінювання того, наскільки комфортно та ефективно облаштоване робоче місце. Тобто, як бачимо, термін «гігієна праці» замінюється на термін «медицина праці», а «лікарі з гігієни праці » – на «гігієністи» або «лікарі з медицини праці». Окрім того, замість тандему «гігієна праці» і «охорона праці» запроваджується «охорона здоров’я» і «безпека праці».

Наприклад, в Україні просуваються рамкова Директива Ради 89/391/ЄEC від 12.06.1989 «Про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки і охорони здоров’я працівників під час роботи»; Директива Ради 92/91/ЄЕС від 03.11.1992 «Про мінімальні вимоги для поліпшення безпеки та охорони здоров’я працівників у видобувних галузях, що використовують буріння»; Директива Ради 89/654/ЄЕС від 30.11.1989 «Про мінімальні вимоги стосовно безпеки і охорони здоров’я на робочому місці». Хоча є Директива Ради 92/58/ЄЕС від 24.06.1992 «Про мінімальні вимоги до забезпечення позначень безпеки та/або гігієни на робочому місці» (EU-OSHA).

Формулювання, визначення цього терміна на сьогодні є вкрай актуальним питанням.

МОЗ УКРАЇНИ ТА ГІГІЄНА ПРАЦІ

Ані ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»,  ані його наступник – ЗУ «Про систему громадського здоров’я»  не містять визначення терміна «гігієна праці». У ст. 50 ЗУ «Про систему громадського здоров’я» йдеться про підготовку та підвищення рівня професійної компетентності фахівців за спеціальністю «гігієна».

Провідним науковим центром з питань гігієни праці та професійної патології є Державна установа «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва Національної академії медичних наук України».

Державні санітарні норми та правила «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджені наказом МОЗ України від 08.04.2014 № 248, не містять визначення терміна «гігієна праці» (йдеться тільки про кафедру гігієни (п. 5 розділу І), хоча попередня редакція цього нормативного документа містила таке визначення).

Гігієна праці – галузь профілактичної медицини, що вивчає умови та характер праці, їх вплив на здоров’я, функціональний стан людини, розробляє наукові основи гігієнічної регламентації факторів виробничого середовища і трудового процесу, практичні заходи, спрямовані на профілактику шкідливої і небезпечної їх дії на працюючих (п. 3.1 Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затвердженої наказом МОЗ України від 27.12.2001 № 528; наказ нині не чинний).

МОЗ України затверджує гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, займається гігієнічною регламентацією небезпечних факторів, затверджує форми токсикологічно-гігієнічного паспорта хімічної речовини; забезпечує проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу; гігієнічного навчання населення з питань безпеки життєдіяльності, займається кібергігієною працівників сфери охорони здоров’я і пацієнтів (п. 4 пп. 14, 15 Положення про МОЗ України, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2015 № 267,  у редакції постанови КМУ від 24.01.2020 № 90). Тобто на сьогодні гігієна праці не входить до повноважень МОЗ України.

Гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу для атестації робочих місць проводять лабораторії, які мають укладені трудові договори з працівниками, які здобули ступінь вищої медичної освіти, мають спеціалізацію з гігієни праці (частина 2 п. 3 Порядку атестації лабораторій на проведення гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, затвердженого спільним наказом Мінсоцполітики та МОЗ України від 29.05.2018 № 784/1012). 

Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров’я, затверджений наказом МОЗ України від 22.06.1995 № 114 (нині не чинний), містив посаду лікаря-спеціаліста «лікар з гігієни праці». Чинний Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров’я, затверджений наказом МОЗ України від 28.10.2002 № 385 (у редакції наказу МОЗ України від 06.05.2021 № 884), не містить посади такого лікаря-спеціаліста, як «лікар з гігієни праці».

Натомість, відповідно до Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом МОЗ України від 21.05.2007 № 246, участь лікаря з гігієни праці передбачена в оформленні Акта визначення категорії працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду (додаток 1); Списку працівників, які підлягають періодичним медичним оглядам (додаток 2), Заключного акта за результатами періодичного медичного огляду працівників (додаток 9).

Професію лікаря з гігієни праці (код професії 2225.2) внесено до Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327. 

Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженим наказом МОЗ України від 29.03.2002 № 117  (далі – Довідник), серед професіоналів у галузі медико-профілактичної справи передбачена професія «лікар з гігієни праці», який може мати категорії: лікар з гігієни праці; лікар з гігієни праці вищої, І, ІІ кваліфікаційної категорії.

Зокрема, до лікаря з гігієни праці є такі кваліфікаційні вимоги: «Повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Медико-профілактична справа». Спеціалізація за фахом «Гігієна праці» (інтернатура, курси спеціалізації). Безперервний професійний розвиток. Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста. Без вимог до стажу роботи».

Завдання та обов’язки лікаря з гігієни праці

«Керується чинним законодавством України про охорону здоров’я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров’я; санітарним законодавством; законодавством з охорони праці. Оцінює показники стану здоров’я працюючих та санітарно-гігієнічну ситуацію на підприємствах і об’єктах сільського господарства. Виявляє шкідливі та небезпечні фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні фактори на виробництві, оцінює їх рівні, концентрації та вплив на організм працюючих. Здійснює запобіжний та поточний державний санітарний нагляд на підприємствах та об’єктах сільського господарства у взаємодії з органами влади і самоврядування, нагляду за охороною праці, профспілками. Проводить санітарно-гігієнічне обстеження об’єктів із застосуванням сучасних методів дослідження. Перевіряє роботу відомчих санітарних лабораторій, закладів охорони здоров’я, медичних оглядів працюючих. Веде лікарську документацію. Керує роботою середнього медичного персоналу. Планує та проводить аналіз її результатів. Бере активну участь в поширенні медичних знань серед населення. Постійно удосконалює свій професійний рівень».

До відома

Постановою КМУ від 05.12.2018 створено постійний колегіальний орган, уповноважений на реалізацію державної політики у сфері кваліфікацій, – Національне агентство кваліфікацій (далі – НАК, https://nqa.gov.ua/pro-nas/). НАК спеціалізується на розробленні професійних стандартів на професії, наведені в Класифікаторі професій ДК 003:2010. Розроблення професійного стандарту відбувається за певним порядком та потребує певного часу. Можливо, згодом отримаємо професійний стандарт гігієніста, лікаря з гігієни праці тощо. Після затвердження професійного стандарту на його основі буде розроблений освітній професійний стандарт.

Тобто посада лікаря з гігієни праці не передбачена в закладах охорони здоров’я, але кваліфікаційні характеристики лікаря з гігієни праці визначені Довідником. Окрім того, у системі громадського здоров’я передбачена тільки спеціальність «гігієна», натомість лабораторії, що спеціалізуються на гігієнічних дослідженнях факторів виробничого середовища і трудового процесу, та медичний огляд працівників певних категорій потребують лікарів зі спеціалізацією «гігієна праці».

Mykola Fedorenko
Why does labor protection need occupational health?
The issues raised in this article suggest that occupational health is gradually becoming extinct as an important component of the system for ensuring healthy working conditions at work. The concept of occupational hygiene is not included in the legislative framework of the public health system, and occupational hygienists who would provide training in occupational health and safety are hard to find by daylight.
The existence of the specialty of an occupational hygienist and its powers should be clearly defined in the current legislation.

Статтю повністю читайте в журналі "Охорона праці" № 12/2024 або КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ.