Євроінтеграція по-українськи

Аїда Ліндмаєр, директорка Офісу Міжнародної організації праці, який нещодавно відкрився в Україні, в інтерв’ю для нашого журналу розповіла про основні проєкти, які реалізовуватиме її команда найближчим часом. Це розвиток соціального діалогу, професійної освіти, ринку праці та зайнятості (інтерв’ю з Аїдою Ліндмаєр читайте в № 9 журналу).

Як бачимо, на першому місці – розвиток соціального діалогу, який для світових демократій, на які рівняється Україна, є ключовим у всіх суспільних перетвореннях.

Відсутність якісного соціального діалогу – це слабкість чи навіть хвороба держави Україна. Дуже яскраві її прояви ми спостерігаємо у сфері охорони праці. Саме через нездатність соціальних партнерів конструктивно домовлятися ця важлива сфера державного регулювання досі не отримала нового проєвропейського закону, який має перебудувати пострадянську систему, де держава охороняла працю, на систему, де роботодавець мотивовано піклується про безпеку та здоров’я своїх працівників.

На жаль, досвід роботи над законопроєктом «Про безпеку та здоров’я працівників на роботі» нічого не навчив наших законотворців, і вони знову припускаються помилки, очевидно, уже системної помилки, яку вони не здатні або не хочуть виявити чи не помічають з якихось інших причин.

Мені доводилося неодноразово спілкуватися з представниками державних та недержавних організацій, які опікуються безпекою праці в країнах Європи. Будь-який нормативний акт, що розробляється в ЄС і тією чи іншою мірою регулює певні ринки чи сфери діяльності, «зачинається» з інформування. Так, державний регулятор передусім оповіщає всіх, чиїх інтересів торкнеться новий документ, і просить надати свої побажання та пропозиції, висловити проблемні питання, які турбують і які саме цей державний регулятор може допомогти розв’язати. На підставі наданих пропозицій від учасників сфери регулювання і починають створювати новий нормативний акт.

А як у нас? Не можу висловлюватися щодо всіх ЦОВВ, але державні уми, які поліпшують діяльність у сфері охорони праці, так точно не роблять. І саме в цьому криється системна помилка. Вони «малюють» те, що хочуть бачити, і їм абсолютно не цікаво, що думають про це ті, хто має виконувати, працювати за новим нормативним актом, або ті, на кого він потенційно вплине.

З «намальованим» проєктом суспільство може ознайомитися тільки під час його публічного оприлюднення (триває місяць). Можна навіть встигнути його вивчити і внести законотворцю свої пропозиції. Однак це зовсім не означає, що пропозиції буде враховано чи хоча б узято до уваги. Ба більше, якщо законопроєкт чи інший нормативний акт має статус євроінтеграційного, його приймають або «проштовхують» у Верховну Раду навіть без погодження із соціальними партнерами та зацікавленими організаціями. Тобто Україна інтегрує своє законодавство в правове поле ЄС, не зважаючи на головне правило ЄС, за яким норми законів створюються через соціальний діалог, а не всупереч йому.

Яскравий приклад євроінтеграції по-українськи – нові вимоги до експертних організацій та експертів технічних, що встановлюються наказами Міністерства економіки. Перші вимоги вже набули чинності, наслідком чого стало повне «перекроювання» ринку експертних послуг (читайте в статтях С. Колесника «А ви собі обговорюйте», № 2/2024; «Ринок експертних послуг знову лихоманить», № 1/2023; «Чергове реформування – ризиковане», № 7/2023). Другі вимоги – поки тільки проєкт, але з його ухваленням усі експерти технічні та їхні роботодавці (експертні організації) стануть мовчазними ляльками одного головного «ляльковода» – Держпраці. Ні про вільну конкуренцію, ні про підвищення якості послуг тут уже не йтиметься…

Цей стиль державного регулювання вже по-справжньому допік суб’єктам господарювання, що працюють на ринку експертних послуг, і вони об’єдналися, щоб відстояти свої права. Спільно вони підготували пропозиції до проєкту наказу про вимоги до навчання експертів і провели круглий стіл (у режимі відеоконференції) щодо обговорення проєкту наказу в межах публічної процедури обговорення проєктів нормативно-правових актів (читайте у статті С. Колесника «І щуку кинули у річку…», с. 4).

На захід було запрошено і нормотворців. Для них це була б чудова нагода почути думки фахівців, так би мовити, з перших уст – а що ж не так із запропонованими вимогами до навчання експертів? Як уже зрозуміло з викладеного, особливого інтересу Держпраці та Мінекономіки до цього заходу не виявили. У своїй відповіді на запрошення організаторів круглого столу вони послалися на зайнятість іншими державними справами…