Допомога дитині за надзвичайних подій

Підліток

Після травматичних подій можуть виникати дистанційованість, почуття сорому та провини. Створіть комфортні умови, щоб обговорити з підлітком травматичну подію і його почуття. Підкресліть, що його почуття нормальні.

Скорегуйте почуття надмірної відповідальності і провини, реалістично вказавши на те, що насправді могло бути зроблено, щоб запобігти ситуації. «Ми не могли взяти бабусю з собою, бо вона не хотіла їхати і прийняла самостійне рішення залишитися. Твоєї вини тут немає».

Вразливість, страх отримати штамп ненормального.

Допоможіть підлітку зрозуміти, що його почуття нормальні: «Я відчував те саме, боявся, був безпорадним. Більшість людей почуваються так, коли з ними стається нещастя, навіть якщо вони зовні спокійні».

Заохочуйте підтримувати стосунки з близькими та однолітками. «Дуже дякую, що погрався зі своєю маленькою сестричкою. Їй вже набагато краще».

Страх  що подія повториться, і реакції на спогади.

Допоможіть підлітку розібратися в ситуації, поясніть різницю між нещастям і пов’язаними з ним спогадами. «Якщо тобі щось нагадує про цю подію, ти можеш спробувати сказати самому собі: «Зараз мені сумно, бо я згадав про нещастя, але тепер все інакше, тому що все позаду і я в безпеці». Поясніть, що повідомлення про подію в телевізорі можуть викликати страх того, що все повториться. «Якщо дивитися телевізор, можна зробити собі ще гірше, тому що показують ті самі картинки. Давай вимкнемо телевізор».

Раптова зміна у стосунках з людьми.

Підлітки можуть віддалятися від батьків, родини, однолітків; різко реагувати на поведінку батьків. Збирайтеся частіше всією сім’єю і говоріть про те, як ви всі почуваєтеся. Зверніть увагу на те, що саме сім’я та друзі дають підтримку після нещастя. «Знаєте, наші почуття абсолютно нормальні після того, що ми пережили. Добре, що ми тримаємося разом». Навчіть бути терплячим щодо різних реакцій членів сім’ї на нещастя. «Ти молодець, що залишався спокійним і допомагав, коли тієї ночі кричав твій молодший брат».

Визнавайте відповідальність за власні почуття. «Я хотіла би вибачитися за те, що так різко поводилася з тобою вчора. Я буду працювати над тим, щоб залишатися спокійною».

Бажання завчасно почати доросле життя. Наприклад, кинути школу або одружитися.

Намагайтеся переконати підлітка відкласти важливі рішення і якось інакше вселити в нього почуття впевненості. «Я знаю, що ти думаєш про те, щоб кинути школу і знайти роботу, щоб підтримувати нас грошима. Однак поспіхом не варто приймати такі серйозні рішення. Ми працюємо над тим, щоб владнати ситуацію».

Радикальні зміни в установках

Поясніть, що зміни в установках людей, які пережили таке нещастя, трапляються дуже часто і з часом проходять. «У всіх нас велике нещастя. Коли в житті трапляються такі події, всі люди відчувають страх, лють, навіть хочуть помститися. Зараз це здається неймовірним, але через якийсь час ми всі знову повернемося до звичайного життя».

Турбота про інших та їхні сім’ї.

Допоможіть дитині знайти заняття, які відповідали би її настрою і були важливими (розчистити шкільний двір від уламків, збирати для постраждалих гроші або речі).

Дитина молодшого віку.

Запевніть дитину, що вона у безпеці. Перед сном розкажіть спокійну історію, будьте поруч. Дайте дитині можливість якийсь час поспати з вами в ліжку. Наприклад, скажіть: «Сьогодні можеш спати у нас, а завтра спатимеш у своєму ліжечку».

Повернення до колишньої поведінки. Смоктання пальця, нічне нетримання (енурез), дитяча мова, бажання посидіти на колінах. Якщо дитина мокра, міняйте одяг і постільну білизну без коментарів. Не допускайте, щоб хтось критикував дитину!

Стримана поведінка – така поведінка дитини після нещастя може зберігатися якийсь час.

Допомога дітям шкільного віку.

Розгубленість після того, що трапилося. Зрозуміло поясніть дитині, що сталося. Уникайте подробиць, які могли би налякати. Відповідайте на всі запитання без роздратування і поясніть, що зараз сім’я у безпеці. Наприклад, скажіть: «Я знаю, інші діти кажуть, що пожежа повториться, але ми переїхали в інше місце, яке краще захищене від вогню». Розкажіть, що буде далі, особливо щодо школи та місця проживання.

Почуття відповідальності та провини. Школярі можуть переживати, що з їхньої вини щось сталося, або хвилюватися про інші сім’ї та дітей. Дайте дитині можливість поділитися своїми проблемами. Допоможіть дистанціюватися. Поясніть: «Після нещастя багато дітей, та й дорослі теж, думають, що все могло би бути інакше, але це не означає, що вони винні». Переконайте свою дитину в тому, що вона не винна, і поясніть їй, чому це сталося. Ви можете сказати: «Спробуй пригадати. Лікар нам сказав, що цуценя вже не можна було врятувати, вже було запізно, ти не винен».

Постійний страх, що ситуація може повторитися, реакції на спогади. Допоможіть розібратися в ситуації, поясніть різницю між нещастям і пов’язаними з ним спогадами. Постійно нагадуйте дитині, що вона в безпеці. Постарайтеся зробити так, щоб дитина не бачила репортажів про те, що трапилося, а краще вимкніть телевізор зовсім. Телесюжети та розмови про подію провокують страх того, що подія повториться.

Нехай дитина вводить спогади про подію у свої малюнки та ігри. Знайте, що така поведінка – нормальна. Стежте, щоб в іграх та малюнках результат був завжди позитивним. Наприклад, скажіть: «Ти можеш спробувати намалювати, яким буде наш будинок, коли ми його знову побудуємо. Тоді ми краще зможемо його уявити».

Поганий сон. Сняться жахіття, страх спати одному. Заспокойте дитину: «Так, це був поганий сон. Давай подумаємо про приємні речі, щоб вони тобі наснилися. Спробуй заснути, а я буду гладити тебе по спинці».

Зміни в поведінці. Незвично агресивна чи неспокійна поведінка. Організуйте дитині активний відпочинок, нехай більше рухається і так відволікається від своїх почуттів. Наприклад, скажіть: «Підемо погуляємо? Іноді буває корисно рухатися, це допомагає впоратися з сильними почуттями».

Скарги на біль. Болить голова, живіт, м’язи без видимих причин. З’ясуйте, чи є медична причина. Якщо ні, то заспокойте дитину і скажіть, що така реакція нормальна. Зробіть масаж м’язів, погладьте по голові / животу, зробіть глибокі дихальні вправи – нехай повторює за вами. Упевніться, що ваша дитина багато спить, правильно харчується, п’є багато води і достатньо рухається.

Спостереження за тим, як батьки реагують на нещастя. Діти не хочуть додатково навантажувати батьків своїми проблемами. Залишайтеся якомога спокійнішими, щоб не посилювати хвилювання дитини. Ви можете сказати: «Так, у мене зламана кістка, але лікар її перев’язав і мені вже краще. Напевно, ти злякався, коли побачив, що я поранився?» Дайте дитині можливість поговорити про ваші і свої почуття.