Дитячі страхи – не залишайтесь байдужими!

Дитячі страхи. Що це? Вияв природної боязкості, вередування чи наслідок знервованості та переживань? На відміну від багатьох інших проблем, про які фахівці часто кажуть, що з віком усе минеться, про цю так сказати не можна. Дитина росте, і страхи ростуть разом з нею.

Зміст страхів багато в чому визначається віком. У два-три роки діти бояться самотності й темряви. До шести років у них розвивається бурхлива фантазія, образне мислення. Книжки, фільми, почуті розмови й реальні події дають багату поживу для дитячої фантазії, відповідно й страхів, пов'язаних з враженнями, отриманими ззовні. Із часом страхи збільшуються, конкретизуються, починають супроводжуватися агресією. Діти бояться злих казкових персонажів, вигаданих істот, які «ховаються за рогом» або «живуть під ліжком», страшних снів, покарання, сварки, грози, буревію, пожежі. На першому місці за кількістю та інтенсивністю проявів у сучасних дітей стоять «медичні» страхи (болю, уколів, крові, лікарів і хвороб).

Тому пропонуємо розглянути кілька способів їх психокорекції, які загалом можна використовувати і для подолання інших видів дитячих страхів.

Згідно із психодинамічним підходом до розуміння психіки, процес психокорекції покликаний оптимізувати відносини особистості з оточенням, нівелювати деструктивні процеси психіки дитини. Цим він подібний до процесу виховання. Спільне у психокорекції та вихованні те, що ці види психологічного впливу орієнтовані на розвиток особистості. Однак виховання вносить прямі поправки у поведінку дитини і лише опосередковано позначається на структурних особливостях психіки. Психокорекція ж передбачає виявлення глибинних причин неадекватної поведінки та роботу над ними, внаслідок чого відбуваються кардинальні зміни у психічній діяльності. Дитяча психіка пластична, вона перебуває у процесі розвитку, становлення. Тому піддається корекції, прямому впливу вихователя.

КАЗКОТЕРАПІЯ

Останнім часом психологи все частіше вдаються до казкотерапії для розв'язання психоло­гічних проблем дошкільнят. Інколи ці казки-метафори нагадують народні або відомі авторські казки, а буває, що не мають літературної цінності, і необізнаній людині здаються невиразними й малозмістовними. Але незалежно від особливостей змісту терапевтична казка завжди спрямована на те, щоб допомогти дитині упорядкувати її внутрішній світ, дізнатися щось нове про нього та здійснити бажані зміни.

Ефективність терапевтичної казки пояснюється тим, що її сенс сприймається відразу на двох рівнях: свідомому й підсвідомому. Свідомість дитини сприймає буквальний зміст казки як вигадане. Дошкільник співчуває казковому персонажеві, ототожнює себе з ним, але, навіть коли впізнає свою проблему, усе одно розуміє, що це відбувається не з ним. Підсвідомість же «вірить» почутому і задає потрібну програму змін у поведінці, поглядах, ставленні.

Лікувальна казка не призначена для читання великій групі. Її слід використовувати у психокорекційній роботі з однією дитиною або невеликою підгрупою дітей, у яких є ознаки певної фобії. Адже казка тільки тоді стає терапевтичною, коли дитина може ототожнити себе з її персонажами, провести паралель між сюжетом і власною життєвою ситуацією, розуміє приховане повідомлення.

Успіх терапевтичної дії казки багато в чому залежить від ефективної організації процесу її розповідання.

Психологи радять під час розповідання таких казок створити атмосферу емоційної близькості з дитиною, постійно підтримувати зоровий контакт. Важливо створити для дитини «зону безпеки», тобто забезпечити відчуття захищеності, спокою. Це досягається тим, що у казці діють як реальні, так і вигадані персонажі, це допомагає дитині зберігати розуміння того, що все відбувається не насправді. Перебуваючи у «зоні безпеки», дошкільник не відчуває страху, збентеження або вини. Він просто слухає казку, пізнає щось нове, щось порівнює без будь-яких неприємних психологічних наслідків. А це означає, що він може поміркувати над почутим у психологічно комфортній обстановці.

Казку варто нібито випадково вплести у довірливу бесіду, коли психологічний бар'єр дитини зменшується. У ці моменти дитина відкрита – і свідомо, і підсвідомо – для того, що ви хочете їй сказати. Якщо казка розказана невимушено, без повчального підтексту і для неї були відповідні підстави, дитина слухатиме уважно, осмислюючи її події.

Варто говорити спокійним голосом, супроводжуючи розповідь драматичними прийомами. Не дивуйтеся, якщо дитина просить розповісти казку ще раз. Наберіться терпіння і виконуйте прохання.

Не слід аналізувати та обговорювати терапевтичну казку відразу після її закінчення. Дайте дитині час зануритися в метафоричний світ, ототожнити себе з персонажами і подіями.

АРТТЕРАПІЯ

Образотворча діяльність дає змогу досягти стану психологічного комфорту, у цей час маленький художник перетворюється на «глядача» та здійснює «перекладання» інформації з емоційного на когнітивний рівень. Одночасно з цим змінюється ставлення дитини до минулого неприємного досвіду. Малювання, навіть без нашого психологічного втручання, – це могутній засіб самовираження, що допомагає малюку здійснити самоідентифікацію, виявити свої почуття. Для діагностики «медичних страхів» можна запропонувати дитині намалювати ситуацію, що її лякає, а з метою корекції страхів – ті казкові події, які дають зразок подолання страху.

Сам факт отримання такого завдання організує діяльність дитини й мобілізує її на боротьбу зі страхом. Зважитися малювати – це безпосередньо зіткнутися зі страхом, зустрітися з ним віч-на-віч і цілеспрямованим вольовим зусиллям утримувати його в пам'яті доти, доки його не буде зображено на малюнку. Разом з тим усвідомлення умовності зображення страху сприяє зменшенню його травматичного характеру.

Перший раз установка намалювати страх дається без будь-яких інструкцій. І більшість ді­тей, що бояться медичних маніпуляцій, малюють шприц, голку, лікаря, тільки не себе. Удруге дитині пропонують намалювати себе в ситуації, яка її лякає.

Дослідження підтвердили, що ефект усунення страхів за допомогою арттерапії досить помітний, становить 50%, якщо дитина малює тільки об'єкт страху, і 80–85%, коли зображує себе в активній позиції подолання страху. Якщо дитина, малюючи вперше, зображує не тільки джерело страху, а й себе без вказівки дорослого, то результат є значно вищим. Якщо ж дошкільник не малює себе і на другому малюнку, де він мав зробити це за інструкцією, то це вказує на інтенсивність страху або на його нав'язливий характер.

ПСИХОДРАМА

В основі її лежить припущення, що люди — це актори, які грають різні життєві ролі.

Якщо перекласти слово «психодрама», отримаємо «дійство душі». І справді, душа діє, до того ж не всередині, що є звичним, а на зовнішньому, видимому рівні.

Більш повне оволодіння психодрамою у дошкільників відбувається в контактах з однолітками, у спільних іграх. Майже всі групові дитячі ігри побудовані на психодрамі. Актуальність використання психодрами під час подолання дитячих страхів пояснюється тим, що для дитини дошкільного віку основним і найважливішим видом діяльності є гра. Так, наприклад, після процедури вакцинації саме та дитина, яка найбільше натерпілася страху, може затіяти гру в лікарню, де виступить, скоріш за все, в ролі лікаря і вмовлятиме своїх пацієнтів не боятися і потерпіти (тим самим заспокоюючи саму себе).

Проте не всі діти уміють у такий спосіб допомагати самі собі. Є такі, які не можуть відкрито фантазувати в іграх. Для них доводиться спеціально організовувати терапевтичне середовище і використовувати прийоми дитячої психодрами у вигляді театралізованого дійства, учасником якого стає сама дитина.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

1. Створюйте у дитини позитивне враження про медицину. Батьки мають пояснювати, що лікар здійснює всі ті «страшні процедури» з добрими намірами.
2. Не треба заздалегідь жаліти і втішати дитину. Навпаки їй потрібні батьківські спокій і врівноваженість, які підсвідомо сприймаються як запорука того, що не відбувається нічого страшного й поганого. Що тимчасові неприємні фізичні відчуття – заради її ж користі, а не як злісні втручання «поганого лікаря», з яким матуся, в уяві дитини, чомусь діє спільно, замість того, щоб боронити свою дитину.
3. Не можна обманювати дитину. Не слід говорити, що буде не боляче. Ліпше сказати, що буде трішки боліти, але недовго. А ви будете поруч і допоможете зменшити біль після уколу. А щоб переключити увагу, потіште малюка ласощами або новою книжкою, забавкою, щоб маля знало, що після такої неприємної процедури життя продовжує дивувати приємними сюрпризами.
4. Під час вакцинації з дитиною треба домовлятися, «заговорити» її, здобути її довіру, а не тримати силоміць. Медичні сестри у дошкільних закладах застосовують позитивну тактику «підкупу» – обіцяють, а після уколів дають малятам вітаміни. Та більш ефективним для боязкої дитини, яка плаче, здригається, відмовляється робити щеплення, буде логічне роз'яснення, що «ліпше зробити один малесенький укольчик зараз, ніж захворіти, якщо його не зробити, і тоді отримувати багато болючих уколів».

Корекційний процес можливий лише тоді, коли дорослий чутливий до почуттів дитини, висловлює віру в її здатність взяти на себе відповідальність за розв'язання проблеми. Адже найголовніше – це вміння педагога, медичного працівника, психолога встановити довірливі стосунки з дітьми. Без цього більшість методик і методів психокорекційної роботи втратили б свій сенс. Саме зі встановлення довіри між дорослим та дитиною починається будь-який вид роботи як у практичній психології, так і в усій дошкільній освіті.

Підготувала Інна Ільницька, методист обласного методичного кабінету НМЦ ЦЗ та БЖД Закарпатської області