«Час до досягнення безпечного стану»

Війна – це джерело небезпеки, яке неможливо усунути. Але це не означає, що ризиком неможливо керувати: підприємство може контролювати спосіб реагування на небезпеку та заходи, спрямовані на зменшення наслідків її реалізації. Розглянемо повітряну тривогу як тригер змін у системі управління ризиками.

Повітряна тривога за роки повномасштабної війни стала для підприємств постійним фактором виробничого середовища. Однак тривалий час реагування на неї було переважно лінійним: почув сигнал – зупинив роботу – перейшов до укриття.

Такий підхід був зрозумілий, але мав суттєву хибу: він не враховував ані характеру загрози, ані специфіки конкретного виробництва, ані ризиків, які можуть виникнути внаслідок самого зупинення технологічного процесу.

Постанова КМУ від 04.09.2026 № 1092 «Деякі питання оптимізації захисту населення та реагування на загрози засобів повітряного нападу» (далі – Постанова № 1092) фактично змінила цю логіку. Тепер сигнал «Повітряна тривога» диференціюють залежно від рівня загрози:

Це не просто нові кольори в системі оповіщення. Ідеться про перехід від універсальної реакції до диференційованого керування ризиками.

Не кожна загроза однакова. У класичній системі управління охороною праці ми не ставимо знак рівності між усіма небезпеками. Робота на висоті, вплив електричного струму, рух транспортних засобів, пожежа чи вибух – це різні небезпеки, і, щоб їх контролювати, застосовують різні заходи.

Тепер така сама логіка може застосовуватись і щодо повітряних загроз: жовтий рівень означає один тип небезпеки, червоний – інший, потенційно інтенсивніший. Відповідно, і заходи реагування на них не мають бути однаковими.

Постанова № 1092 прямо визначає, що за жовтого рівня суб’єкти господарювання можуть продовжувати діяльність у приміщеннях, будівлях, спорудах або на територіях, де є тимчасове чи постійне укриття для персоналу та відвідувачів. Отже, законодавець фактично закріпив принцип, згідно з яким рівень небезпеки визначає відповідний режим діяльності.

Для служби охорони праці це знайома модель. Такий самий підхід застосовують під час оцінювання виробничих ризиків: небезпека → рівень ризику → заходи контролю → допустимість роботи.

Повітряна загроза як небезпека

Якщо розглядати повітряну загрозу з погляду сучасного керування ризиками, вона є зовнішньою небезпекою, яку підприємство не може усунути. Роботодавець не може вплинути на:

• запуск ракети;
• маршрут БпЛА;
• інтенсивність атаки;
• час її початку;
• місце можливого ураження.

Тобто усунути джерело небезпеки в разі повітряної загрози неможливо. Але це не означає, що ризиком не можна керувати. Підприємство може контролювати:

• місце перебування працівника;
• час його переходу до укриття;
• посіб припинення роботи;
• готовність обладнання до безпечного зупинення;
• доступність укриття;
• маршрути руху;
• канали оповіщення;
• дії керівника;
• поведінку працівника;
• порядок відновлення роботи.

Саме тут повітряна загроза стає об’єктом управління в системі ризик-менеджменту.

Стара модель фактично була бінарною: є тривога або немає тривоги. Нова модель набагато ближча до ризикоорієнтованого підходу і передбачає послідовний аналіз: яка загроза → яка робота → яке місце → яке укриття → який залишковий ризик.

Приклад. Працівник перебуває в офісі, укриття розташоване в підвалі цієї самої будівлі. Другий працівник – на покрівлі виробничої будівлі, третій – у кабіні комбайна задекілька кілометрів від бази, четвертий працює в люльці телескопічного навантажувача. Формально для всіх чотирьох працівників діє один і той самий сигнал. Але реальні ризики для кожного з них абсолютно різні. Саме тому рішення щодо дій кожного з них не може ґрунтуватися лише на інформації щодо кольору рівня загрози.

У додатку до цього номера журналу читайтеДодаток до Правил внутрішнього розпорядку підприємства «Про порядок дій працівників на території підприємства в разі повітряної загрози» з ілюстрованою пам’яткою, яку можна використати як приклад побудови локального алгоритму реагування підприємства на диференційовані рівні повітряної загрози з урахуванням специфіки виробничих процесів, робіт підвищеної небезпеки, руху транспорту, польових робіт та доступності укриттів.

Віталій Лівадний, інженер з охорони праці ТОВ «Стейкагро», спеціаліст ESOSH

Vitaliy Livadny
“Time to Achieve a Safe State”
War is a source of danger that cannot be eliminated. But that does not mean the risk cannot be managed: a company can control how it responds to the danger and the measures it takes to mitigate the consequences of its occurrence. Let’s consider an air raid alert as a trigger for changes in the risk management system.

Over the years of full-scale war, air raid alerts have become a constant factor in the production environment for companies. However, for a long time, the response to them was predominantly linear: hear the signal—stop work—take cover.

This approach was understandable but had a significant flaw: it did not take into account the nature of the threat, the specifics of a particular production process, or the risks that could arise from halting the production process itself.

Статтю повністю читайте в КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ або журналі "Охорона праці"  № 10/2026.