Як батькам утримати емоційну рівновагу

Наші діти мовби віддзеркалюють нас. Вони несуть у життя те, що ми в них закладаємо: цінності, стереотипи поведінки, навіть окремі фрази. І якщо батьки не хочуть, щоб дорослі діти кричали на них, потрібно самим утримуватися від такої поведінки.

Але попри всі теоретичні знання, прочитані книжки та форуми, кожен припускається помилок у вихованні. Чимало їх ми робимо через емоційну нестриманість, зміни настрою. Ми знаємо, як правильно, але іноді накопичене за день роздратування вкупі з втомою вибухає. Знаємо, що не можна кричати на дитину, шльопати її, але не витримуємо.

Коли відчуваєш власну неправоту…

Спочатку, звісно, треба заспокоїтися. Це можна зробити такими банальними експрес-методами, як вдихнути-видихнути чи полічити до десяти (або скільки потрібно). А потім – попросити вибачення, і якнайшвидше. Пояснити чесно, що ви стомилися, було багато проблем, тому не стрималися. Не бійтеся за батьківський авторитет: він від цього нікуди не дінеться. А ваші стосунки тільки поліпшаться, бо син чи донька зрозуміють, що ви їх любите. Настанова «я старша (-ий), тому права (-ий)» безнадійно застаріла! Якщо ви прагнете виховати вдумливу, розумну та самостійну особистість, таке авторитарне пригнічення має зникнути.

А якщо минуло багато часу? Згодом ви зрозуміли, що вчинили неправильно, несправедливо стосовно дитини: надміру суворо покарали за дрібну провину, сварили та не відпускали до друзів через оцінки, що виявилися не важливими… Що ж робити? Слід визнати факт і… пробачити собі. Кожен має право на помилки. Відчуття провини є руйнівним для психіки. Краще подумати, який висновок можна зробити, як виправити ситуацію. Головне – це ваша любов до дитини та позитивна налаштованість. Ви зможете наступного разу стриматися.

Як вийти з-під влади емоцій?

Потрібно тренуватися не підпадати під владу емоцій. Більшість людей живуть за принципом «подразник – реакція». Тобто дитина розбила вікно – батьки кричать та карають. Протилежною по суті та бажанішою є проактивність.

Проактивна людина сама обирає, як реагувати на подразник. Вона не кричатиме, а обере такий спосіб висловити невдоволення, щоб не травмувати дитину й водночас забезпечити виховний процес. Звісно, якщо ми незадоволені її поведінкою, це не потрібно приховувати. Але варто висловлюватися стримано: «Я засмучена(-ий) твоїм учинком», «Я не очікувала(-в) від тебе…», «Я ніяковію від того, що ти…». У таких формулюваннях ми виражаємо своє ставлення до скоєного. Важливо уникнути оцінки, не казати: «Ти поганий(-а)». Вчиняючи так, ми демонструємо, як слід поводитися в конфліктних ситуаціях, прищеплюємо норми поведінки.

Як бути проактивними? Оскільки це здатність підкорювати перші імпульси цінностям, варто завжди про ці цінності пам’ятати. Розуміти, навіщо робити певну справу, глибоко усвідомлено ставитися до власного життя.

Релаксація як захист від помилок

Так само як для підтримання тіла потрібно виділяти час на фізкультуру, так і для психіки слід виокремлювати час на релаксацію. Для цього достатньо 10 – 15 хвилин. Усамітнення, розслаблення м’язів, уявлення прекрасних образів, спокійна музика та дихальні вправи – ось запорука спокою впродовж дня.

Також радимо хоча б час від часу виконувати релаксаційні вправи разом із дитиною. А якщо ви в чомусь помилилися, не стрималися, вона емоційно віддалилася, сумісна релаксація після примирення буде чудовим способом налагодити контакт.

Коли син чи донька бачить, що їхні мама й тато – живі люди, які припускаються помилок, але вміють їх визнавати й виправляти, це значно корисніше, ніж удавана безгрішність.