Агресивна поведінка дітей і підлітків

Із проявами агресії та насильства ми зустрічаємось удома, у школі, на вулиці. На жаль, вони стали частиною нашого повсякденного життя. Усе частіше й частіше ми відчуваємо себе безпорадними, дізнавшись зі ЗМІ про прояви жорстокості.

Агресія – це будь-яка навмисна дія у фізичній або словесній формі, спрямована на спричинення шкоди, утрати та болю іншим людям або собі самому. Насильство ‑ це агресія, спрямована на інших людей.

Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість стосовно дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.

Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Фізична агресія ‑ це безпосереднє завдання болю іншим людям, що більше притаманна хлопчикам, має два варіанти. Перший ‑ це псування речей, а другий ‑ це завдання болю за допомогою фізичного нападу (удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук тощо).

Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, часто того, хто є меншою загрозою для дитини або викликає менший інтерес.

Агресія з перенесенням виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина припускає, що за агресивні дії щодо дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на слабших – молодших братів і сестер або товаришів.

Нефізична агресія виникає, зазвичай, у дітей дошкільного віку. Це передражнювання, гримаси, демонстрація язика, інших жестів, щоб подражнити іншу людину.

Причини виникнення агресивної поведінки

Причини агресивної поведінки слід шукати у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та підвищенні вимог до дітей і молодих людей, також варто враховувати природжені схильності до насильства.

Є чотири різновиди агресії:

• агресія як інстинкт, що виникла у процесі еволюції та служить людині для збереження виду. Це природна агресія, потрібна в боротьбі за виживання;
• агресія як реакція на фрустрацію, тобто стан, який характеризується хвилюванням, пригніченістю та є наслідком неможливості досягти мети або реалізувати важливу потребу. Іноді такий стан може призвести до невротичних розладів;
• агресія як звичка народжується з інтенсивних неприємностей, що часто повторюються, переживань, фрустрації, які супроводжуються сплеском негативних емоцій. Фіксації агресії значною мірою сприяє взаємовплив один на одного членів неформальних груп, темперамент людини та відсутність у неї толерантності;
• агресія як набуте бажання проявляється в емоційній реакції гніву. Ступені прояву гніву дуже різноманітні – від обурення та незадоволеності до злості.

Передумовами для агресивної поведінки є: пережитий досвід насильства (фізичного, психологічного, сексуалізованого тощо); відчуття безпорадності, приниження, злості або відчаю, небезпеки, самотності, що наростає; схильність до девіації, залежності, протиправної поведінки.

Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її спричинили.

Одним із чинників виникнення агресивної поведінки є марнування  часу. На жаль, перегляд телевізора та відео сьогодні – найпоширеніший спосіб заповнення вільного часу в дітей і підлітків, але саме відеоконтент має серйозний уплив на формування агресивної поведінки. Адже для молодого глядача майже вся інформація має освітній характер, під її впливом у свідомості формуються певна картина світу й інколи спотворений образ людини. Численні дослідження показали, що систематичний перегляд сцен насильства на екрані має величезний негативний уплив на подальшу поведінку молодих людей.

Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують в інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи вони переносять у своє життя, ототожнюють себе з персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей і підлітків: вони викликають бажання наслідувати побачену модель поведінки, а також підвищують рівень тривожності, який є причиною агресивних реакцій.

Сцени насильства, що показують по телебаченню, викликають такі негативні зміни в особистості дитини:

• створюють умови для формування агресивної поведінки та підвищують рівень агресії щодо однолітків;
• провокують агресивні фантазії;
• притупляють нормальну емоційну реакцію на агресію та ведуть до переконання, що вона є поширеним і припустимим явищем;
• руйнують сприйняття справжньої ролі насильства в суспільстві та провокують відчуття загрози з боку зовнішнього світу;
• заохочують дітей придумувати нові форми агресивної поведінки.

Викликає тривогу й дія на психіку дитини комп'ютерних ігор, оскільки більшість із них наповнена агресією, насильством і руйнуваннями. Найбільш небезпечними прийнято вважати ті ігри, де гравець повинен боротися зі страшними істотами, вести віртуальні воєнні дії.

Причини виникнення агресії можуть бути і в сім'ї. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки. А от дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає поводитися агресивно.

Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї (бабусь і дідусів) щодо моделі виховання. Відсутність єдиного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.

На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. На жаль, частіше за все суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію.

Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Брак ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особистості та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.

Особливу роль відіграє стиль виховання, якому притаманні ігнорування, нехтування, коли батьки майже зовсім не цікавиться дитиною, її досягненнями, захопленнями, компанією, планами або амбіціями, не проявляють до неї любові, але дають максимум свободи.

Часто місцем виникнення агресивних реакцій є школа. Дитина, потрапляючи у шкільне середовище, підпадає під дію певних норм, що регулюють поведінку учнів. Вона повинна привести себе у відповідність із поставленими перед нею новими вимогами та завданнями, установити контакти не тільки з однолітками, а й з учителями та іншими працівниками школи.

У класі можуть виникати ситуації, що мають негативний вплив на формування навичок правильної взаємодії в колективі. Наприклад, до конфлікту, неприязні, ворожості, а згодом агресивної поведінки можуть призвести неодноразові скарги дітей на одного з однокласників, що виказуються вчителю. Велика кількість учнів у класі створює умови для виникнення агресії, тому що в такому разі легше залишитися непоміченим та уникнути відповідальності за неправильну поведінку.

Іншою причиною агресії є неуспішність. Учень, який одержує погані оцінки, якого постійно лають і критикують, починає демонструвати небажану поведінку. Використовуючи різні захисні механізми, він стає агресивним щодо тих дітей, яких хвалять, тому у формуванні правильних відносин між учнями й дорослими дуже важлива роль учителя. Завданням виховання є не пригнічення всіляких проявів агресії дитини, а спрямування дітей з антисоціального у просоціальне русло, щоб замість примітивних поведінкових форм допомогти їм виробити такі форми прояву негативних емоцій, які приймає та допускає суспільство.

Емоції, які переживає дитина в момент агресії, у психології називають фрустрацією.

Фрустрація – це сильна емоція, яка спонукає дитину змінювати те з чим вона не згодна.

Що робити, якщо у вашої дитини агресія

Якщо розбирати поведінку дитини теоретично, то в усьому можна побачити логіку. Однак на практиці у відповідь на агресивну поведінку дитини у дорослого може спрацювати той же базовий ланцюжок реакції. Єдине на що вистачає сил – це злість.

Подбайте про власний ресурс. Якщо ви відчуваєте, що втрачаєте ресурс, яким можете ділитися, то перше, що треба робити, – шукати, що наповнює саме вас. У кожного це своє: спорт, друзі, робота, медитація. 

Не забороняйте дитині проявляти емоції.

Подбайте про безпеку.

Якщо ви розумієте свою дитину, то на інтуїтивному рівні ви знаєте, як саме це зробити. Обійняти так, щоб дитина спиною притиснулась до вашої грудної клітки. Тихим спокійним та повним любові голосом говорити на вушко: «Я тебе сильно люблю. Я тебе захищаю, тобі нічого не загрожує».

«Ти злишся, тому що... або Тобі страшно, тому що... Але я твоя мама (твій тато) і зі мною ніхто тебе не образить».

«Ти покричиш, поплачеш і заспокоїшся, і ми з тобою вигадаємо щось цікаве і смішне. Просто тобі потрібен час. Я зачекаю».

Агресивні ігри для виходу фрустрації

Якщо щось здається вам загрозливим чи некерованим, то один із способів його подолання – очолити процес. Є батьки, які забороняють дітям бавитися в ігри, які супроводжуються злістю, однак психологи кажуть, що їх не просто не варто забороняти, а навіть можна самим пропонувати для виходу фрустрації.

Піца

Покатайте по тілу дитини м'ячем, ніби розкатуючи тісто на піцу, потім «змастіть майонезом» погладжуючи по спинці, а в кінці, постукуючи рукою, кидайте помідори. Можна робити це по черзі і давати право дитині зробити із вас велику «піцу».

Сумо

Треба запхати подушку під футболку собі й дитині, стати на коліна, щоби бути на рівні з дитиною і битися животами.

Плюємося через трубочку.

Є батьки, які не можуть дати ради з дітьми, які постійно плюють на інших. Очольте процес – дайте трубочку, безпечний матеріал, і кажіть дути. Самі також можете спробувати – це весело.

Три принципи для батьків, коли дитина атакує

• Знеособлюйте атаку. Розглядайте емоцію як третю особу і не давайте оцінку дитині крізь призму емоцій, які вона переживає. Коли ми кажемо дитині: «Ти злий, бо ти злишся», то дитина зчитує це так: «Я Сашко. Я злий». Відповідно, це формує певний стандарт поведінки, і дитина буде поводитися так, як її назвали.
• Збережіть у дитині її почуття власної гідності. Зберегти гідність – не означає дозволяти робити погано іншому. Однак це співчуття.
• Давайте зрозуміти, що ваші відносини здатні витримати навіть такі напади агресії. Коли дитина фрустрована, найбільша загроза, яку вона відчуває – це втрата власного дорослого. Тож не варто лякати її «Я від тебе зараз піду, бо ти поводишся погано», бо вона відчуватиме втрату захисту, що тільки погіршить ситуацію.

Інна Ільницька, методист обласного методичного кабінету (БЖД населення)