Агресія серед дітей

На жаль, прояви агресії та насильства стали частиною нашого повсякденного життя. Усе частіше й частіше ми почуваємося безпорадними, дізнавшись зі ЗМІ про прояви жорстокості.

Агресія – це будь-яка навмисна дія у фізичній або словесній формі, спрямована на спричинення шкоди, утрати та болю іншим людям або собі самому. Насильство ‑ це агресія, спрямована на інших людей.

У дітей, як і в дорослих, розрізняють вербальну й невербальну агресію.

Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість щодо дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.

Невербальна агресія може бути фізичною й нефізичною. Агресія фізична ‑ це безпосереднє спричинення болю іншим людям, що більше притаманна хлопчикам, має два варіанти. Перший ‑ це псування предметів, а другий ‑ це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, удари різними предметами тощо).

Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, у такий спосіб переносячи свою агресію з того, хто її спричинив, на іншого, до того ж найчастіше того, хто становить меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.

Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії щодо дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на слабших – молодших братів і сестер або товаришів.

Агресія нефізична виникає зазвичай у дітей дошкільного віку. Це передражнювання, гримаси, демонстрація язика, різні жести з метою подражнити іншу людину.

Причини агресивної поведінки

Сьогодні агресивна поведінка в дітей і підлітків трапляється все частіше. Така тенденція має досить багато причин. Шукати їх слід у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та високих вимогах, що пред'являються до дітей і молодих людей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.

Є чотири причини агресії:

• агресія як інстинкт, що виникла у процесі еволюції та служить людині для збереження виду. Це природна агресія, потрібна в боротьбі за виживання;
• агресія як реакція на фрустрацію, тобто хвилювання, пригніченість через неможливість досягти поставленої раніше мети або реалізувати важливу потребу. Іноді такий стан може призвести до невротичних розладів;
• агресія як звичка народжується з інтенсивних неприємностей, що часто повторюються, переживань, фрустрації, які супроводжуються сплеском негативних емоцій. Фіксації агресії у значній мірі сприяє взаємний уплив один на одного членів неформальних груп, темперамент людини та відсутність у неї толерантності;
• агресія як набуте бажання проявляється в емоційній реакції гніву. Ступені прояву гніву дуже різноманітні – від обурення та незадоволеності до злості.

Передумови агресивної поведінки: пережитий досвід будь-якої форми насильства (фізичного, психологічного, сексуального тощо; відчуття безпорадності, приниження, злості або відчаю, небезпеки, самотності, що наростає; схильність до девіації, залежності, протиправної поведінки).

Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули.

Агресивність дітей і підлітків може проявлятись у різних формах: це фізична агресивність; словесна агресивність, сварки, прокляття; надмірний критицизм; крик; тупання ногами; ляскання дверима; псування чужих речей; надмірна дратівливість, що проявляється запальністю тощо.

Одним із чинників, що створюють умови для виникнення агресивної поведінки, є марне витрачання часу. На жаль, перегляд відео сьогодні – найпоширеніший спосіб заповнення вільного часу в дітей і підлітків.

Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену в фільмах, засвоюють її та застосовують в інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи діти переносять у власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей і підлітків: вони сприяють бажанню наслідувати побачену раніше модель поведінки, а також підвищують рівень тривожності, який є причиною агресивних реакцій.

Сцени насильства спричиняють такі негативні зміни в особистості дитини:

• є передумовою формування агресивної поведінки та підвищують рівень агресії щодо однолітків;
• провокують агресивні фантазії;
• притупляють нормальну емоційну реакцію на агресію та ведуть до переконання, що агресія є поширеним і соціально припустимим явищем;
• руйнують сприйняття справжньої ролі насильства в суспільстві та створюють відчуття загрози з боку зовнішнього світу;
• заохочують дітей придумувати нові форми агресивної поведінки, які не були показані на екрані.

Для молодого глядача майже вся інформація має освітній характер, під впливом відео в його свідомості формуються певна картина світу та інколи спотворений образ людини. Численні дослідження показали, що систематичний перегляд сцен насильства на екрані має величезний негативний вплив на подальшу поведінку молодих людей.

Тривожить і дія на психіку дитини комп'ютерних ігор, оскільки більшість із них наповнена агресією, насильством і руйнуваннями. Найбільш небезпечними прийнято вважати ті ігри, у яких гравець повинен боротися зі страшними істотами, вести віртуальні воєнні дії.

Побачити причини виникнення агресії можна і в сучасній сім'ї. Атмосфера, що панує в домі, має величезний вплив на розвиток дитини. Якщо вона сповнена дружності, любові та злагоди, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок, через якийсь час і сама починає проявляти агресивну поведінку.

Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї (бабусь і дідусів) щодо моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.

На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. На жаль, частіше за все суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію щодо оточення.

Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особистості та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.

Особливу роль також відіграє стиль виховання, якому притаманні ігнорування, нехтування, коли батьки майже зовсім не цікавиться дитиною, її досягненнями у школі, захопленнями, компанією, планами або амбіціями, не проявляють до неї любові, але водночас дають максимум свободи.

Часто місцем виникнення агресивних реакцій є школа. Дитина, потрапляючи у шкільне середовище, піддається дії певних норм, що регулюють поведінку учнів. Вона повинна привести себе у відповідність із поставленими перед нею новими вимогами та завданнями, установити контакти не тільки з однолітками, а й з учителями та іншими працівниками школи.

У класі можуть виникати ситуації, що мають негативний вплив на формування навичок правильної взаємодії в колективі. Наприклад, до наростання конфлікту, неприязні, ворожості, а згодом і появи агресивної поведінки можуть призвести неодноразові скарги дітей на одного з однокласників, що виказуються вчителю. Велика кількість учнів у класі сама по собі сприяє виникненню агресії, тому що в такому разі легше залишитися непоміченим і уникнути відповідальності за неправильну поведінку.

Іншою причиною агресії є неуспішність. Учень, який одержує погані оцінки, якого постійно лають і критикують, починає демонструвати небажану поведінку, і вона посилюється. Використовуючи різні захисні механізми, він стає агресивним щодо тих дітей, яких хвалять, тому у формуванні правильних відносин між учнями й дорослими дуже важлива роль учителя. Завданням виховання не є пригнічення проявів агресії дитини, а спрямування дітей з антисоціального у просоціальне русло, щоб замість примітивних поведінкових форм допомогти їм виробити прийнятні форми прояву негативних емоцій.

Емоції, які переживає дитина в момент агресії, у психології називають фрустрацією.

Фрустрація – це сильна емоція, яка спонукає дитину змінювати те, з чим вона не згодна.

Що робити, якщо у вашої дитини агресія

Якщо розбирати поведінку дитини теоретично, то в усьому можна побачити логіку. 

Однак на практиці у відповідь на агресивну поведінку дитини у дорослого може спрацювати той же базовий ланцюжок реакції. Єдине на що вистачає сил – це злість.

Подбайте про власний ресурс. Це саме той момент, коли кисневу маску треба одягнути спочатку собі, а потім дитині. Якщо ви відчуваєте, що втрачаєте ресурс, яким можете ділитися, то перше, що треба робити, шукати, що наповнює саме вас. Це можуть бути спорт, друзі, робота, медитація.

Не забороняйте прояв емоцій.

Ні, це не означає, що треба ігнорувати те, що дитина до крові товче корком з-під пива голову іншій дитині (правдива історія). Перше, що ми робимо у цей момент – розводимо дітей. Робимо все, щоби завдати шкоди собі чи іншій дитині було фізично неможливо.

Подбайте про безпеку

Якщо ви розумієте свою дитину, то на інтуїтивному рівні ви знаєте, як саме це зробити. Обійняти так, щоб дитина спиною притиснулась до вашої грудної клітини. Тихим спокійним та повним любові голосом говорити на вушко: «Я тебе сильно люблю. Я тебе захищаю, тобі нічого не загрожує. Ти злишся, тому що... або Тобі страшно, тому що... Але я твоя мама (твій тато) і зі мною ніхто тебе не образить. Ти покричиш, поплачеш і заспокоїшся, і ми з тобою вигадаємо щось цікаве і смішне. Просто тобі потрібен час. Я зачекаю».

Агресивні ігри для виходу фрустрації

Якщо щось здається вам загрозливим чи некерованим, то один із способів його подолання – це очолити процес. 

Є батьки, які забороняють дітям бавитися в ігри, які супроводжуються злістю, однак психологи кажуть, що їх не просто не варто забороняти, а навіть самим пропонувати для виходу фрустрації. 

• Гра № 1 – піца. Покатайте по тілу дитини м'ячем, ніби розкатуючи тісто на піцу, потім змастіть «майонезом» погладжуючи по спинці, а в кінці, постукуючи рукою, кидайте помідори. Можна робити по черзі і давати право дитині зробити із вас велику «піцу». 
• Гра № 2 – сумо. Треба запхати подушку під футболку собі і дитині, стати на коліна, щоби бути на рівні з дитиною і битися животами.
• Гра № – плюємося через ручку. Є батьки, які не можуть дати ради з дітьми, які постійно плюють на інших. Очольте процес – дайте ручку, безпечний матеріал, щоби не ковтнула, і кажіть дути. Самі також можете спробувати – це весело. 

Три принципи для батьків, коли дитина атакує

• Знеособлюйте атаку. Розглядайте емоцію – як третю особу і не давайте оцінку дитині крізь призму емоцій, які вона переживає.  Коли ми кажемо дитині: «Ти злий, бо ти злишся», то дитина зчитує це так: «Я Сашко. Я злий». Відповідно, це формує у ньому певний стандарт поведінки і він буде поводитися так, як його назвали.
• Збережіть у дитині її почуття власної гідності. Зберегти гідність – не означає дозволяти робити погано іншому. Однак це співчуття.  Давайте зрозуміти, що ваші відносини здатні витримати навіть такі напади атаки.
• Коли дитина фрустрована, найбільша загроза, яку вона відчуває – це втрата власного дорослого. Тож не варто лякати її «Я від тебе зараз піду, бо ти поводишся погано», а то вона відчуває втрату в захисті, що тільки погіршить ситуацію.