Редакція журналу «Охорона праці»

Психологічна підтримка під час війни

23.06.2022

Як уберегти себе та працівників від надмірної травматизації? Як організувати роботу, щоб допомогти колективу, підійти до кожного індивідуально, висловити розуміння та водночас зберегти продуктивність?

Війна є чи не найпотужнішою катастрофічною ситуацією, тим шоком, на який людська психіка реагує досить важко. Тепер, коли ми бачимо, що збройний конфлікт в Україні розтягнувся в часі, виникає потреба розуміння, як адаптуватися до цього психологічно та як допомогти в цьому іншим. Звичайно, ми не можемо озброїти кожного керівника чи працівника відділу кадрів фаховими навичками психолога та всіма професійними інструментами. Однак елементарна грамотність у питаннях психологічного здоров’я може убезпечити від зайвої травматизації, розгубленості, дати змогу знайти способи надання самодопомоги та допомоги.
Психоедукація – це пояснення й донесення до нефахівців елементарних знань із психології. Це дуже важливе завдання, особливо в критичні моменти. Проте під час пошуків інформації з питань психології, звертаючись до джерел, варто розуміти рівень їхньої фаховості, адже некритично сприйняті поради можуть завдати шкоди. Ця публікація є спробою узагальнити певну інформацію щодо психологічних реакцій на травматичні ситуації, тож її завдання також психоедукативне.
Типи психологічних реакцій на травматичну подію. Стрес і шок
Травматична ситуація не може не викликати психо­емоційної реакції, що проявляється в різних людей неоднаково. Ступінь і характер проявлення залежить від психотипу особистості, досвіду зіткнення з катастрофічними подіями й долання їх та їхніх наслідків.
На початку війни ви, наприклад, могли спостерігати, наскільки по-різному люди реагують на подію: хтось одразу зібрав речі та виїхав, хтось дзвонив рідним і близьким, шукаючи підтримки, хтось ніби став на паузу і випав з реальності. Такі дії були, власне, демонстрацією різних способів адаптації. Ганс Сельє, засновник теорії стресу, виділяє три фази психофізичного реагування організму на стрес: тривога, опір і виснаження.
1. У першій фазі – фазі тривоги – тіло миттєво вирішує, яка реакція буде оптимальною: «бий», «біжи» чи «завмри». Активна людина частіше обирає перший спосіб реагування: треба щось робити, рішення мають бути блискавичними, особливо якщо загроза максимальна. Адреналін у крові стимулює до руху, атаки, агресії, імпульсивності, емоційності. Так само реакція «біжи»: їй також притаманна імпульсивність, активність, бо втеча, безсумнівно, потребує блискавичного прийняття рішень. А от реакція «завмри» є пасивною, сигналізує про нездатність або неможливість ухвалювати рішення, діяти, а також про те, що пригнічуються всі інстинкти та реакції, а людина намагається злитися з оточенням. Пригадайте, як у світі природи деякі тварини прикидаються мертвими, щоб перестати бути бажаною жертвою. Подібне може відбуватися і з людиною, особливо якщо до цього в неї вже був досвід уникання як способу розв’язання кризової ситуації.
Усі три реакції є небезпечними, якщо вони некон­трольовані, адже викид в організм гормонів стресу може бути досить потужним. Тому варто спонукати себе зупинитися на хвилину й чітко продумати власні дії, проаналізувати наслідки. Звісно, це не завжди можливо, але потрібно зробити. Варто звернути вашу увагу на те, що спокій і шоковий стан уникання можуть мати схожі ознаки поведінки, хоча сутність їхня різна. У разі уникання людина закривається від сприйняття ситуації, заперечує її – наприклад, може не хотіти евакуюватися, хоча й розуміє, що це необхідно. А стан спокою зумовлений тим, що ситуація про­аналізована, висновки зроблені, дії продумані.
Хочу докладніше зупинитися на наслідках наших рішень у кризовій ситуації, а також на тому, як це позначається на нашій власній долі та долі наших близьких. Наприклад, діти не можуть ухвалювати рішення, вони не здатні виїхати з небезпечного місця самостійно, тому на батьків покладається велика відповідальність. Натомість зволікання чи непродумані дії можуть призвести до небажаних наслідків. Отже, якщо вам хочеться завмерти, бо немає бажання покидати рідний дім – «там нас ніхто не чекає» та подібні причини, – просто проаналізуйте, скільком людям може бути важко від цього «завмирання» й ігнорування небез­пеки. На жаль, за перші місяці війни наш народ отримав страшний досвід загибелі населення, але, думаю, якимось втратам можна було запобігти, вчасно убезпечившись. Це не засудження, не критика, лише аналіз нашого досвіду. 
Власне, можу говорити й про свої реакції. Мій особистий травматичний досвід виїзду з дому в окупованому Донецьку був настільки сильним, що спричинив неприйняття думки про потребу покинути новий дім в Ірпені. Здобути нове житло було так важко, що інстинктивно цей факт на кілька днів паралізував мою здатність до критичного аналізу. Напевне, усвідомлення коренів своїх реакцій і врятувало життя.
Отже, психоедукація як шлях до розуміння власних проблем з метою усунення небажаних реакцій і формування здорових реакцій дуже важлива. Так само важливо розвивати в собі дорослу частину свідомості, тобто високий рівень розуміння своїх дій та їхніх наслідків. Зауважу, що, за визначенням Еріка Берна, у нашій особистості можуть проявлятися ролі Дорослого, Дитини та Батька (про це можна прочитати в літературі 
з психології). І саме доросла частина важлива для продуманості дій. Безумовно, ви не розвинете її миттєво в кризовій ситуації, тому що це потребує постійної роботи над собою, але чому б не почати саме зараз? 
2. Друга фаза – фаза опору – передбачає зазвичай, що стресовий подразник усунуто. Але в нашому випадку стрес затягується, і організм починає поступово адаптуватися до нього, зберігаючи необхідну активність, удаючись до дій або маючи постійну готовність до них. Стресові реакції вже не є такими гострими, проте вони і не зникають. Поступово організм виснажується від напруження без розслаблення та переходить до третьої фази.
У другій фазі бажано здійснити продумані дії з убезпечення себе та своїх близьких. Адже, навіть перебуваючи на бойовому посту чи в обороні, потрібно поводитися максимально безпечно. А якщо ви не військова людина, то й поготів.
3. Фаза виснаження викликана поступовим вичерпуванням ресурсів активності за одночасного збереження стресового подразника, особливо такого сильного, як війна. Виснаження може проявлятися як на фізичному, так і на психічному рівнях: з’являється депресивний стан, роздратованість. До речі, ми досить добре можемо спостерігати це в соціальних мережах: запал, згуртованість, активність у перші дні, а пізніше взаємні звинувачення, агресія один до одного, адже психіка потребує викиду негативу, що накопичився під впливом затяжного стресу. Часто в цій фазі також загострюються відносини між близькими людьми, тому усвідомлення того, що з вами відбувається, може убезпечити від додаткових стресів.
Одразу зауважу, що в разі сильного виснаження варто поставитися до себе дбайливо: не вимагати від змученого організму надмірної активності, не вступати ні з ким у баталії ні в соцмережах, ні вдома. Спробувати зменшити потік негативної інформації або хоча б приймати її порційно, віднаходити позитивні повідомлення, концентруватися на них.
До речі, дуже грамотно в такій ситуації поводяться медіа, які акцентують увагу на перемогах, хай і невеликих, на знакових позитивних подіях. Не буду наводити приклади – вони відомі кожному з нас. 
З метою емоційного самозбереження, як ми вже зазначили, важливо відфільтровувати інформацію в загальному потоці, щоб додатково психологічно не травмуватися неякісними повідомленнями.
У цьому сенсі можна запропонувати кілька порад:

  1.  Перевіряйте джерело інформації, а ліпше відстежуйте інформацію від офіційних джерел або тих, які відповідально ставляться до повідомлюваного.
  2. У соціальних мережах перед тим, як реагувати на певну інформацію, визначте обізнаність людини, яка її транслює.
  3. Отримавши сенсаційне повідомлення, перевірте його принаймні у двох вірогідних джерелах, перш ніж реагувати чи передавати іншим.
  4. Не поширюйте інформацію, не переконавшись в її правдивості.
  5. Уникайте суперечок у соціальних мережах, пам’ятайте, що можете сперечатися з ботом, а не з реальною людиною, а це токсично й виснажливо.
  6. Намагайтеся не розміщувати дописи в стрічці у стані афекту, щоб не травмувати емоційно інших людей.

Завдяки сучасним можливостям швидкого поширення інформації ми стаємо обізнанішими, і це прекрасно. З іншого боку, величезні потоки інформації та доступність майданчиків її поширення для нефахівців створюють додатковий простір для травмування в кризовій ситуації. Тож стежте за своїми відчуттями й оберігайте себе від інформаційного виснаження.

Олена Росінська, медіапсихолог, практичний психолог, кандидат наук

Статтю повністю читайте в журналі № 5/2022 або в Кабінеті охорони праці

Передплати КАБІНЕТ ОХОРОНИ ПРАЦІ або Електронну версію журналу "Охорона праці" та підтримай бійців ЗСУ

АКЦІЯ МІСЯЦЯ! Передплати КАБІНЕТ ОХОРОНИ ПРАЦІ на II півріччя 2022 та отримай у подарунок електронну версію журналу "Охорона праці" за I півріччя 2022

З кожної передплати ми перерахуємо 20% на допомогу бійцям ЗСУ та тероборони.

Обирай свій продукт та період від 1 до 12 місяців,

сплачуй та відстежуй на нашому сайті звіти про СВОЮ допомогу ЗБРОЙНИМ СИЛАМ УКРАЇНИ.

Обрати продукт

З яких продуктів ми перераховуємо допомогу:

Журнал «Охорона праці» та додаток «На допомогу спеціалісту з охорони праці» електронна версія 

КАБІНЕТ ОХОРОНИ ПРАЦІ 

Замовити

Як це буде організовано

1. Ви замовляєте та передплачуєте ЖУРНАЛ або КАБІНЕТ за рахунком, що ми надаємо.

2. Ми відправляємо 20% від сплаченої суми без ПДВ на рахунок благодійного фонду «Ветеран Богунівець».

Реквізити фонду
Найменування організації: БО «ВЕТЕРАН-БОГУНІВЕЦЬ» БФ
Код отримувача: 38807934
Назва банку: АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
Рахунок отримувача у форматі IBAN: UA813052990000026005016218431

3. Отриману суму фонд буде спрямовувати на рахунки підтримки військових та тероборони в регіони, де йдуть бойові дії.

4. Звіти про перераховані кошти ми будемо публікувати на нашому сайті

Передплатити

Редакція Редакція журналу «Охорона праці»