Уранова «пухлина» на Дніпрі

За 30 років незалежності українська влада не змогла ліквідувати джерело радіаційної небезпеки на Дніпропетровщині – занедбаний завод зі збагачення уранової руди, побудований за радянських часів. Справа зрушила з місця лише завдяки коштам Європейської комісії. І всі ці роки на території «радіаційного» об’єкта працює понад тисяча людей – часто без будь-яких засобів захисту.

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ

У 1946 р. розпочалося будівництво заводу № 906 у м. Дніпродзержинську (нині – Кам’янське), (з 1966 р. – ВО «Придніпровський хімічний завод», далі – ПХЗ). Побудували об’єкт за два роки. Проєкт будівництва був засекречений. З 1946-го по 1972 р. підприємство здійснювало первинне збагачення урану (виробництво його закису-окису). На заводі переробляли 65% уранових руд Радянського Союзу та країн РЕВ.

У 1974 р. були спроби переробки відпрацьованих тепловидільних елементів. Але у зв’язку зі зростанням кількості випадків онкологічних хвороб у місті від цієї ідеї відмовилися.

Сировину постачали з різних територій колишнього СРСР та Східної Європи: апатит – з Кольського півострова, уранові руди – з родовища «Вісмут» (НДР), Мангишлаку (Казахстан), м. Жовті Води, де одночасно з будівництвом ПХЗ будували Східний гірничо-збагачувальний комбінат з видобування уранової руди.

У 1992 р. збагачення урану було припинено. У 1999 р. на базі підприємства було створено десятки підприємств, більшість з яких не мали жодного стосунку до джерел іонізуючого випромінювання. Серед них ДП «Бар’єр», ДНВП «Цирконій», ДП «Смоли», ЗАТ «Амофос», Придніпровський державний металургійний завод, При­дніпровський завод кольорових металів та інші. У листопаді 2007 р. ПХЗ було оголошено банкрутом і ліквідовано, а його майно виставлено на продаж.

НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВПЛИВ РАДІАЦІЇ

Кількість радіоактивних відходів, що накопичились у відвалах поблизу підприємства з 1948-й по 1991 р., становить 36,34 млн тонн (18,96 млн м2). Як сховища використовували глиняні кар’єри, а радіоактивні відходи разом з отруйною хімією зливали в яри. На території міста й на його околицях розташовано дев’ять хвостосховищ (споруди та обладнання, що призначені для складування або захоронення радіоактивних, токсичних та інших відходів збагачення корисних копалин), шість із яких не законсервовані, тому є постійним джерелом екологічної небезпеки. Загальна площа сховищ – близько 270 га.

Крім захоронених радіоактивних залишків від виробництва, на території заводу залишилося понад 300 забруднених ­радіацією будівель і споруд з обладнанням, залишки ­забруднених пульпопроводів, заповнені відстійники з радіоактивними та токсичними матеріалами.

Незважаючи на те, що радіоактивне забруднення територій заводу та хвостосховищ безпосередньо не загрожує населенню Кам’янського, воно є небезпечним для людей, які працюють як на території заводу, так і в його санітарно-захисній зоні, де ­спостерігаються підвищені рівні потужності експозиційної дози гамма-випромінювання від 0,4 до 30 мкЗв/год. У м. Кам’янському фонові рівні гамма-випромінювання становлять 0,1–0,2 мкЗв/год (значення природного фону 0,12–0,13 мкЗв/год).

Аналіз стану радіоактивного забруднення основних виробничих цехів колишнього уранового виробництва показав, що в низці приміщень накопичені значні обсяги радіоактивних матеріалів – в апаратах, ­ємностях і фрагментах обладнання колишнього ­виробництва. Потужність експозиційної дози гамма випромінювання в безпосередній близькості до апаратів і «брудних» місцях може становити від 10 мкЗв/год до 100 мкЗв/год і більше, що набагато перевищує фонові показники.

У повітрі приміщень спостерігаються високі об’ємні концентрації радону-222 і небезпечних довгоживучих природних радіонуклідів уранового і торієвих рядів, що зумовлює високі ризики внутрішнього опромінення через інгаляційне надходження. Крім того, на майданчику зосереджена значна кількість токсичних речовин і хімічних відходів колишнього виробництва, які також потребують безпечної утилізації.

На початку грудня минулого року відбулася конференція, присвячена реалізації заходів з підвищення радіаційної безпеки майданчика колишнього ВО «Придніпровський хімічний завод» за участю Представництва ЄС в Україні, Європейської комісії, Міненергетики, МОЗ, Державної інспекції ядерного регулювання, керівників Дніпропетровської ОДА та Кам’янської міськради.

Як було озвучено на конференції, в окремих місцях виробничих будівель рівень радіації у 8 тис. разів перевищує природний фон і досягає 300–1500 мкЗв/год. Такі показники зіставні з тими, що є на території ЧАЕС. Водночас деякі підприємства, що розміщені на території заводу та не мають жодного стосунку до робіт із джерелами радіації, вимушено потрапляють під її вплив.

За словами представника Кам’янської міськради, після зупинення роботи хімічного заводу низка підприємств частково приватизували майно ПХЗ через Фонд державного майна України. І місцевій владі не залишилось нічого іншого, крім як надавати їм землю під приватизованими об’єктами в оренду. На сьогодні на цих підприємствах працює близько 1 тис. осіб.

Статтю повністю читайте в журналі № 2/2022