Про парадокс смерті на роботі

Питання безпеки та здоров’я на роботі однаково важливе для працівників, роботодавців і держави. Утім, судячи з темпів проведення реформ у цій царині в Україні, найліпше розуміють важливість цієї проблеми представники Міжнародної організації праці.

Онлайн-тренінг «Безпека і здоров’я на роботі», що відбувся в межах Проєкту ЄС-МОП «На шляху до безпечної, здорової та задекларованої праці в Україні», став завершальним у марафоні тренінгів МОП з міжнародних і європейських стандартів з питань праці. Проте його організатори зауважили, що фініш водночас є стартом, оскільки робота щодо гармонізації українського законодавства з міжнародним триватиме.

Узгодження національного законодавства України з міжнародними та європейськими стандартами щодо безпеки і здоров’я на роботі (далі – БЗР), конче потрібне як для роботодавців, так і для працівників.

Є парадокс смерті на роботі. Здавалося б, для чого люди працюють? Щоб мати засоби до життя, забезпечити особисту гідність, самореалізуватися, підтримувати самооцінку, соціальну згуртованість тощо. Парадокс полягає в тому, що, незважаючи на добрі наміри й бажання в основі трудової діяльності, на роботі гине більше людей, ніж у війнах. Загальна кількість працівників у світі приблизно 2,84 млрд, із них щорічно 350–360 тис. осіб гинуть на робочих місцях, близько 2 млн осіб – унаслідок професійних захворювань.

Виробничий травматизм і профзахворювання мають руйнівні наслідки для потерпілих та їхніх сімей на особистому рівні (смерть, травмування, інвалідність, зниження якості життя, біль, страждання, проблеми самооцінки) та фінансовому (втрата доходів, здатності до заробітку, «проїдання» заощаджень). Крім того, великих прямих витрат (на відновлення здоров’я, соцзабезпечення, страхові внески та компенсації, реабілітацію, ремонт пошкодженого майна, засобів виробництва) та непрямих витрат (втрата податкових надходжень та внесків соцстрахування, погіршення іміджу, витрати на підбір персоналу і навчання, зниження виробничих потужностей і продуктивності праці тощо) зазнають роботодавці й держава. Розмір таких витрат може сягати 4% валового національного продукту (ВНП).

ПРО ВИКЛИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З БЗР

Найбільш актуальними проблемами у сфері БЗР в Україні є такі:

– Сьогоднішній підхід до БЗР передусім орієнтований на захист, на подолання наслідків нещасних випадків та профзахворювань, а не на запобігання їм. Зберігається також фрагментарний підхід (безпека – гігієна) замість цілісного (безпека – здоров’я).

– Занадто деталізована, ускладнена та застаріла законодавча база з БЗР, надмірна кількість законів, постанов, деякі з яких є суперечливими.

– Контрпродуктивні правові положення. Наприклад, законодавством передбачено вищу заробітну плату та додаткові пільги для працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, що заохочує їх до роботи в таких умовах.

Те саме стосується норми, за якою роботодавці повинні витрачати щонайменше 0,5% фонду заробітної плати за попередній рік на діяльність і заходи з БЗР. Підхід неправильний, оскільки одні підприємства не мають потреби стільки витрачати, а для інших така сума може бути недостатньою. До того ж спрацьовує така логіка: «Ми витратили цю суму, і більше робити нічого не треба», тоді як зобов’язання роботодавця мають бути орієнтовані на результат.

– Національна статистика нещасних випадків на роботі та профзахворювань є недостовірною, суперечливою та не відповідає дійсності.

– Національне законодавство у сфері БЗР:

• не передбачає відповідальності роботодавців за забезпечення БЗР працівників у всіх аспектах, пов’язаних з роботою, яка б не перекладалася на інших;
• не застосовується до всіх роботодавців (підприємств будь-якої форми власності, громадських організацій, неформального сектору) і працівників (стажерів, учнів, інтернів, самозайнятих працівників);
• не передбачає зобов’язання роботодавців щодо вжиття (і постійної адаптації до мінливих обставин) необхідних заходів для БЗР працівників (зокрема, це оцінка та запобігання професійним ризикам;

консультації з працівниками та залучення їх;

інформування, навчання, організація, забезпечення засобами БЗР; нагляд за станом здоров’я працівників).

Не менш серйозною проблемою у сфері БЗР є неефективність інспекції праці щодо забезпечення дотримання законодавства з БЗР, що пов’язано, зокрема, з браком у інспекції праці повноважень.

Основні документи МОП про БЗР

• Конвенція № 187 про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці. Формує загальну архітектуру системи БЗР, національної політики щодо питань, які мають бути охоплені, визначає, як держави – члени МОП повинні застосовувати конвенції МОП щодо БЗР і конвенції щодо діяльності інспекції праці.
• Конвенція № 155 про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище (ратифікована Україною). Орієнтована на розробку на національному та місцевому рівнях заходів для забезпечення безпечних і здорових умов праці для працівників. Протокол до Конвенції № 155 є доповненням до неї; орієнтований на регулювання зобов’язання роботодавців щодо реєстрації, документування і повідомлення про нещасні випадки та професійні захворювання.
• Конвенція № 161 про служби гігієни праці (ратифікована Україною). Зосереджена на питаннях організації та діяльності служб, які займаються профілактикою і захистом працівників.
• Серед стандартів МОП про БЗР в окремих галузях економічної діяльності такі:
• Конвенція № 120 про гігієну в торгівлі та установах;
• Конвенція № 152 про техніку безпеки та гігієну праці на портових роботах;
• Конвенція № 167 про безпеку та гігієну праці у будівництві,
• Конвенція № 176 про безпеку та гігієну праці в шахтах;
• Конвенція № 184 про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві.
• Документи, що спрямовані на запобігання конкретним ризикам:
• Конвенція № 115 про захист працівників від іонізуючої радіації;
• Конвенція № 170 про безпеку в застосуванні хімічних речовин на виробництві;
• Конвенція № 162 про охорону праці при використанні азбесту.

На додаток до того є кілька кодексів практики, діяльності, а також настанови МОП від 2001 року щодо систем управління безпекою та здоров’ям на роботі.

В Україні застосовується також рамковий документ – Директива № 89/391/ЄЕС Ради щодо запровадження заходів заохочення поліпшення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.

Олександр Фандєєв, власкор.

Повний текст статті читайте у журналі № 10/2020.