Паперова профілактика

Як законодавча логіка, різнобій у діях експертних організацій і подвійні перевірки знищують ідею превенції на практиці. Або чому система дозволів та експертиз у сфері ОП ніби правильна, але не працює.

Іноді мовчання збирається роками, поки не перетвориться на втому. А тоді на слова. Це результат тривалого спостереження і досвіду – без гніву, без розчарувань, просто тому, що інакше вже неможливо.

Коли вдесяте пояснюєш, що фактичні дані не можуть з’явитися до початку робіт, а у відповідь чуєш: «Але ж у формі воно має бути!», – перестаєш вірити, що логіка ще має хоч якийсь вагомий голос.

Процедура отримання дозволів у сфері охорони праці мала би бути простою, передбачуваною і спрямованою на зниження ризиків. Але з роками вона обросла шарами формалізму, в яких первинний сенс захистити людину зник під вагою таблиць, схем і вимог, що зчитуються, як магічні формули, з адміністративного підручника.

У кожної системи безпеки є серце – профілактика. У нашій дозвільній моделі серце б’ється, але ритм задають таблиці. Від підприємства просять історію, якої воно ще не може мати; експерти технічні по-різному читають той самий об’єкт; орган, що має оформити рішення, починає повторно проводити експертизу. У результаті ми чудово виконуємо процедури й гірше керуємо ризиками.

Цей текст про те, де саме ми загубили зміст і як повернути його на робоче місце. Це не аналітика ззовні. Це досвід тих, хто всередині. І спроба повернути дозвільній системі не її форму, а сенс.

1. Замкнене коло дозволу: чому вхід у систему починається після виходу

Якщо спробувати зрозуміти логіку дозвільної системи Держпраці, то спершу все має простий вигляд: роботодавець, який планує виконувати роботи підвищеної небезпеки чи експлуатацію машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, повинен отримати дозвіл. Це прямо передбачено ст. 21 ЗУ «Про охорону праці», де зазначено, що дозвіл видається на підставі позитивного висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва.

Проте вже на цьому етапі система заходить у логічне замкнене коло. Щоб отримати дозвіл, підприємство має пройти експертизу і отримати згаданий вище позитивний висновок експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва (далі – висновок експертизи). Форми висновків експертизи затверджені наказом Мінекономіки України від 31.12.2021 № 1191 «Про затвердження форм висновків експертизи» (далі – Форма № 1191). Поглянувши на Форму № 1191, побачимо вимоги засвідчити низку речей, що можливі лише тоді, коли підприємство вже здійснює діяльність, на яку воно ще не має права.

Експертну організацію просять підтвердити не стільки готовність, скільки фактичні наслідки вже виконуваної діяльності. Так, у підпункті 3.4 Форми № 1191 потрібно показати, що атестацію робочих місць уже проведено, перелічити рекомендації атестаційної комісії і, що найцікавіше, зазначити вжиті заходи з поліпшення умов праці, тобто ті, які вже реалізовані за підсумками атестації робочих місць. Це не про наміри і не про планування – це про події, що вже відбулися, з номерами й датами актів, з підрахунком місць та назвою лабораторії, яка робила вимірювання.

А щоб атестацію провести чесно, потрібні протоколи гігієнічних досліджень у реальному робочому процесі – власне, цього вимагає попередній підпункт 3.3: конкретні протоколи з номерами й датами та назвою лабораторії, яка працювала на об’єкті й проводила дослідження.

І тут ми стикаємося з класичним парадоксом, який зазвичай ілюструють запитанням: «Що з’явилося раніше: курка чи яйце?» Але в нашому випадку це не філософія, а реальна адміністративна пастка. Щоб зробити валідні заміри шуму, пилу, газів, мікроклімату, вібрації, робота має бути реальною, а не змодельованою.

Усі ці фактори не виникають у резюме чи PowerPoint-презентації: вони з’являються лише там, де людина фізично працює, вдихає пил, ловить вібрацію, а не махає формами для перевірки.

Проте система вимагає змоделювати реальність, яку вона ж забороняє здійснити. І ось де замикається коло: щоб отримати дозвіл, ти маєш надати результати діяльності, яку без цього дозволу здійснювати заборонено. Це і є парадокс курки та яйця у правовому форматі, де і дозвіл, і експертиза залежать одне від одного так, що неможливо почати з жодного боку, не порушивши логіку або закон.

Згідно з Порядком видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, затвердженим постановою КМУ від 26.10.2011 № 1107 (далі – Порядок № 1107), до робіт підвищеної небезпеки, які виконуються на підставі дозволу, належать, зокрема, газонебезпечні роботи. Наприклад, ті, що виконує слюсар аварійно-відновлювальних робіт каналізаційних мереж.

У висновку експертизи має бути зазначено результати атестації його робочого місця. Але який вигляд має ця атестація насправді? Шкідливі фактори (гази, пари, пил, мікроклімат) виникають не на папері, а в момент, коли людина фізично відкриває люк, перевіряє повітря газоаналізатором, спускається і виконує прочищення або відкачування. І саме в цей момент формується реальна експозиція, яку має зафіксувати лабораторія. Проте щоб виміряти – треба працювати. Щоб працювати – потрібен дозвіл. А щоб отримати дозвіл – у висновку вже повинні міститися результати цієї самої атестації, а також мають бути вжиті заходи за її підсумками.

Тобто система вимагає завершити повне коло, не дозволяючи зробити перший крок. Це не просто незручність. Це інституційно закладена суперечність, яка штовхає до фіктивних процедур або порушення закону.

Проблема не лише в атестації. Підпункт 3.9 Форми № 1191 вимагає відобразити інформацію щодо проведення медичних оглядів працівників: спершу попередні (логічно, без них до роботи не допускають), а далі періодичні. Окремий підпункт 3.9.2 прямо питає про періодичні огляди, тобто про історію щонайменше першого року роботи у відповідних умовах: коли був заключний акт за результатами періодичного медичного огляду, скільки працівників підлягало, скільки реально пройшло, який заклад проводив цей періодичний медичний огляд?

А тепер найделікатніший момент: за чинною «усталеною» практикою лікар з гігієни праці формує Акт визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, на підставі протоколів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці. Якщо всі фактори «вклалися» у 2-й клас умов праці – формально «допустимий» рівень, професія часто не потрапляє до зазначеного Акта, а отже, працівника не скеровують ні на попередній, ні на періодичний медогляд. Тобто Формою № 1191 передбачені медогляди, але сам алгоритм добору на медогляди може законно «відсіяти» людину саме через те, що перевищень немає.

У фіналі Форми № 1191 експерт технічний має чітко написати: суб’єкт господарювання «спроможний / не спроможний» забезпечити дотримання вимог законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки під час виконання конкретних робіт підвищеної небезпеки (це пункт 4 із підсумковою формулою висновку). Формула у фіналі правильна, але спосіб її доведення ламає превентивну логіку. Ми не показуємо готовність до безпечної роботи – ми описуємо вже сформований стан: атестація проведена, заходи виконані, періодичні медогляди відбулися, засоби індивідуального захисту видані й т. д.

Який вигляд це має для нових гравців ринку? Вигляд вимоги мати «історію», якої за визначенням у них бути не може. І тут народжуються три типових сценарії. Перший – імітація «зрілості» документів: таблиці «вжитих заходів» і «періодичних оглядів», які ще навіть не могли бути проведені. Другий – тихий старт без дозволу, щоб зібрати «фактичку» для атестації та медоглядів; це ризикована і, м’яко кажучи, погана практика. Третій – замороження проєкту, очікування «кращих часів» або пошук «гнучкішої» експертної організації. Жоден із цих варіантів не має нічого спільного з безпекою – лише з виживанням у декоративному імітаційному шоу, де головна роль дісталась Формі № 1191.

Який був намір законодавця? Імовірно, така конструкція Форми № 1191 передбачалася насамперед для тих суб’єктів господарювання, які заходять у третє п’ятиріччя: пройшли цикл «висновок експертизи – дозвіл – продовження через 5 років», а після 10 років мусять знову проходити повну процедуру – нова експертиза і новий дозвіл. У такій ситуації поля Форми № 1191 про «вжиті заходи» та періодичні медогляди справді мають логічний вигляд, адже є накопичена історія. Натомість для нових підприємств (на «вході» у систему) ця ж форма створює хибну правову ситуацію: вимагає підтверджувати наслідки діяльності, яку ще заборонено здійснювати; у результаті превентивний сенс дозвільної моделі просто зникає.

Iryna Verbovska
Paper prevention
The procedure for obtaining occupational safety permits should be simple, predictable, and aimed at reducing risks. But over the years, formalism has crept in, and the original purpose of protecting people has been lost under the weight of tables, diagrams, and requirements.

Every safety system has a core — prevention. In our permitting model, companies are asked for a history that they cannot yet have; technical experts interpret the same object in different ways; the authority responsible for making the decision begins to re-examine the case. As a result, we are excellent at following procedures but worse at managing risks.

This text is about where we lost the meaning and how to bring it back to the workplace. This is not an outside analysis. This is the experience of those on the inside. And an attempt to restore not the form, but the meaning of the licensing system.

Статтю повністю читайте в журналі "Охорона праці" № 12/2025 або КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ