Нейроперсонологія – організаційна зброя охорони праці

Ідеальним лідером безпеки на виробництві буде людина з високим функціональним рівнем орбітофронтальної та вентромедіальної ділянок префронтальної кори мозку.

У статті «Нейротехнології для безпеки праці» (журнал № 7, с. 48) автор зазначав, що провідною (не основною) причиною травматизму і смерті на роботі найчастіше є психологічні чинники, які поділяються на екзогенні та ендогенні. Екзо­генні чинники визначаться середовищем праці та рівнем її організації. Завдяки нейротехнологіям, зокрема нейробіометричним приладам, можна зчитати підсвідомі сигнали мозку людини, які є реакцією на чинники виробничого оточення. Розуміючи ці контекстуальні реакції людини, можливо коригувати умови праці та вживати заходів для профілактики виробничого травма­тизму.

У цій статті ми поговоримо про ендогенні психологічні чинники. Вони зумовлені вродженими та набутими особ­ливостями психіки людини. Зокрема, розглянемо індивідуально-психологічні особливості людини і те, як правильно ними розпорядитися в конкретних виробничих умовах.

Ендогенні чинники

Ендогенний чинник може бути ситуаційним (поточний емоційний стан людини) та тенденційним (індивідуально-психологічні особливості).

Ситуаційний залежить від багатьох чинників, які впливають на наші емоції. У цьому велику роль відіграє домінування певного типу мотивації в конкретного нейроперсонологічного типу.

Людина – біосоціальна істота, і праця не є характерною для неї. Ця діяльність нав’язана соціальним складником. Людині притаманно байдикувати, розважатися, кохатися і мріяти. Праця – це вимушена діяльність. Тому, щоб змусити людину до цієї діяльності, останнім часом використовують знання з психології мотивації.

Мотивація буває різною за прагненням:

• атарактивна (приваблює щось),
• афіліативна (прагнення бути частиною якоїсь групи),
• гедоністична (прагнення до насолоди).

У різний час доби в різних людей домінує різна мотивація. Знання про час домінування того чи іншого типу мотивації допомагає досягати успіху в психокорекції психічних розладів, у мотивуванні працівників, у рекламі та політичному нейромаркетингу. Про домінування різних видів мотивації можна докладніше прочитати в монографії Б. Ткача «Нейропсихологія девіантної поведінки».

Розглянемо тенденційний ендогенний чинник (нейроперсонологія), а саме – як особливості мозку людини впливають на її поведінку. Ці знання допоможуть вам правильно розпоряджатися людським (мозковим) ресурсом і зрозуміти, кого саме обрати лідером безпеки та в якій сфері діяльності.

Нейроперсонологія – це наукова галузь, яка поєднує в собі елементи нейробіології та психології з метою вивчення зв’язків між нейрофізіо­логічними процесами в мозку та особистісними характеристиками людини. Вона вивчає, як нейрологічні процеси впливають на формування особистості, її поведінку, когнітивні функції, емоції і сприйняття.

Нейроперсонологія досліджує взаємодію між структурами і функціями мозку та особистісними характеристиками, використовуючи методи нейрофізіологічних досліджень, як-от функціональна магнітно-резонансна томографія, електроенцефалографія, магнітоенцефалографія та інші методи образної та функціональної нейровізуалізації. На основі цих методів дослідження мозку створюються нейропсихологічні тести для вивчення індивідуально-психологічних особливостей людини.

Перш ніж підійти до суті нейроперсонології, варто з’ясувати, що таке описові та наказові знання. Це дві принципово відмінні системи знань.

Наказові та описові знання

Під час оцінювання навичок в освіті, судочинстві, управлінні та психології застосовують аналіз опи­сових знань. Описові знання пов’язані з когнітивною сферою психіки: інтелектом, мисленням, мовою, пам’яттю та увагою. Тобто це знання про те, яким є світ насправді. Усе зводиться до пізнання, запам’ятовування та відтворення предметів і явищ. У такий спосіб людина формує узгоджену модель світу. За описові знання відповідають скроневі ділянки мозку.

Якщо на це поглянути з позиції нейропсихології, то оцінювання зводиться до вивчення, як функціонує довготривала пам’ять, тобто запам’ятовування і відтворення інформації. У дитинстві домінує права півкуля мозку, яка має справу з новизною, а в старшому віці – ліва півкуля, яка має справу з рутиною. Протягом життя відбувається процес конденсації аналітичних процесів до розпізнавання образу. Це енергоощадно, швидко, і системи, які беруть у цьому участь, менше піддаються нейроерозії з віком. Тому старші люди у звичних ситуаціях справляються ліпше за молодь, адже відбувається розпізнавання образу (ситуації) із попереднього життєвого досвіду і подальше застосування відповідного комплексу фіксованих дій, які дають найліпший результат.

У старших людей ослаблюється когнітивна сфера, проте вони залишаються високоефективними в професійній діяльності як порадники (наприклад, хірурги, інженери). Ба більше, історія рясніє фактами, коли люди в старшому віці досягали піка свої слави в мистецтві, політиці чи бізнесі. І цей момент варто враховувати, оцінюючи профпридатність таких осіб.

Проте підлітковий мозок зі всім у житті стикається вперше і мислить нешаблонно, даючи геніальні ідеї. Це дуже енергоємний процес для мозку. Саме тому молодь у принципово нових і нестандартних ситуаціях справляється краще.

Як показує життєва практика, поєднання «геніальності» молоді та «мудрості» старших дає найкращий результат.

Приписові, тобто наказові, знання не менш важливі. Це знання не про те, якими речі є насправді, а якими вони повинні бути, щоб відповідати нашим бажанням. Вони вказують, що має бути зроблено, щоб отримати очікуваний образ (результат). Ідеться про формування власних моделей «щасливого майбутнього». Приписові знання – це комплекс знань про потребу, про алгоритми дій, які є найкращими в конкретній ситуації для особистості.

Приписові знання пов’язані з функціонуванням префронтальної кори мозку, яку Олександр Лурія, д-р пед. наук, д-р мед. наук, проф., акад. АПН СРСР, назвав органом цивілізації. У людини вона становить третину мозку.

Варто зауважити, що під час оцінювання навичок і професійної придатності розглядають і описові, і наказові знання. Описові знання допомагають розуміти та оцінювати рівень знань про світ, а наказові знання – оцінювати здатність особистості до виконання конкретних завдань та дій для власного благополуччя.

Ці два типи знань взаємодіють у нашій повсякденній, професійній діяльності, навчанні та багатьох інших сферах життя. Усвідомлення різниці між описовими та наказовими знаннями може допомогти нам ліпше розуміти, для чого і як ми сприймаємо світ, навчаємось і діємо в ньому.

Виникає запитання: чому на пострадянському про­сторі психологія, педагогіка не приділяли належної уваги приписовим знанням, а робили великий акцент на описових? Це зумовлено тривалим перебуванням у тоталітарному суспільстві, де відбувалася селекція посередності, а не формування самодостатньої особистості. Тогочасні науки докладали всі свої зусилля для формування «гомо совєтікус». Тепер ситуація змінилася, і провідні країни світу прагнуть створити високочутливі нейротехнології діагностики для пошуку людей з унікальними здібностями. На сьогодні не золото, не рідкісні ізотопи, а саме унікальний мозок є ключем для успіху і процвітання націй.

Богдан Ткач,  доктор психологічних наук, професор, засновник Україн­ської наукової школи нейро­психології

Bohdan Tkach

Neuropsychology as an organizational weapon for occupational health and safety

In this article, we will talk about endogenous psychological factors. They are caused by innate and acquired features of the human psyche. In particular, we will consider the individual psychological characteristics of a person and how to properly manage them in specific production conditions.

Статтю повністю читайте в № 8/2023 та Кабінеті охорони праці