Діджиталізація як інструмент усунення ризику людської помилки

Цифрові технології стрімко ввій­шли в наше повсякдення. І є всі підстави стверджувати, що діджиталізація діяльності підприємства сьогодні вже є нагальною потребою.

Діджиталізація (англ. digitalization – «оцифровування») – це загальний термін для позначення цифрової трансформації суспільства та економіки. Він описує перехід від індустріальної епохи й аналогових технологій до епохи знань і творчості, для якої є характерним застосування цифрових технологій та інновацій цифрового бізнесу (визначення innolytics-innovation.com).

Із нарощуванням технологічних потужностей та обсягів інформації стає зрозумілим, що зібрані дані та системи автоматизації як такі ще не забезпечують позитивного ефекту, навпаки, потребують додаткових ­ресурсів, уваги, обслуговування. ­

Потрібно надати увагу побудові ефективних процесів використання всіх технологічних можливостей для розвитку бізнесу.

Автоматизація робить процеси менш залежними від людського фактора, але їх суті не змінює. Робочий процес описується, алгоритмується й переводиться в цифровий формат. Може реалізовуватися за допомогою написання програмних комплексів або роботизованих систем. Водночас частина функцій, які виконує людина, передається системі.

Візит на Рівненську АЕС мене вразив, хоча за свою практику побувала на багатьох підприємствах. Коли на під’їзді до станції бачиш 150-метрові градирні АЕС, охоплює відчуття сили, могутності, величі. Під час знайомства з атомним гігантом відвідала машинний зал і турбінне відділення блоків № 1 та 2, а також навчально-тренувальний центр. Підприємство та його персонал відкриті до спілкування і готові ділитися набутим досвідом. І тут є чого повчитися. Пропоную до вашої уваги інтерв’ю з генеральним директором ­Рівненської АЕС Павлом Павлишиним, у якому він, зокрема, розповів про діджиталізацію нарядно-допускної системи на підприємстві.

– Павле Яремовичу, як давно працюєте на Рівненській АЕС і що Вас спонукало обрати професію атомника? Чи не пошкодували про свій вибір?

– У березні 1992 року після закінчення навчання в Одеському політехнічному інституті за спеціальністю «атомні електростанції та установки» мене прийняли на роботу оператором реакторного відділення реакторного цеху № 2 Рівненської АЕС. А вибрав професію зовсім випадково. Звичайно, я розумів, що майбутня діяльність буде пов’язана з фізикою, математикою, але про атомну енергетику не думав. Саме тоді, коли стояв перед вибором, куди піти вчитися, до нас із Одеси приїхали мої родичі. Від них і дізнався про цю перспективну спеціальність, яка в подальшому передбачає роботу на атомних станціях.

Про свій життєвий вибір не шкодую. Роботу свою люблю. Кожен день – новий виклик. Станція працює на повну потужність. Вирішуємо щоденні питання та проблеми, що виникають у процесі роботи, працюємо.

– Що є найскладнішим у Вашій роботі?

– Важко виховати в колективі культуру безпеки праці. Наш менталітет такий – не думати про власну безпеку. Якщо за кордоном з дитинства знають, що без пристебнутого ременя безпеки не можна сідати за кермо, то в нас це правило не діє. Ми навчили працівників ходити в касках, захисних окулярах, спецодязі. Оголосили: якщо хтось працюватиме без окулярів чи каски, не дотримуватиметься вимог безпеки, то керівника відділу / підрозділу позбавимо премії. Це достатньо непопулярні заходи.

Прагнемо донести до всіх розуміння того, що головне для підприємства, адміністрації – це безпека всіх без винятку працівників. Пропагуємо принцип: якщо є хоч невеликий ризик травмування – зупиняти і не виконувати роботи. Наводимо приклади нещасних випадків, що сталися на інших підприємствах. Читаємо багато лекцій про лідерство, я сам читаю лекції. Кожна людина цінна, і ніхто не має права проходити повз якісь порушення. Особисто закликаю працівників не виконувати накази керівників, якщо є ризик травмування. Це перше, що ми маємо робити.

У ті часи, коли я був на станції рядовим працівником, ще ніхто не ходив у касках чи захисних окулярах. Нині ж закупили якісний спецодяг. Я сам собі не дозволяю вийти на станцію в костюмі – тільки в спецодязі.

– Чи стимулюєте працівників за безпечну працю?

– Безпека – це найперше, чого ми повинні дотримуватися на ядерному підприємстві. Я вважаю це правилом, яке мають виконувати працівники. Навіщо заохочувати за те, що людина зобов’язана викону­вати? За запобігання нещасним випадкам, звичайно, можна відзначити.

Статтю повністю читайте в журналі № 4/2021