Больові точки гігієни праці


Фахівці медицини праці сформулювали вісім найгостріших проблем, які необхідно вирі­шити у процесі передачі функцій гігієни праці новоствореній Державній службі України
з питань праці.

Незважаючи на те, що в низці законодавчих документів, у тому числі в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», є посилання на термін «гігієна праці», його юридичного визначення у вітчизняному законодавстві немає.
Утім, офіційне тлумачення поняття «гігієна праці» подано в ДСТУ 2293:2014 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять»: «Гігієна праці – галузь профілактичної медицини, що вивчає умови та характер праці, їх вплив на здоров’я та функційний стан людини, розробляє наукові основи гігієнічної регламентації та нормування окремих чинників виробничого середовища і трудового процесу, практичні заходи, спрямовані на профілактику шкідливого та небезпечного їх впливу на працівника» (п. 4.61).
Визначення гігієни праці як науки подається в підручниках і звучить так: це профілактична дисципліна, яка вивчає вплив трудової діяльності та виробничого середовища на організм працівників з метою розробки на цій основі комплексу санітарно­гігієнічних, лікувально­профілактичних та організаційних заходів, спрямованих на створення здорових умов праці та підвищення її продуктивності (Гігієна праці: Підручник / А. М. Шевченко, О. П. Яворовський, Г. О. Гончарук та ін.: за ред. проф. А. М. Шевченка. – К., Інфотекс, 2000. – 608 с.). Є й інші визначення гігієни праці. Однак за всіх варіантів тлумачення цього терміна предметом гігієни праці є вивчення впливу умов праці та трудового процесу на стан здоров’я працівників і розроблення комплексу профілактичних заходів. Таким чином, система складалася з двох взаємопов’язаних блоків – це умови праці та захворюваність працівників.
Реалізація заходів з профілактики захворюваності працівників передбачена також конвенціями МОП і директивами ЄС. Базовою з питань гігієни праці є Конвенція МОП 1985 року № 161 про служби гігієни праці, яка ратифікована Законом України від 10.03.2010 № 1954­VI.
Зважаючи на наведені визначення, гігієна праці належить до медичної компетенції. Вона включена до переліку лікарських спеціальностей наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.12.1997 № 359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів», зареєстрованим у Мін’юсті 14.01.1998 р. за № 14/2454. Професія «Лікар з гігієни праці» внесена до Класифікатора професій ДК 003:2010, який прийнятий та набув чинності згідно з наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327.
У даний час відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» функції гігієни праці покладено на Державну службу України з питань праці (Держпраці). Однак з передаванням їх новоствореній структурі, діяльність якої спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через міністра соціальної політики України, виникла низка проблемних питань, які й на сьогодні залишаються не до кінця узгодженими.

1. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі – Положення про Держпраці), яке визначає, що ця служба забезпечує реалізацію державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці тощо. Ця позиція, а саме реалізація державної політики у сфері гігієни праці, була закріплена ще в постанові КМУ від 10.09.2014 № 442 щодо реорганізації Державної санепідслужби України. Функції гігієни праці майже 100 років не відокремлювалися від завдань санепідслужби щодо забезпечення санітарно­епідемічного благополуччя населення, у тому числі працюючого. Крім того, функції з формування політики у сфері гігієни праці завжди були закріплені за МОЗ України.
У Положенні про Міністерство соціальної політики України, яке було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, вказується, що Мінсоцполітики не тільки реалізує державну політику у сфері гігієни праці, але й забезпечує її формування. Тому, на наш погляд, виникає низка питань, пов’язаних зі взаємодією МОЗ, Держсанепідслужби, з одного боку, та Мінсоцполітики й Держпраці, з іншого, щодо охорони здоров’я працюючого населення України.

2. Одна з ключових проблем стосується фахової підготовки та кваліфікаційних характеристик фахівців, які опікуватимуться в Держпраці питаннями гігієни праці. За наявною інформацією, в Держпраці розроблені або ще розробляються її структура та штатний розклад, Положення про відділ гігієни праці та посадові інструкції. При цьому важливо, на наш погляд, «не втратити» лікаря з гігієни праці з його медичною компетенцією оцінювання стану умов праці та здоров’я працюючих. В іншому разі буде перерваний зв’язок між гігієністами праці та профпатологами, які залишаються в системі МОЗ.
Пункт 40 Положення про Держпраці передбачає, що ця структура формує та фінансує державне замовлення на підготовку кадрів з гігієни праці. Для цього необхідно передбачити фінансування та визначити взаємовідносини між МОЗ, Мінсоцполітики та вищими медичними навчальними закладами.

3. Об’єктивна оцінка стану умов праці неможлива без проведення лабораторних досліджень чинників виробничого середовища та трудового процесу. Для цього в санепідслужбі функціонують лабораторії, де проводяться дослідження як при здійсненні державного нагляду, так і на замовлення роботодавців. При цьому матеріально­технічна база, засоби вимірювальної техніки та фахівці є спільними і для інших напрямів гігієни (комунальної, гігієни харчування, гігієни дітей та підлітків). Виникає кілька правомірних запитань: як нова служба виконуватиме лабораторні дослідження, без яких неможливе визначення чинників виробничого середовища та виробничих операцій, що можуть шкодити здоров’ю (п. 15 Положення про Держпраці)? яким чином буде забезпечено проведення моніторингу стану умов праці та здоров’я працюючих як складової державного соціально­гігієнічного моніторингу, розслідування обставин та причин виникнення професійних захворювань та отруєнь (п. 27), складання санітарно­гігієнічних характеристик умов праці для подальшого визначення їх зв’язку із захворюванням (п. 25)?

4. Кінцевою метою діяльності гігієністів праці є профілактика професійних та виробничо зумовлених захворювань. Їх діяльність органічно пов’язана з роботою лікарів­профпатологів, які працюють у закладах охорони здоров’я. Невипадково видатні вчені України – академіки Ю. І. Кундієв, І. М. Трахтенберг, чл.­кор. НАМН України А. М. Нагорна, В. І. Чернюк, О. П. Яворовський та ін. – наполягають на пріоритеті профілактичного напряму, об’єднуючи ці завдання в одне поняття «медицина праці». Від того, наскільки швидко буде налагоджено взаємодію між гігієністами праці та профпатологами на рівні двох міністерств, залежатиме втілення в життя принципів медицини праці.
Гострим є питання щодо узгодження дій стосовно профілактичних медичних заходів між новою службою та закладами охорони здоров’я, а саме участь фахівців нової служби в організації та контролі за медоглядами, безпосередньому складанні санітарно­гігієнічних характеристик умов праці в разі підозри на профзахворювання, моніторингу здоров’я працівників, розслідуванні та реєстрації встановлених випадків професійних захворювань.

5. Рівень професійної захворюваності напряму корелюється з умовами праці на виробництві. Професійна захворюваність розглядається як складова частина загальної захворюваності населення і представляє категорію хвороб, що виникають у результаті дії шкідливих та небезпечних чинників виробничого середовища і трудового процесу, та є складною соціально­економічною, медичною та гігієнічною проблемою.
Для обліку та аналізу профзахворювань в Україні в установах та закладах МОЗ та НАМН України діяла автоматизована система «Профзахворювання». Проте вона реєструвала тільки випадки вперше виявлених профзахворювань у поточному році. Відсутність динамічного спостереження за станом здоров’я працівників не дає змоги здійснювати моніторинг стану їх здоров’я в повному обсязі.
Створення Національного реєстру профзахворювань дасть змогу здійснити довгострокове персоніфіковане спостереження за станом здоров’я потерпілих від профзахворювань. Це дасть можливість здійснювати повний контроль за поширенням профзахворювань серед працівників, аналізувати причинно­наслідкові зв’язки та формувати групи ризику. Дані щодо професійних ризиків повинні стати органічною складовою в розробленні системи соціальних пільг і компенсацій, плануванні медико­санітарної допомоги.
У той же час у п. 36 Положення про Держпраці не вказано, хто саме формує реєстр підприємств та організацій відповідно до груп ризику для здоров’я працівників та Державний реєстр професійних захворювань.

6. Основою у сфері гігієни праці є нормативи та регламенти шкідливих чинників довкілля та виробничого середовища, санітарні норми та правила. Без розробки сучасних критеріїв, показників безпеки для здоров’я працівників з урахуванням нових технологій і досягнень науки неможливо управляти ризиками для здоров’я на виробництві. Удосконалення науково­методичної бази в галузі гігієни праці, на наш погляд, має здійснюватися шляхом:

  • запозичення міжнародного досвіду та гармонізації чинних гігієнічних стандартів до вимог ЄС;
  • ратифікації Урядом України конвенцій МОП у галузі гігієни праці та медичного забезпечення працюючих;
  • розробки нових гігієнічних стандартів з урахуванням сучасних принципів гігієнічної регламентації – ризик­орієнтованого підходу та застосування принципу «захисту часом» працюючих у шкідливих та небезпечних умовах праці.

7. Під час перегляду законодавчо­правової бази, що вже здійснюється Держпраці, важливо врахувати всі положення й вимоги з гігієни праці. Проблема в тому, що більшість цих документів стають міжвідомчими і потребують узгоджених дій з боку Мінсоцполітики та МОЗ. Прикладом цього може стати Порядок складання санітарно­гігієнічних характеристик умов праці.

8. Пунктом 39 Положення про Держпраці на нову структуру покладено функцію щодо формування державного замовлення на науково­дослідні роботи, в тому числі з питань гігієни праці.
Істотні зрушення у сфері медицини праці можуть відбутися завдяки розширенню наукових досліджень за цим напрямом. На сьогодні через брак коштів гальмуються наукові дослідження щодо встановлення критеріїв і показників безпеки для працюючих, професійного добору, обґрунтування максимально безпечних термінів роботи в умовах впливу шкідливих виробничих чинників з обліком дозового навантаження, впровадження контрактної системи прийняття на роботу із шкідливими умовами праці, розробки гігієнічних нормативів і регламентів. Усе це найближчим часом позбавить державу можливості виконувати регуляторну функцію управління процесами збереження й розвитку трудового потенціалу. Через це потрібно більш чітко визначити взаємовідносини між науковими установами МОЗ та НАМН України.
Невід’ємною складовою законодавчого забезпечення прав людини на здорові та безпечні умови праці, що гарантовано ст. 43 Конституції України, має стати підвищення відповідальності роботодавців за збереження здоров’я працівників на робочому місці, що має бути передбачено заходами з гармонізації законодавчих актів України з відповідними актами європейського законодавства.
Таким чином, на даному етапі реформування та створення нових об’єднаних органів виконавчої влади необхідний всебічний діалог для максимального збереження функцій гігієни праці з метою зберегти здоров’я працівників.

 

Ірина Кононова, канд. мед. наук, ст. наук. співробітник ДУ «Інститут медицини праці НАМН України»

Діана Тімошина, канд. мед. наук, провідний наук. співробітник Комітету з питаньгігієнічного регламентування Держсанепідслужби України

president banner1 banner4 banner3 banner2 banner5
Замовити дзвінок