Форум

Є ВОЛЯ – Є РІШЕННЯ, НЕМАЄ ВОЛІ – Є ВИПРАВДАННЯ

Цей влучний вислів небайдужого до України представника Міжнародної організації праці Антоніу Сантуша чітко характеризує стан реформи у сфері охорони праці в Україні.
Чому зміни настільки повільні, що пішло не так і що робити?

Минає вже шостий рік відтоді, як вітчизняна працеохоронна сфера перебудовується за європейським зразком. Нагадаємо, що змінити законодавство, зокрема у сфері охорони праці (далі – ОП), наша країна зобов’язалась у вересні 2014 р. Тоді Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.
Попри задекларований рух у напрямі європейських стандартів у сфері ОП, відповідне нормативне поле в Україні оновлюється занадто повільно. Масове навчання, підготовку та перепідготовку фахівців ще не розпочато. А більшість тих, хто займається ОП професійно, поки що навіть не уявляє, як це – працювати по-європейськи. Тобто оцінювати та керувати ризиками на робочих місцях без жорсткого нормативного регулювання, але з повною відповідальністю передусім роботодавця за створення здорових і безпечних робочих місць.
Питання, чому реформа настільки повільна, обговорювалось на Форумі з охорони праці – 2019, організованому журналом «Охорона праці» у грудні минулого року. Воно стало темою першої дискусійної панелі заходу. Таких панелей на форумі було дві. Друга продовжила тему «застою» у цій сфері й була присвячена професії інженера з охорони праці (матеріали другої панельної дискусії буде опубліковано в одному з найближчих номерів журналу).
Форум було організовано з нагоди ювілею журналу: уже 25 років він працює на ринку спеціалізованих видань, що висвітлюють питання безпеки праці.
Святковий захід, на якому зібралися партнери, друзі, однодумці та просто читачі для обміну привітаннями й компліментами, перетворився на майданчик для обговорення працеохоронних тем. Адже професійне видання, яке щиро вболіває за здоров’я та безпечну працю своїх співвітчизників, не може оминути гострі проблеми навіть на своєму дні народження.
Учасники заходу обмінювалися думками, як саме зробити прорив у цій, відверто кажучи, обділеній увагою влади сфері. Головне – сформувати чіткий план дій і максимально донести всю зібрану інформацію до тих посадовців, від яких залежить подальше розв’язання питань безпеки та гігієни праці (далі – БГП) і успіх розпочатої реформи.
Реформа сфери охорони праці дуже повільна. Що пішло не так і що робити?
Учасники заходу обговорювали інституційні зміни в Державній службі України з питань праці – повноваження/функції Служби та її підпорядкування. А також перебіг оновлення законодавства з БГП.
Конкретних обрисів реформа у сфері ОП набрала після схвалення у грудні 2018 р. розпорядженням КМУ Концепції реформування системи управління охороною праці в Україні (далі – Концепція).
Документ визначив принципи, основні напрями та завдання побудови системи організації безпеки та гігієни праці в Україні на основі ризикоорієнтованого підходу для забезпечення впровадження стандартів Європейського Союзу.
Однак активність органів державної влади, відповідальних за реалізацію пунктів плану Концепції, ще дуже низька. Найбільше очікування 2019 р. – підготовка, погодження та передача до Верховної Ради проєкту базового працеохоронного закону «Про безпеку праці та здоров’я працівників». Із його ухваленням має бути імплементована у вітчизняне законодавство Директива Ради № 89/391/ЄЕС від 12 червня 1989 р. про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників під час роботи (далі – Директива № 89/391/ЄЕС).
Цього досі не відбулося, очевидно, тому, що закон як кінцевий продукт є результатом співпраці протилежностей, а саме сторін соціального діалогу – влади, профспілок і роботодавців. Складність такого діалогу, зокрема, демонструє занадто довгий, багаторічний процес ухвалення Трудового кодексу.
Імплементація Директиви № 89/391/ЄЕС затягується через революційність для українських умов передбачених нею нових підходів до управління ОП. Різні думки, різні погляди учасників законотворчого процесу – і щодо термінів, і щодо суті новацій. А ще – багатоетапна погоджувальна процедура. Усе це значно стримує роботу над документом.
Учасники дискусії виокремили найболючіші точки системи охорони праці, що діє в Україні.

ДУМКИ СПІКЕРІВ

ГАЛИНА ТРЕТЬЯКОВА, голова Комітету ВР з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, розпочала із сумної статистики: в Європі на 100 тис. працівників стається близько 6 смертельних нещасних випадків (далі – н/в), водночас в Україні – майже вдвічі більше. «Ми як законотворці маємо створити умови, за яких роботодавцям буде економічно вигідніше вкладати кошти в безпеку робочих місць», – вважає голова Комітету ВР.
Спікер озвучила результати дослідження МОП щодо причин високого рівня виробничого травматизму в Україні.
1. Незадовільна підготовка/навчання працівників і роботодавців з питань ОП.
2. Немає контролю на робочих місцях за виконанням установлених норм – і державою, і профспілками, і роботодавцями. Держава не здійснює належного контролю і не має механізмів впливу на роботодавця з питань дотримання ним законодавства з ОП.
3. Недостатнє забезпечення працівників засобами індивідуального захисту.
4. Повільне впровадження засобів колективної безпеки на підприємствах.
«Прочитавши ці рекомендації, я не знайшла тієї, про яку говорила раніше, – це економічна стимуляція роботодавця до того, щоб вкладати гроші в безпечну працю та інвестувати в робочі місця. На мій погляд, ми замало виплачуємо людям компенсацію в разі нанесення шкоди життю та здоров’ю», – зауважила доповідачка.
За словами Г. Третьякової, чесна компенсація такої шкоди повинна мати в собі п’ять складників. Це виплати на лікування; протезування людей, серед них і тих, які втратили зір чи слух на виробництві; переобладнання житла – будівлі, квартири, якщо людина опинилась на інвалідному візку; компенсація неотриманого доходу внаслідок н/в або профзахворювання; виплата моральної шкоди.
«Радянська система соціального захисту потерпілих на виробництві прикривала роботодавця від виплати високих відшкодувань за нанесену шкоду здоров’ю і життю працівникові. І нині моральну шкоду обчислює не сама людина відповідно до Цивільного кодексу в судовому процесі, а розраховує Фонд соціального страхування за своєю методологією, яка дійшла до нас із радянських часів.
Коли ми створимо відшкодування за профзахворювання в розмірі мільйонів гривень, тоді роботодавець думатиме, куди йому вкладати гроші – виплачувати компенсацію потерпілим чи робити робоче місце безпечним. На жаль, про це не сказано в рекомендаціях МОП», – резюмувала Г. Третьякова.

ІГОР ДЕГНЕРА, т. в. о. (на той час) голови Держпраці, так висловився стосовно реформування: «Я думаю, що ми не повинні вигадувати велосипед, а брати ефективні практики, які вже показали себе, свій результат, і застосовувати їх в Україні».
Якщо говорити про інституційні зміни в Держпраці, за словами І. Дегнери, Угода про асоціацію між Україною та ЄС досить чітко дає відсил на необхідність імплементації конвенцій МОП: у контексті повноважень інспекторів праці, дотримання умов праці, забезпечення ЗІЗ, питань оплати праці та загалом дотримання трудових прав працівників.
Найбільша проблема, на думку спікера, у тому, що немає достатніх вихідних даних про те, що відбувається на підприємствах, зокрема, щодо причин н/в. Ні для кого не секрет, що переважна більшість н/в стаються через організаційні причини. Це не несправність обладнання, а недопрацювання людей, відповідальних забезпеку. Але які саме організаційні причини, їх види стали причиною травмувань – даних немає.
Щоб спланувати діяльність Держпраці, контролювати й допомогти роботодавцям усунути недоліки, цієї інформації, вважає посадовець, недостатньо. Тому є нагальна потреба переглянути питання збору таких даних, ведення статистики н/в.

ЮРІЙ АНДРІЄВСЬКИЙ, керівник департаменту охорони праці ФПУ, наголосив, що на першому місці в питанні збереження життя та здоров’я працівників має стояти профілактика, запобігання н/в і професійним захворюванням. Європейські інституції провели дослідження й підтвердили, що 1 євро, вкладений у безпеку, повертається 2,2 євро прибутку. Тобто вкладати розумно й системно в безпеку праці – це вигідно.
За словами Ю. Андрієвського, насамперед потрібно розв’язувати кадрову проблему. Нині в Україні дуже мало молоді навчається професії інженера з ОП. З 2015 р. медичні виші перестали приймати на навчання й випускати лікарів-гігієністів, фахівців профілактичної медицини. А це кадри, які потрібні для підприємств, Держпраці, Держспоживзахисту.
«Я скажу навіть більше: офіс реформ при Кабміні, вважаю, потрібно доукомплектувати кадрами високого рівня у сфері БГП. Тому що від цього залежатиме, чи з’являться в роботі уряду питання, пов’язані з безпекою праці. На жаль, у нинішній програмі діяльності КМУ ми цього не бачимо. І виходить, що політики найвищого рівня забувають про важливий аспект – що таке безпека праці», – резюмував представник профспілок.

СЕРГІЙ ЛУГОВСЬКИЙ, заступник директора ДУ «Інститут медицини праці ім. Ю. І. Кундієва НАМН України», розповів, що в нинішній системі охорони здоров’я не передбачено напряму діяльності з профілактики профзахворювань. Немає системи підготовки лікарів-профпатологів, у медінститутах немає факультетів профілактичної медицини. Профілактики у будь-якому вигляді сімейні лікарі не проводять, і на вторинному рівні в медичних комісіях, що здійснюють періодичні медогляди, це теж робити неможливо з різних причин.
Саме у зв’язку з цим зростають витрати Фонду соціального страхування на компенсацію втраченого здоров’я працівників. Водночас як кошти потрібно вкладати у профілактику.
«Реформа системи ОП затверджена на державному рівні у формі Концепції та плану дій до неї. У більшості пунктів плану співвиконавцем визначено МОЗ. Але якихось дій на виконання зазначених позицій з боку цієї державної структури фактично немає», – наголосив доповідач.
Інститут медицини праці України в останні роки подавав до МОЗ проєкти Порядку надання профпатологічної медичної допомоги, Порядку проведення медичних оглядів працівників, Положення про державний реєстр осіб, яким встановлено діагноз професійного захворювання. Проте ці документи, зі слів С. Луговського, лягли дуже глибоко або взагалі загубилися.
Спікер підтвердив готовність Інституту співпрацювати з МОП, Держпраці, Мінсоцполітики та Мінекономіки. Але все ж таки, на його думку, державні замовлення до наукових установ мають надходити насамперед від Держпраці, зокрема у сфері розробки нових гігієнічних нормативів, адаптації їх до директив та рекомендацій ЄС.

ЮРІЙ КУЗОВОЙ, генеральний директор Директорату норм та стандартів гідної праці Мінсоцполітики, також вважає економічну мотивацію, індивідуальну відповідальність роботодавця за н/в на виробництві ключовими чинниками у реформі. Однак, на його думку, тут також має бути баланс.
«Ми знаємо, що на 100% не можна застрахуватись від н/в. І колективна відповідальність у певний спосіб захищає роботодавця від того, що в разі групового чи важкого н/в він завтра не ліквідується через неспроможність виконувати свої зобов’язання. І люди не залишаться без роботи.
Я думаю, що поряд із системою персоналізованої економічної мотивації роботодавця має далі працювати система колективної відповідальності. Частина компенсації за н/в чи профзахворювання на виробництві повинна йти з коштів соціального страхування. Але якщо втрати перевищують певні критерії або за певних умов, наприклад, стався н/в і доведена провина самого роботодавця, така система соціального страхування відступає вбік. І може вступати в силу система примусу відшкодування від роботодавця або навіть довічного утримання потерпілого, як це діє в країнах ЄС», – вважає доповідач.
Ще один важливий момент, за словами Ю. Кузового: в Україні має бути впроваджена система оцінки та аналізу виробничих ризиків. Якщо роботодавець виконав абсолютно всі дії щодо запобігання н/в, які визначені системою управління ризиками, він повинен мати захист. Якщо всіх максимально можливих заходів ужито, отже, н/в стався не з вини роботодавця і відповідати за нього не потрібно.

АНТОНІУ САНТУШ, менеджер Проєкту ЄС-МОП з питань безпеки і здоров’я на роботі, інспекції праці, незадекларованої праці, висловив думку стосовно того, що ж пішло не так у реформі сфери ОП: «Перш за все, не було політичної волі. Якщо є воля – є рішення, якщо немає волі – є виправдання». За його словами, в Україні або немає, або дуже низька культура безпеки і здоров’я на роботі. Вона формується протягом життя кількох поколінь, і її потрібно прищеплювати зі шкільної лави. У країні побутує думка, що витрачання коштів на безпеку і здоров’я на роботі шкодить бізнесу, сповільнює його розвиток. Але це не так. Відсутність безпечних і здорових умов праці негативно позначається на продуктивності праці, а отже, і на продуктивності й прибутковості бізнесу. Це пов’язано з високими прямими й непрямими витратами, що виникають унаслідок нещасних випадків на роботі, професійних захворювань і дефіциту працівників.
До того ж на національному рівні неналежні умови праці знижують привабливість ринку для іноземних інвестицій. Це важливі чинники, які стримують зростання бізнесу і його прибутковості.
ЄС зосереджує значну увагу на умовах праці. І це економічний вибір, щоб унеможливити недобросовісну конкуренцію між підприємствами за рахунок не створення безпечних і здорових умов праці. Тож у ЄС створені єдині чіткі й прозорі правила для всіх країн: якщо підприємство виходить на європейські ринки, на ньому має бути безпечна праця.
Що потрібно зробити Україні та українцям? Потрібно «поміняти чип» у голові: перейти від компенсацій за шкоду здоров’ю і усунення наслідків до запобігання н/в і профзахворюванням. Далі – імплементувати Директиву № 89/391/ЄЕС і виконувати зобов’язання, взяті Україною у зв’язку з ратифікацією Конвенції МОП № 155 1981 року про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище. Вона передбачає запровадження дисциплін із безпеки і здоров’я на роботі у навчальних закладах усіх рівнів. Саме тих дисциплін, які впливають на культуру безпеки і здоров’я на роботі.
Законодавство завжди має йти в ногу з дієвою системою державного контролю/нагляду, вважає А. Сантуш. Потрібно надати повноваження інспекції праці, як це передбачено ратифікованими Україною конвенціями МОП № 81 і № 129.
Нині українські інспектори праці не можуть здійснювати перевірку, якщо завчасно не поінформують про це роботодавця. Інспектор не може зупинити роботи, якщо бачить небезпеку для працівника. Не може встановити частоту, обсяг і тривалість перевірки залежно від конкретної ситуації на конкретному робочому місці.
EU-OSHA провело дослідження і з’ясувало: понад 85% респондентів (роботодавців) зазначили, що основною причиною, чому вони дотримуються норм законодавства з безпеки і здоров’я на роботі, є ймовірність накладення штрафу. Адже вони знають, що будь-якої миті підприємство може без попереднього повідомлення відвідати інспектор праці й накласти штраф за виявлені порушення. Очевидно, що в Європі одним з головних стимулів, який мобілізує роботодавця, є покарання за порушення.
Як радить А. Сантуш, рамкову Директиву № 89/391/ЄЕС найкраще імплементувати через прийняття закону, а не рішенням уряду. Інші спеціальні директиви – знову ж таки через ухвалення законів або постанов Кабміну. Але в жодному разі не через рішення якогось із міністерств.
Щодо статистики н/в, на думку А. Сантуша, така система збору в Україні ненадійна і неадекватна. У цьому контексті потрібно тримати чіткий курс на європейські стандарти. В ЄС діє методологія, яка визначає принципи і правила фіксації н/в і забезпечує дані, що є надійними і порівнюваними в межах країн ЄС (методологія Eurostat ESAW).
Слід створити правові зобов’язання передачі страховим компаніям зобов’язання роботодавця щодо компенсації шкоди в разі н/в, пов’язаного з роботою. У Португалії, Іспанії, Франції, інших країнах застосовується саме такий механізм, і це обов’язково.
Якщо роботодавець цього не зробить, і станеться н/в, це буде дуже серйозним (тяжким) порушенням. До того ж роботодавець повинен відшкодовувати потерпілому до кінця його життя або спадкоємцям усі компенсації, які могли би здійснюватись за рахунок страхування.
Розмір страхового платежу для роботодавця залежить від розміру зарплати працівника. Також враховується рівень безпеки і здоров’я на відповідних робочих місцях, превентивні заходи і заходи з ОП, яких вжив роботодавець, дані про н/в і профзахворювання, що мали місце в минулому. Це і є тим економічним стимулом роботодавця до створення безпечних і здорових умов праці.
«А ще мене дивує те, що процедура розслідування н/в в Україні передбачає створення комісії за участю Держпраці, роботодавця та Фонду соціального страхування. Тільки інспектор праці як неупереджена та незацікавлена сторона має проводити розслідування н/в, без обмеження можливості залучити в разі потреби працівників, роботодавця або представника того чи іншого державного органу. Адже тут є конфлікт інтересів.
Роботодавець не зацікавлений пов’язати н/в з виробництвом, а Фонд зацікавлений не виплачувати потерпілому відшкодування. Мені абсолютно зрозуміло, чому в Україні багато н/в не вважаються такими, що пов’язані з роботою», – підсумував А. Сантуш.

СЕРГІЙ ТАРОВИК, начальник управління профілактики страхових випадків ВД Фонду соціального страхування України, торкнувся теми зростання в Україні останнім часом кількості професійних захворювань. За його словами, на вугільну галузь нині припадає 83,5% усіх профзахворювань. Це вже рівень державної проблеми, свідчення того, що сама галузь з цим не справляється. А на державних шахтах ситуація постійно погіршується.
«В Україні діє нормативний документ, що регулює питання проведення медоглядів особам, які працюють у важких і шкідливих умовах праці. Спеціальні комісії при закладах охорони здоров’я один раз на два роки або щорічно проводять медогляди працівників підприємств з важкими та шкідливими умовами праці. І статистика результатів проведених медоглядів показує, що більш ніж половина потерпілих, яким установлено профзахворювання за 9 міс. 2019 р., два роки тому були здоровими. Вони були придатні до роботи», – зауважив С. Таровик.
Це означає, що не працює система запобігання профзахворюванням. Із працівниками, в яких під час медичних оглядів виявляють перші ознаки хвороби, потрібно проводити відповідну профілактичну роботу. Зокрема, роботодавці повинні організувати оздоровчі заходи. Але таку роботу майже ніхто не проводить.
На думку фахівців Фонду, в Україні немає реальної статистики травматизму на виробництві. Наприклад, за 9 міс. 2019 р. загальний травматизм в Україні скоротився на 8%, натомість рівень смертельного травматизму зріс на 10%.
«Ми порахували, скільки на один смертельний випадок припадає загальних випадків травмування, це нескладно. Такий показник по Україні 1 до 11, водночас як середній показник у ЄС – 1 до 730. І проблема не тільки в тому, що ми не маємо реальної статистики травматизму. А в тому, що не маємо інформації про ризики, наявні на виробництві. Прихований нещасний випадок – це прихований ризик, який, відповідно, неможливо усунути», – наголошує посадовець.
У зв’язку із цим страхові експерти Фонду проводять інформаційну роботу із застрахованими особами. Адже часто трапляються ситуації, коли роботодавець відмовляється проводити розслідування н/в, і працівники потребують допомоги. Особливо, коли на підприємстві немає профспілкової організації. Тому мають бути сильні профспілки, які підтримають своїх членів. Адже якщо немає розслідування – немає й компенсації потерпілому.

ВІТАЛІЙ ЦОПА, професор МІМ-Київ, д-р техн. наук, міжнародний експерт, викладач та аудитор систем менеджменту згідно з вимогами ISO, ще критичніше оцінив реформу сфери ОП.
«Я б не сказав, що вона рухається повільно, я б сказав – ніяк. Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС маємо впровадити ризикоорієнтований підхід в систему управління ОП на основі запровадження у вітчизняне законодавство низки європейських директив. У результаті зменшиться кількість травм і загиблих на виробництві.
Хоча виникає певне протиріччя. Що головне – упровадити керування ризиками чи знизити рівень травматизму? Головна мета ухваленої Концепції – перейти на ризикоорієнтований підхід. Але в ній жодного слова немає про те, як мають зменшитися втрати здоров’я та кількість загиблих працівників на робочих місцях. За словами В. Цопи, в Україні втрати життя і здоров’я працівників у 2–3 рази вищі, ніж у країнах ЄС. І це злочин.
«Як упроваджували нові працеохоронні інструменти у США, країнах ЄС, у Японії? Упровадження ризикоорієнтованого підходу в країнах ЄС розпочалося приблизно в 1989 р.: десь раніше, десь пізніше. Але масово, по суті, усі країни підійшли до використання керування ризиками як інструменту запобігання н/в і профзахворюванням у 1996 р.
Цей рух прискорило створення в тому ж році Європейського агентства з безпеки та гігієни праці, яке розробило типові настанови із запровадження ризикоорієнтованого підходу в управлінні БГП на підприємствах на підставі вимог Директиви № 89/391/ЄЕС. Отже, країнам ЄС знадобилось близько семи років для впровадження цього інструменту.
Головне завдання, яке ставили перед собою уряди цих країн, – створення стратегії з БГП. Основна стратегічна мета – це конкретне зниження рівня травматизму. Одна з перших стратегій в ЄС передбачала зниження травматизму на 7%.
Наступною стратегією планувалося вже 25%. Коли ми маємо чітку стратегічну мету, то добираємо інструменти, які для цього підходять. У цьому випадку інструмент – керування ризиками. Ось і відповідь на запитання, чому в реформі ОП ми не рухаємося: наша країна не має стратегічної мети, а отже, і бажання щодо зниження втрат життя і здоров’я людей на робочих місцях», – наголосив В. Цопа.
Україна змогла сформулювати стратегію у сфері безпеки дорожнього руху, але ми не маємо її у сфері БГП. Поки цього не станеться, ми й на всіх наступних форумах з ОП будемо обговорювати, що пішло не так. Що нам робити – показує досвід ЄС: стратегічна мета, стратегія досягнення мети, результат стратегії досягнення мети!», – резюмував доповідач.

ГОЛОВНІ ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
– Потрібно створити законодавчі передумови, щоб роботодавцю було економічно вигідно вкладати кошти в безпеку праці.
– Запровадити страхування відповідальності роботодавця за травматизм і профзахворювання на виробництві.
– Реформувати систему збору даних про травматизм та профзахворювання на виробництві, а також про причини травмувань.
– Широко впроваджувати профілактичні заходи щодо запобігання виробничому травматизму та профзахворюванням.
– Відновити підготовку лікарів-гігієністів і профпатологів, збільшити обсяги викладання предмета «Охорона праці» у закладах середньої та вищої освіти.
– Ухвалити державну стратегію щодо зниження рівня виробничого травматизму з конкретними цілями та заходами.
– Проводити широкі оздоровчі заходи на підприємствах зі шкідливими умовами праці.
– Ухвалити новий нормативний документ, який регулює проведення медичних оглядів працівників.

* * *
Підбиваючи підсумки панельної дискусії, Ю. Кузовой зауважив, що спікери визначили проблематику в різних сферах праце охоронної діяльності. І кожен зосередився на темі, близькій до своєї компетенції. Наступне завдання для всіх – консолідувати озвучену проблематику, підходи, спільні рішення і включити їх у відповідні нормативні акти.
Чи можливе прискорення реформи у сфері ОП? Так, цілком, якщо для цього буде політична воля української влади. А ще краще, якщо в працеохоронній сфері з’явиться свій політичний лідер, спроможний лобіювати її інтереси у вищих владних колах.
Та навіть якщо цього не станеться, в Україні вже сформувалася професійна спільнота фахівців з ОП, здатна на своєму рівні серед колег просувати нові ідеї, популяризувати застосовувані у всьому світі, але нові для України працеохоронні інструменти. І в такий спосіб підвищувати рівень безпеки праці на вітчизняних підприємствах.

Підготувала Людмила Солодчук, заступник головного редактора.

Фото Олександра Фандєєва

president banner1 banner4 banner3 banner2 banner5