ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ ДЛЯ ВУГІЛЬНОЇ ГАЛУЗІ


Щороку напередодні Дня шахтаря наш журнал традиційно звертається до теми безпеки праці у вугільній галузі. Дотепер її вдавалося висвітлювати в позитивному ключі: кількість травмованих зменшувалася, фінансування охорони праці зростало, на шахтах установлювали комплексні автоматизовані системи безпеки і т. д.
Цього року, як ніколи, досягнута раніше позитивна динаміка за зазначеними напрямами почала стрімко знижуватися. Чому це сталося? Із таким запитанням ми звернулися до заступника начальника Управління охорони праці, промислової безпеки, фізичного та цивільного захисту – начальника відділу охорони праці та промислової безпеки Міністерства енергетики й вугільної промисловості Ігоря Ященка.

– Ігоре Олексійовичу, на Вашу думку, чи досягла вугільна промисловість України тієї точки неповернення, дійшовши до якої, дороги назад вже не знайдеш, не матимеш не тільки шансів, але й надії на відновлення й розквіт?
– Вугільна галузь була і є збитковою, підприємства державної форми власності потребують дотацій з бюджету, яких держава, на жаль, не може дати в повному обсязі. У зв’язку з фінансовою незбалансованістю підприємств виникає ціла низка питань, що стосуються забезпечення їхньої роботи, починаючи з виплати зарплати і сплати за спожиту електроенергію, й закінчуючи забезпеченням усіх виробничих процесів, зокрема й у сфері охорони праці.
На мою думку, точки неповернення вугільна галузь загалом не досягла, але окремі вуглевидобувні підприємства перебувають на межі закриття.
На мій погляд, коли важко окремій людині, колективу, галузі зокрема, потрібна програма виходу з кризи. Концепцію такої програми міністерство вже розробило, але поки що уряд її не затвердив. Сьогодні маємо гостру потребу – крайній строк до кінця року – ухвалити як концепцію програми, так і саму програму реформування вугільної галузі.
Уважаю, що це буде стартовим майданчиком для поступового виходу вуглевидобувних підприємств із кризового стану.

– Що передбачає концепція реформування вугільної галузі?
– Якщо говорити про концептуальний підхід, передбачено підтримку й розвиток тих вуглевидобувних підприємств, які в найближчій перспективі могли б вийти на позитивний показник рентабельності й стати інвестиційно привабливими. Це шахти, які мають достатні запаси вугілля, розвинутий шахтний фонд, кваліфіковані трудові ресурси, потрібні марки вугілля і т. д. З­поміж 35 шахт, які перебувають на підконтрольній Україні території, таких підприємств близько половини. Інші шахти, які через різні обставин не можуть стати рентабельними навіть у перспективі, будуть поступово виведені з експлуатації.
Концепцією програми передбачено реформування вугільної галузі протягом двох років. Її фінансування має відбуватися з різних джерел, насамперед за рахунок бюджетних коштів, зокрема й сфера охорони праці. За цей період ми повинні розмежувати перспективні й безперспективні шахти, що підлягають ліквідації протягом наступних 2–5 років. До того ж безпечне ведення гірських робіт буде забезпечено на всіх підприємствах, незалежно від того, рентабельне воно чи ні. Люди в будь­якому разі й на кожному підприємстві мають працювати в безпечних умовах.

– Протягом якого терміну планують закриття потенційно нерентабельних шахт? Чи розглядає міністерство які­небудь варіанти їхнього перепрофілювання?
– Закриття вугільних шахт – процес тривалий, для цього потрібні чималі кошти. Протягом двох років після можливого ухвалення програми, слід, так би мовити, розмежувати перспективні й безперспективні підприємства.
Ситуація, коли процес закриття шахт триває до 10 років і більше через брак потрібних обсягів бюджетного фінансування, звичайно, негативна. Організаційно, технічно й технологічно строк виконання комплексу заходів щодо закриття шахти не повинен перевищувати 2–3 років, як це й передбачено проектом закриття шахти.

– Повернімося до охорони праці. До минулого року в Україні діяли п’ятирічні державні програми підвищення безпеки виконання робіт у вугільній галузі. Тепер про це нічого не чути.
– З 2001 по 2016 рр. роботу у сфері охорони праці й промислової безпеки у вугільній галузі вели згідно з п’ятирічними державними програми, затвердженими відповідними постановами Кабінету Міністрів.
Мушу сказати, що я великий прихильник планового, програмного методу в розв’язанні будь­яких, особливо складних питань. На моє глибоке переконання, жодної проблеми неможливо розв’язати наскоком, штурмівщиною. Одна з найдавніших, я б навіть сказав системних проблем вугільної галузі – це неврегульованість питання фінансування охорони праці, яке здійснюють за залишковим принципом. Тому й результат був, на жаль, відповідним.
Остання Програма підвищення безпеки праці на вугледобувних і шахтобудівних підприємствах на період з 2011 по 2015 р. була затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 521 від 18.05.2011 р. Строк її дії закінчився 01.01.2016 р.

Програмою було передбачено здійснення заходів з охорони праці й промислової безпеки у таких основних напрямах:

  • удосконалення системи управління охороною праці;
  • забезпечення безпеки технологічних процесів;
  • удосконалення систем вентиляції й дегазації шахт, запобігання вибухам газу й пилу;
  • запобігання виникненню газодинамічних явищ (раптових викидів вугілля й газу);
  • забезпечення безпечної роботи машин, устатковання технологічних комплексів;
  • посилення протипожежного захисту вугільних шахт;
  • упровадження новітніх засобів протиаварійного захисту, науково­технічного забезпечення;
  • виконання профілактичних і аварійно­рятувальних робіт;
  • поліпшення умов праці шахтарів.

Порівнюючи показники 2015 р. з показниками 2011 р., можна побачити головні результати виконання програми:

  • коефіцієнт загального виробничого травматизму на 1000 трудящих зменшився в 1,7 раза (на 42%);
  • коефіцієнт частоти смертельного травматизму на 1 млн т добутого вугілля зменшився в 2,1 раза (на 53%);
  • коефіцієнт частоти випадків аварій на 1 млн т добутого вугілля зменшився в 1,6 раза (38%).

Також дещо знизився рівень профзахворювань, а саме в 1,1 раза (на 12%).
Завдяки виконанню цієї програми ми досягли істотних позитивних результатів щодо комплексного вирішення нагромаджених проблем у сфері охорони праці.

– Над якими нормативно­правовими актами, що стосуються безпеки праці в шахтах, працюють спеціалісти нині?
– Розроблення нових НПАОП і різних наукових і лабораторних досліджень здебільшого здійснюють основні галузеві інститути: Державний Макіївський науково­дослідний інститут з безпеки праці в гірничій промисловості (МакНДІ) і НДІГС «Респіратор».
Ці установи з 2014 р. опинилися в зоні окупації, тому роботу над багатьма НПАОП завершити не вдалося. Але ми маємо проекти розроблених документів у першій редакції, і в цей час над їхньою доробкою працює спеціально створена робоча група.
Серед указаних нормативно­правових актів на особливу згадку заслуговують Статут Державної воєнізованої гірничорятувальної служби України (ДВГРС), Правила пожежної безпеки у вугільних шахтах, що відпрацювала робоча група протягом цього року. Вони будуть направлені на узгодження з різними міністерствами й відомствами, що потрібно для реєстрації в Міністерстві юстиції.
У другому півріччі ми хочемо переглянути й узгодити нову редакцію ще двох нормативно­правових документів. Перший з них – це базовий, основоположний документ у сфері охорони праці – Правила безпеки у вугільних шахтах.
Крім того, плануємо переглянути й доопрацювати ще один важливий документ – Посібник із проектування вентиляції вугільних шахт.

– Ви якось говорили, що на вугільних шахтах буде впроваджено систему управління охороною праці, засновану на ризик­орієнтованому підході.
– На сьогодні на більшій частині вугледобувних підприємств уже впроваджена нова система управління охороною праці, заснована на управлінні ризиками, відповідно до стандарту OHSAS 18001.
На держпідприємствах функціонує Система управління виробництвом і охороною праці у вугільній промисловості, розроблена у 2010 р. У 2017 р. плануємо виділити кошти для розроблення нового галузевого стандарту «Система управління охороною праці у вугільній промисловості» відповідно до стандарту OHSAS 18001. Його буде впроваджено на всіх підприємствах вугільної галузі.

– Як нині вдалося провести низку робіт, які супроводжували галузеві інститути, закріпити їх за іншими організаціями?
– Вийшло не все. Левову частку робіт взяв на себе Інститут геотехнічної механіки ім. М. С. Полякова НАН України, що в м. Дніпропетровську. Цей інститут і раніше спеціалізувався на проведенні науково­дослідних робіт для вугільної промисловості, але вони стосувалися переважно стану гірського масиву, управління гірським тиском, дегазації, застосування анкерного кріплення тощо.
Завдяки нашому співробітництву, що триває протягом двох років після окупації Донбасу, понад 80% робіт, пов’язаних із забезпеченням безпечного ведення гірських робіт, цей інститут взяв на себе.
Співпрацюють з вугільниками також Національний гірничий університет м. Дніпропетровська, науково­дослідні інститути рудної промисловості м. Кривого Рогу, Західний, Луганський і Донецький експертно­технічні центри Держпраці та ін.
Вони погоджують роботи, пов’язані з вентиляцією вугільних шахт, дегазацією, управлінням гірським тиском, викидонебезпечністю і т. д.
Однак ще залишаються невирішені питання. Що нам не вдається зробити сьогодні? Немає лабораторної бази й сучасних методик з визначення самозаймання вугілля й вибуховості вугільного пилу. Ті лабораторії, які раніше вивчали ці питання, працювали на старому обладнанні 70–80 років, ґрунтуючись на наукових підходах 30–40­літньої давнини.
У плані науково­дослідних робіт міністерства передбачено розроблення зазначених вище методик. Надалі потрібно створювати відповідну лабораторну базу, до того ж орієнтовна вартість кожної лабораторії становить 2–3 млн грн.

– Яка ситуація з вугільними недержавними підприємствами? Чи діє на них відомчий контроль за станом охорони праці з боку міністерства?
– У квітні цього року ми провели розширену нараду, на якій були присутні й представники шахт недержавної форми власності. Ми домовилися, що статистичний матеріал про травматизм, аналіз роботи підприємств у сфері охорони праці й промислової безпеки будуть подавати в міністерство для здійснення відомчого контролю за підприємствами всіх форм власності.
Крім цього, контроль за виконанням профілактичних робіт на підприємствах усіх форм власності, згідно з Гірничим законом України, здійснює ДВГРС. Від них ми також одержуємо статистичний і аналітичний матеріал, зокрема й про результати планових і позапланових перевірок, що провела гірничорятувальна служба.

– З огляду на те, що держпрограма з безпеки цього року не працює, яких конче потрібних заходів не вживають?
– Слід сказати, що ми маємо План основних заходів з підвищення рівня охорони праці по підприємствах Міненерговугілля на 2016 р., затверджених наказом № 1 Міненерговугілля від 04.01.2016 р.
Основні заходи, передбачені в плані, значною мірою корелюються і є продовженням заходів, які були передбачені в державній Програмі підвищення безпеки праці на вугледобувних і шахтобудівних підприємствах у 2011–2015 рр. Відповідно до цього наказу, кожне підприємство підготувало програму заходів з підвищення рівня охорони праці на 2016 р.
Програми по кожному державному підприємству були узагальнені й ухвалені в міністерстві, після чого розглянуті й затверджені на підставі рішення розширеної наради з питань охорони праці 10.03.2016 р. Тобто програми з безпеки стосуються всіх 35 державних вугільних підприємств.

– А в кого тепер ми купуємо засоби індивідуального захисту? Адже основні виробники ЗІЗ для шахтарів залишилися на непідконтрольній Україні території.
– Це друга наша велика біда. Протягом двох років самі підприємства виконали величезну роботу щодо переведення своїх виробництв на територію, підконтрольну Україні. Деякі з них пішли шляхом розвитку виробничих площ, що розміщені в центральних і західних регіонах. Активізували роботу підприємства з ремонту й відновлення шахтної техніки, респіраторів, вогнегасників, світильників. Але перенести завод або побудувати новий досить складно й витратно. А імпортну продукцію вуглевидобувним підприємствам придбати не під силу, адже європейські товари в кілька разів дорожчі за аналогічні вітчизняні. Тому чекаємо збільшення виробничих потужностей українських виробників.

– Повернімося до тих випадків травматизму, про які розповідали на ПДК. Чи можна назвати серед основних причин травмування незабезпеченість засобами індивідуального захисту або їхню низьку якість?
– Ні, не можна. Говорячи про ті нещасні випадки, які сталися на держпідприємствах, слід зазначити, що їх спричинили обставини, пов’язані зовсім з іншими чинниками (порушення технології ведення робіт, низька виробнича й технологічна дисципліна, недотримання норм і правил самими потерпілими тощо).

– І, насамкінець, найболючіше питання – про схід України. Що там відбувається?
– Оцінюючи події на сході як звичайна людина, я можу сказати, що це – велике лихо. Що там відбувається – важко припустити. У нас немає, та й не може бути контактів з тими підприємствами.

Підготовила Людмила Солодчук

president banner1 banner4 banner3 banner2 banner5