«Ти в нас охорона праці, от ти нею й займайся»


Про те, яким чином раз по раз відбувається зниження статусу служби охорони праці, а також про унікальні професійні якості, якими мають володіти керівник і спеціаліст цієї служби, – читайте у статті.

Професіонал чи керівник?
ДКХП чи Типове положення?

Ст. 15 Закону України «Про охорону праці» (далі – Закон) зобов’язує роботодавця на підприємстві із чисельністю 50 і більше осіб створити службу охорони праці відповідно до НПАОП 0.00-4.21-04 «Типове положення про службу охорони праці» (далі – Типове положення). Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники й спеціалісти цієї служби за своїм посадовим становищем та заробітною платою прирівнюються відповідно до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб підприємства. Її кількісний склад залежить від чисельності та структури останнього, від складності виробництва та наявності на ньому потенційно небезпечних чинників.
Переважна більшість українських підприємств (95%) – це малі із чисельністю працюючих від 15 (або менше) до 100 осіб, близько 4,5% підприємств є середніми за масштабами із чисельністю 100–250 працюючих. Загалом на малих і середніх підприємствах задіяно близько 5 млн українців. Найчастіше на практиці з міркувань економії фонду заробітної плати й мінімізації кількості керівників на малих і більшості середніх підприємств обов’язки служби охорони праці виконує одна штатна одиниця. В основному цією одиницею є не керівник служби, а інженер з охорони праці. Чи правильно це? На мій погляд, таке рішення є помилковим і призводить до цілком реальних неприємностей для підприємства й роботодавця.
Національний класифікатор України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» (далі – КП) містить тільки дві професійні назви робіт, пов’язаних з охороною праці: інженер з охорони праці (код КП 2412.2) і начальник відділу охорони праці (код КП 1232). Якщо проаналізувати зміст п. 8 Загальних положень, а також завдання й обов’язки, викладені в пп. 28 і 51 розділу 1 «Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців» (відповідно професійні групи «Професіонали» і «Керівники» Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (далі – ДКХП), стає очевидним, що при їх значній схожості вони мають одну принципову відмінність. Професіонал, яким є інженер, не повинен приймати самостійних рішень, він не є організатором, а лише реалізатором, виконавцем чужих планів і рішень у рамках своєї діяльності. У той час як керівник (начальник відділу) повинен розробляти плани й ке­рівні матеріали, впроваджувати нормативні й інструктивні матеріали, забезпечувати дотримання вимог посадових інструкцій, розробляти заходи, спрямовані на професійний розвиток персоналу, самостійно приймати рішення, організовувати, керувати, координувати й контролювати роботу інших людей.
Зважаючи на вищевикладене постає запитання: хто ж керуватиме службою охорони праці, що складається з одного інженера-виконавця? Сподіватися на роботодавця, якому він безпосередньо підпорядковується, немає сенсу, оскільки його керівництво може зводитися лише до здійснення адміністративних функцій. У функціональному плані роботодавець не може керувати службою охорони праці, оскільки він не має відповідної професійної підготовки, не володіє в повному обсязі знаннями щодо вимог усіх необхідних нормативно-правових актів з охорони праці. Тому коли функції служби охорони праці на підприємстві зведені лише до обов’язків інженера з охорони праці, роботодавець отримує і службу, і інженера без функціонального керівництва, який, згідно з ДКХП, не може нести відповідальності ні за організацію роботи служби, ні за прийняті ним рішення. Навряд чи такий стан справ може влаштувати грамотного, вдумливого керівника підприємства.
Чи можна вважати виробничо-технічну службу, до якої прирівнюється й служба охорони праці, створеною, якщо вона не має керівника? Переконаний, що ні. Більш правильним буде той варіант, коли службу охорони праці, що складається з однієї штатної одиниці, представлятиме її керівник, який правомочно може поєднувати свої обов’язки з обов’язками інженера-виконавця. А от навпаки, інженеру-виконавцю бути керівником – це не за статусом, не по зубах, не за нормативом. Але саме в такий спосіб раз по раз відбувається зниження статусу служби охорони праці й порушуються вимоги ст. 15 Закону. Тому доречно буде зауважити, що Типове положення про службу охорони праці не містить чітких і однозначних вимог щодо розуміння терміна «служба охорони праці» та щодо того, якою посадою вона має бути представлена в тому випадку, коли до її складу входить одна штатна одиниця.
Отже, вимоги якого ж нормативно-правового акта слід брати за основу під час складання розділу «Завдання та обов’язки» посадової інструкції керівника служби охорони праці – начальника відділу охорони праці? Очевидно, що п. 51 розділу 1 Випуску 1 ДКХП. Але не слід забувати, що він в обов’язковому порядку повинен дотримуватися норм Типового положення. Порівняльний аналіз змісту розділу «Завдання та обов’язки» п. 51 «Начальник відділу охорони праці» Випуску 1 ДКХП і вимог Типового положення, а також деяких інших нормативно-правових актів дає змогу зробити висновок про те, що перелік п. 51 неповний, а його формулювання не відрізняються точністю й не відповідають вимогам інших нормативних актів з охорони праці. Суттєвим є те, що Типове положення – більш послідовний, об’ємний і докладний нормативно-правовий акт серед тих, на які необхідно спиратися під час розробки посадової інструкції керівника служби охорони праці.
Вичерпний і досить значний перелік функцій служби охорони праці міститься в розділі 3 Типового положення. Серед іншого слід зазначити, що цей нормативно-правовий акт передбачає лише участь служби у:

складанні санітарно-гігієнічної характеристики робочих місць працівників, які проходять обстеження щодо наявності профзахворювань;

проведенні внутрішнього аудиту охорони праці та атестації робочих місць;

розробці положень, інструкцій, розділу «Охорона праці» колективного договору;

складанні переліків професій і посад, відповідно до яких працівники повинні проходити обов’язкові попередні й періодичні медогляди;

організації навчання з питань охорони праці (у тому числі шляхом підготовки проекту відповідного наказу й внесення його на розгляд роботодавцю);

роботі комісії з перевірки знань із питань охорони праці, а не повне виконання перерахованих функцій лише цією службою, як цього іноді вимагають від неї деякі роботодавці.

Про деякі професійні якості керівника та спеціалістів служби охорони праці

Навіть загальний огляд п. 51 Випуску 1 ДКХП і Типового положення дає змогу судити про те, наскільки складним, важливим і об’ємним документом має бути посадова інструкція керівника служби охорони праці. Крім того, у ній необхідно відобразити конкретні його завдання та обов’язки, що враховують специфіку підприємства.
І керівник, і спеціаліст служби охорони праці мають бути кваліфікованими й професійно ерудованими, оскільки можна контролювати дотримання іншими працівникам тільки тих вимог охорони праці, які вони самі знають. Тому ці фахівці повинні володіти глибокими знаннями, що стосуються законодавчої й нормативної бази, експлуатаційної й ремонтної документації, будівельних норм, санітарно-гігієнічних правил, фізіології, психології, економіки й організації виробництва, а також актів з охорони праці підприємства. Карикатурно виглядатиме інженер з охорони праці, який на перевірку в цех, на робоче місце працівника приходить із портфелем нормативної літератури, яку щоразу гарячково перериватиме в пошуках потрібного документа, вимоги чи формулювання. Усю необхідну інформацію він повинен тримати в голові й уміти нею користуватися у повсякденній роботі. Цього вимагає професія!
Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, профзахворювань і аварій на виробництві відводить керівнику або спеціалісту служби охорони праці роль голови комісії з розслідування нещасного випадку. Ця роль надзвичайно відповідальна і ще більшою мірою – обтяжлива, оскільки 85–90% усього обсягу термінової роботи з розслідування, як правило, виконує безпосередньо голова комісії. Саме він є основною і єдиною «тягловою силою» у процесі розслідування. Більше того, саме він вислуховує суперечливі зауваження до ходу розслідування та змісту актів інспекторів Держпраці, експерта Фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України (далі – Фонд) і начальника підрозділу або керівника підприємства, на якому він працює. Саме він намагається привести ці зауваження до спільного знаменника і належним чином відобразити їх в актах за формою Н-5 і Н-1 у вигляді, який би цілком задовольнив згадані вище сторони. Але є ще щонайменше три сторони, з якими йому доводиться тісно спілкуватися: це потерпілий, свідки й особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, чиї дії або бездіяльність призвели до нещасного випадку. Останні, у свою чергу, часом не скупляться на відверті зауваження, на які голові комісії необхідно відповідати увагою, об’єктивністю й професіоналізмом.
У процесі роботи і керівнику, і спеціалісту служби охорони праці доводиться постійно й тісно спілкуватися із зовсім різними людьми: від підсобного робітника до генерального директора підприємства, а також з лікарями СЕС, експертами Фонду й посадовими особами Держгірпромнагляду. Під час такого спілкування працівник служби повинен бути водночас уважним слухачем і коректним, переконливим опонентом; м’якою, чуйною людиною та принциповим спеціалістом. Поєднати всі ці якості в одній людині – непросте завдання!
Усупереч вимозі п. 5.5 Типового положення, останнім часом поширилася тенденція (особливо на невеликих підприємствах) «навішувати» на інженера з охорони праці невластиві йому функції: наприклад, з пожежної та техногенної безпеки. Або функції з охорони праці, але ті, які повинні виконувати безпосередні керівники й керівники підрозділів. На таких підприємствах йому часто доводиться чути на свою адресу приблизно таку фразу: «Ти в нас охорона праці, от ти нею й займайся, а до нас не чіпляйся. Наша справа – виробництво, план». Інженер спробує обстояти свої професійні права й обов’язки, але якщо йому не вистачить принциповості й наполегливості, якщо він не знайде підтримки в керівництва, то махне рукою та й підставить свої плечі, шию й голову під чужі обов’язки. Сам готуватиме проекти наказів з питань охорони праці і сам їх виконуватиме. Сам буде організовувати проходження медичних оглядів, проведення спецнавчання робітників і навчання посадових осіб, сам проводитиме повторні інструктажі, переглядатиме інструкції з охорони праці тощо. Список обов’язків отримуємо значний. Не дивно, що за таких умов серед його пріоритетів розслідування нещасних випадків, які призводять до тимчасової втрати працездатності, займає далеко не перше місце. Так з’являється ще одна причина приховування випадків виробничого травматизму.

Про ставлення до охорони праці та престиж професії

Справжні професіонали старої школи йдуть із професії через свій вік, а молодь іти в неї не хоче. Звинувачувати її в цьому не слід. Адже хто при здоровому глузді та в твердій пам’яті кинеться підставляти свою голову під безліч різноманітних обов’язків рівня головного інженера підприємства, а гаманець – під злиденну зарплату простого інженера? Ні перспектив, ні можливостей, ні пошани! Суцільний головний біль і претензії до інженера з охорони праці з усіх боків: від простого робітника, керівників підрозділів і підприємства, від експерта Фонду та інспекторів Держпраці. Він завжди винний у чиїхось очах і через те, що виявив порушення, і через те, що вчасно його не помітив. А ще винен у тому, що не зумів опинитися за спиною кожного порушника і вчасно його зупинити. Майже завжди спеціаліст служби охорони праці на вістрі конфлікту, перебуває у стресовій ситуації або на стадії, коли вона ось-ось виникне. В умовах економічної кризи саме спеціалістів служби охорони праці очікує «райдужна» перспектива переходу на режим неповного робочого тижня, «оптимізації», скорочення чисельності. Хіба батьки порадять таку роботу своїй дитині, яка обирає майбутній життєвий шлях?
Що стосується ставлення вітчизняних роботодавців до охорони праці, то їх переважну більшість важко звинуватити в зайвій увазі до культури безпеки та в любові до охорони праці. Вони вважають, що нічого займатися напрямом, який вкладення коштів потребує, а безпосереднього прибутку не приносить. Щоправда, є в них одна суттєва втіха: суворість українських законів повністю компенсується необов’язковістю їх виконання! Повною мірою цей принцип стосується і Закону «Про охорону праці». Якщо майже безкарно можна не дотримуватися його вимог (мізерні штрафи не беруться до уваги, а в умовах мораторію на перевірки немає і їх), то навіщо поважати і добре ставитися до охорони праці? От і живе вона та її служба на більшості підприємств за залишковим принципом, з вічно простягненою рукою на правах бідної родички виробництва.
Відповідає ставлення до охорони праці й оплаті праці її фахівців. Якщо ж немає гідної оплати, то майже немає в службі й гідних фахівців, адже поповнюється вона не професіоналами, а випадковими людьми. Немає справж­­ніх професіоналів – немає й належної профілактики виробничого травматизму. Коло замкнулося!

Що робити?

1. Неухильно дотримуватися принципу пріоритету життя й здоров’я працівників не тільки на словах і папері, а й у реальному виробництві.

2. Зробити дотримання вимог Закону неухильною, обов’язковою умовою роботи кожного підприємства та організації.

3. Якомога швидше переглянути Типове положення.

4. Підвищити реальний статус і оплату праці фахівців служби охорони праці.

5. Залишивши місце роботи й завдання такими, що й раніше, вивести службу охорони праці з підпорядкування роботодавцеві.


Олег Моісеєнко,
власкор

president banner1 banner4 banner3 banner2 banner5