Отруєння ртуттю


Ртуть, яка застосовується в технологічних процесах, становить небезпеку не тільки для працівників підприємств, але й для жителів навколишніх населених пунктів. У статті йдеться про види та ознаки ртутних інтоксикацій, а також про надання медичної допомоги потерпілим.

Властивості та застосування ртуті

У списку забруднювачів навколишнього середовища один із перших рядків займає ртуть. Сама ртуть, її неорганічні й особливо органічні сполуки належать до надзвичайно токсичних речовин першого класу небезпеки.
Ртуть є унікальною речовиною: за звичайної температури це рідкий метал сріблястого кольору зі своєрідними фізичними властивостями, з питомою вагою 13,5. У стародавності її називали «живим сріблом» або «срібною водою». Метал легко утворює сполуки з органічними та неорганічними речовинами. Сплави ртуті з іншими металами – міддю, сріблом, золотом, цинком, свинцем – називаються амальгами.
Ртуть характеризується високою летючістю, може випаровуватися навіть при мінусовій температурі, має здатність до утворення джерел вторинного забруднення (так зване депо сорбованої ртуті), її пари не мають ані кольору, ані запаху, ані смаку.
У світовій економіці ртуть широко використовується в електротехнічній промисловості та приладобудуванні, лабораторній і медичній практиці, у виробництві хлору/лугів, сільському господарстві (входить до складу добрив), у дрібномасштабному видобутку золота і срібла та інших сферах.

Джерелами, що забруднюють навколишнє середовище, є:

  • виробництво хлору та каустику ртутним методом;
  • виробництво віскозного волокна;
  • виробництво й застосування:

☑ ртутьвмісних електротехнічних приладів (випрямлячів змінного струму, ртутних контактів, ртутно-толуолових терморегуляторів тощо);

☑ електричних ламп розжарювання, кварцових, люмінесцентних й енергоощадних ламп, рентгенівських трубок;

☑ вибухових речовин на основі гримучої ртуті;

☑ медичних препаратів (зокрема, антикоагулянтів), засобів для дезінфекції, антисептиків, косметичних мазей, пестицидів у сільському господарстві тощо;

  • процеси хімічного синтезу із застосуванням ртуті як каталізатора;
  • стоматологія з використанням амальгам як матеріалу для зубних пломб.

Жоден інший хімічний елемент, що належить до першого класу небезпеки, не має такого широкого застосування у виробничих процесах, виробах, речовинах і такої багатоваріантної можливості проникнення в організм (із повітрям, продуктами харчування, водою, через шкіру), як ртуть та її сполуки.
Потрапивши в навколишнє середовище, ртуть назавжди залишається в ньому, циркулює в повітрі, воді, відкладеннях, ґрунті та біоті в різних неорганічних й ор­ганічних формах. Ртуть може переноситися на великі відстані, тобто її випаровування, що були викинуті в атмосферу на одному континенті, можуть випасти разом з опадами на будь-яких інших континентах.
Потрапляючи в організм людини, ртуть може викликати тяжкі порушення нервової системи. Особливо легко піддаються негативному впливу маленькі діти та ті, які ще не народилися (на стадії внутрішньоутробного розвитку).
Загальносвітовий обсяг забруднення ґрунтів, води та повітря ртуттю в результаті діяльності людини в 2010 р. склав приблизно 2 тис. т. Зокрема, із забрудненого ґрунту до річок й озер щорічно потрапляє близько 260 т ртуті. Крім того, за останні 100 років діяльність людини призвела до того, що кількість ртуті у верхніх шарах Світового океану, на глибинах до 100 метрів, збільшилася вдвічі, а на великих глибинах — майже на 25%.

Конвенція Мінамата про ртуть

Історія знає чимало випадків масового отруєння людей ртуттю. Найбільш яскравим, хрестоматійним прикладом хронічного ртутного отруєння є хвороба Мінамата, яку вперше було діагностовано в 1950-х роках у мешканців міста, що розташовано на березі однойменної затоки в Японії. Основними симптомами захворювання в дорослих були порушення координації рухів, звуження поля зору, погіршення слуху, втрата чутливості. Хворі робили мимовільні рухи, багато хто з них страждав на психічні розлади. Найгірше, що хвороба Мінамата уражає генний апарат і є спадковою.
Знадобилося майже вісім років ретельних досліджень, щоб з’ясувати, що причиною захворювання є вживання в їжу риби та морепродуктів, забруднених органічними сполуками ртуті з відходів, які скидалися в затоку місцевим хімічним підприємством Chisso Corporation. Від тривалого вживання в їжу забруднених морепродуктів постраждало, за офіційними даними, понад 30 тис. жителів міста, третина з них згодом померла. У Мінаматі дотепер про страшну трагедію нагадують спотворені хворобою обличчя потерпілих і розумово відсталі діти.
Через більш як 50 років Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) опублікувала «Глобальний звіт з оцінки ртуті», який стосується забруднення навколишнього середовища ртуттю в глобальному масштабі і шкоди, що завдається здоров’ю людини у зв’язку із забрудненням. У 2009 р. було прийнято рішення про розроблення юридично зобов’язуючого документа (конвенції) щодо зниження ризиків, пов’язаних із ртуттю. А в 2013 р. членами ООН було погоджено новий міжнародний документ з проблеми ртутного забруднення навколишнього середовища, що отримав назву «Конвенція Мінамата про ртуть».
Конвенція спрямована на захист здоров’я людини та навколишнього середовища від антропогенних викидів і забруднення ртуттю та її сполуками ґрунту й води. Конвенція Мінамата передбачає з 2020 р. скорочення виробництва цілої низки продуктів, уводить обмеження щодо деяких процесів і галузей промисловості, де використовується, вивільняється або випаровується ртуть.
Йдеться, серед іншого, про медичне обладнання (наприклад термометри), енергоощадні електролампи, виробництво цементу, гірничодобувну галузь  та про вугільні електростанції.

Ураження ртуттю

Основне джерело ртутних отруєнь – це ртутні пари та пил ртутних сполук. Токсичність металевої ртуті обумовлена тим, що під час вдихання її парів понад 80% ртуті поглинається головним мозком, нирками та іншими внутрішніми органами, що призводить до руйнівних наслідків у першу чергу для центральної нервової системи та нирок. Період напіввиведення ртуті з організму людини становить від 35 до 96 днів. Середній період напіввиведення з крові – 65 днів, із волосся – 72 дні, у цілому з організму – 76 днів. Більш тривалий період напіввиведення ртуті з мозку, ніж з інших органів, зафіксовано в ході експериментальних досліджень на тваринах. У людини високий вміст ртуті в мозковій тканині було виявлено через 10 років після того, як вона припинила контактувати з токсичною речовиною.
Клінічна картина інтоксикації залежить від форми ртутної сполуки, шляхів надходження його до організму та дози (концентрації) металу в організмі. Слід розрізняти інтоксикації парами металевої ртуті, її неорганічними та органічними сполуками.
Отруєння ртуттю може бути гострим і хронічним. Хронічну інтоксикацію парами ртуті називають меркуріалізмом (mercurius – латинська назва ртуті в алхіміків). Мікромеркуріалізм – початкові, не різко виражені прояви ртутної інтоксикації.
Гострі отруєння парами металевої ртуті можливі при аваріях, нещасних випадках або за умови грубого порушення техніки безпеки, наприклад, при руйнуванні ртутних термометрів від перегрівання, нагріванні ртуті без дотримання запобіжних заходів, а також при пожежах. Клінічна картина інгаляційного отруєння розвивається через 8–24 год і виражається у вигляді загальної кволості, головного болю, болях під час ковтання, підвищеної температури, катаральних явищ з боку дихальних шляхів (риніт, фарингіт, рідше бронхіт). Потім розвивається геморагічний синдром (підвищена кровоточивість), з’являються хворобливість ясен, різко виражені запальні зміни в порожнині рота (так званий ртутний стоматит з виразковим процесом на слизовій оболонці ясен), болі в животі, шлункові розлади, ознаки ураження нирок.
Гострі пероральні отруєння неорганічними сполуками ртуті (дихлорид, ціанід, нітрат ртуті) стаються у разі помилкового приймання їх усередину або використання як способу суїциду. Найбільш токсичним при прийманні усередину є дихлорид ртуті (сулема). Смертельна доза сулеми – 0,5 г. Клінічна симптоматика характеризується ушкодженням слизової травного каналу та нирок. Часто підвищується температура тіла. У тяжких випадках розвивається некротичний нефроз, синдром «сулемової нирки», що призводить до летального кінця на 5–6-й день.
Хронічні отруєння металевою ртуттю можуть виникати на ртутних рудниках і заводах у процесі утворення ртуті, під час виробництва та ремонту вимірювальних приладів, електронної апаратури, ртутних випрямлячів, насосів, отриманні хлору та каустичної соди на ртутному катоді. Пари ртуті проникають в організм через дихальні шляхи. При надходженні через шлунково-кишковий тракт металева ртуть малотоксична і майже повністю виділяється з калом.
При хронічній інтоксикації парами ртуті розвиток клінічної картини відбувається повільно й визначається інтенсивністю впливу та індивідуальними особливостями організму, тривалий час немає явних ознак захворювання. Для хронічної інтоксикації парами металевої ртуті характерною є класична тріада: ртутний еретизм, тремор і стоматит.
Синдром ртутного еретизму: виражена боязкість, збентеження, невпевненість у собі, неможливість виконувати роботу в присутності сторонніх через сильне хвилювання, що супроводжується почервонінням обличчя та підвищеною пітливістю.
Найбільш типовими є неврологічні та психічні порушення. Вони проявляються на тлі неспецифічних ознак (анорексія, втрата ваги, головні болі) і характеризуються підвищеною дратівливістю, порушеннями сну (безсоння), збудливістю, тривожним станом, депресією, зниженням пам’яті, сором’язливістю.
Ртутний тремор проявляється спочатку тремтінням вік і губ, язика, пальців рук. Змінюється почерк: стає нетвердим, часто нерозбірливим. Як правило, тремор прогресує, охоплюючи все тіло. При тяжких формах отруєння з’яв­ляються дефекти мови, гіперемія обличчя (посилений приплив крові), підвищена пітливість, яскравий дермографізм (коли на шкірі від контакту з якими-небудь предметами з’являються червоні або білі смуги, що виступають над її поверхнею). Розвивається хронічний гінгівіт з виразками, що може призвести до втрати зубів. Незважаючи на високий вміст ртуті в сечі, ураження нирок при отруєнні парами металевої ртуті зустрічається рідко.

Визначення діагнозу та лікування

Діагноз хронічної інтоксикації ртуттю визначають із урахуванням клінічних проявів захворювання, а також конкретних умов праці потерпілого, представлених у санітарно­гігієнічній характеристиці із зазначенням концентрацій ртуті в повітрі робочої зони, тривалості контакту з ртуттю.
Для правильного діагностування захворювання важливу роль відіграє…

Діана Тімошина, канд. мед. наук,  ст. наук. співробітник Комітету з питань гігієнічного регламентування Держсанепідслужби України

Лілія Краснокутська, канд. мед. наук, ст. наук. співробітник відділу промислової токсикології ДУ «Інститут медицини праці НАМН України»

Інна Луб’янова, канд. мед. наук, провідний науковий співробітник відділу профпатології ДУ «Інститут медицини праці НАМН України»

president banner1 banner4 banner3 banner2 banner5
Замовити дзвінок