Країна суперечностей


Про атестацію робочих місць за умовами праці як про «колективну шизофренію» чиновників, роботодавців та працівників. Вирішення наведених у цій статті проблемних питань зі сфери державного регулювання умов праці дозволить ліквідувати діючі сьогодні в Україні «радянські підходи» до надання пільг працівникам, які зайняті на роботах зі шкідливими, небезпечними та важкими умовами праці.

 

У липні 2014 р. на нашому заводі розпочалася чергова атестація робочих місць за умовами праці, і ми випадково дізналися, що в травні цього ж року була затверджена нова гігієнічна класифікація. Спочатку зраділи: невже з’явився сучасний нормативно-правовий акт, який зніме всі наявні сьогодні у сфері атестації робочих місць суперечності та внесе ясність у розуміння її процесів? Однак, ознайомившись із цією класифікацією, ми зрозуміли: ось і до нас докотилася та фатальна пожежа на майдані Незалежності в Києві, унаслідок якої згоріла будівля Федерації профспілок України. Адже зміст цього погодженого з представником профспілок документа свідчить лише про розруху в Будинку профспілок. Чи, може, розруха не в будівлі, а в головах?

Тепер щодо суті питання. Наказ МОЗ від 08.04.2014 № 248 «Про затвердження Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», зареєстрований в Міністерстві юстиції 06.05.2014 за № 472/25249, визнав такою, що не застосовується на території України, стару гігієнічну класифікацію. Тим самим він одночасно скасував усі нормативні документи, які регулювали проведення атестації й надання пільг і компенсацій за роботу у важких та шкідливих умовах і базувалися на старій класифікації. Невже розробникам та підписантам цього документа не було зрозуміло, що нову класифікацію потрібно приймати тільки в пакеті нових документів, які по-новому регулюватимуть проведення атестації й надання пільг? Інакше її неможливо застосовувати!

Але справа навіть не в цьому нормативному колапсі. Річ у тім, що, оновлюючи нормативні документи, які стосуються умов праці працівників, їх автори навіть не спробували усунути п’ять давнішніх проблем.

Перша – це суперечність, яка існує в трудовому законодавстві України. Вона стосується питання, що ж саме вважається шкідливим впливом небезпечних факторів виробничого середовища та який його параметр може бути підставою для надання працівникам, що працюють в умовах дії цих факторів, пільг та компенсацій.

Друга полягає в тому, що механізм атестації робочих місць діє тільки в частині призначення працівникам пільгових пенсій, відпусток та скороченого робочого дня, але не діє стосовно оплати праці в підвищеному розмірі і забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та молоком.

Третя – до українського Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, через помилку чи умисно не увійшла значна частина виробництв та професій, що мали право на пільги за часів СРСР.

Четверта – у роз’ясненнях чиновників щодо підвищеного розміру оплати праці працівників, зайнятих на роботах із шкідливими й небезпечними умовами праці, не згадуються ті чинні сьогодні радянські нормативи, які передбачають установлення підвищеної оплати без проведення атестації робочих місць.

П’ята і найбільша – чинний Порядок проведення атестації робочих місць дає роботодавцям можливість маніпулювати цим процесом з огляду на свої інтереси.

 

Перша проблема

У ст. 153 КЗпП України «Створення безпечних і нешкідливих умов праці» записано:

«На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці».

Одним з таких нормативних актів, що підлягають безумовному виконанню органами виконавчої влади, усіма підприємствами та громадянами, є донині чинний ГОСТ 12.1.005-88 «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны». Згідно з текстом цього нормативного документа забороняється проектувати й експлуатувати виробничі приміщення, технологічні процеси, якщо вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК). У документі наведені також значення ГДК усіх шкідливих речовин, що використовуються чи виробляються в країні.

Однак з урахуванням реальних умов праці на багатьох підприємствах країни у цій же ст. 153 КЗпП далі записано: «У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов’язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах».

Про це ж ідеться і у ст. 29 Закону «Про охорону праці» «Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів з охорони праці»:

«У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці.

Роботодавець зобов’язаний невідкладно повідомити заінтересованих працівників про рішення зазначеного органу державного нагляду за охороною праці».

Тобто в ст.153 КЗпП йдеться не про можливість порушення нормативного документа зі стандартизації ГОСТ 12.1.005-88, а про можливість скористатися загальною правовою схемою, яка дозволяє призупинити дію нормативного документа органом, що його видав, але не на всій території країни, а тільки як виняток для окремого підприємства і на обмежений строк.

Тепер порівняємо ці статті КЗпП і Закону «Про охорону праці» з іншими статтями цих нормативних актів: ст. КЗпП 51, 76, 100 і ст. 7 Закону «Про охорону праці». Зокрема, наведемо ст. 7 «Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці»:

«Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством».

Суперечність цих двох груп статей полягає в тому, що перша говорить про унікальну й одноразову зупинку дії нормативного акта за неможливості повністю усунути небезпечні та шкідливі для здоров’я умови праці, тоді як друга дозволяє роботодавцю використовувати робочу силу на робочих місцях з важкими та шкідливими умовами праці у разі надання пільг та інших компенсацій. Здоровий глузд підказує: якщо є дві різні групи статей, то є й різні робочі місця, і знак рівності між ними ставити не можна. Звертаємо увагу на те, що ст. 7 Закону «Про охорону праці» говорить про надання пільг і компенсацій у порядку, визначеному законодавством. Тобто це такі важкі і шкідливі умови праці, з якими можна законодавчо щось пов’язати. Тоді як інші важкі і шкідливі умови можливі тільки при введенні тимчасового надзвичайного стану на одному підприємстві, і цей стан не може мати законодавчого продовження: необхідно або вжити заходів щодо усунення цих важких і шкідливих умов праці під наглядом держави, або негайно покарати винних та закрити виробництво.

Утім, замість того щоб таку неоднозначність норм ліквідувати, автори нормативних актів щодо порядку проведення атестації робочих місць, затвердженого понад 20 років тому, взагалі загнали проблему в глухий кут.

Так, 1 серпня 1992 р. Кабінет Міністрів ухвалює постанову № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» (далі – Постанова № 442). На виконання цієї постанови Міністерство праці і Міністерство охорони здоров’я видали Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці (далі – Методичні рекомендації). Ці Методичні рекомендації віднесли до робочих місць зі шкідливими й небезпечними умовами праці робочі місця з наявністю шкідливих речовин протягом 80% робочого часу в кількостях, що значно перевищують  ГДК. Тобто фактично цей документ дозволив підприємствам з важкими і шкідливими умовами, на які поширюється процедура призупинення дії ГОСТ 12.1.005-88 на певний час – до усунення шкідливих факторів (ст. 29 Закону «Про охорону праці»), використовувати працю людей, надавши їм відповідні пільги та компенсації (ст. 7 Закону «Про охорону праці»).

Найбільш вражаючим і руйнівним було те, що Методичні рекомендації, Інструкція із заповнення Карти умов праці, самі заповнені карти співіснували паралельно з державними стандартами охорони праці, які їм суперечили. Співіснували в головах виконавців і рішеннях контролюючих органів і свідчили про своєрідну правову шизофренію або повну некомпетентність і байдужість до справи. Методичні рекомендації фактично дозволили кожному підприємству чи підприємцю самостійно зупиняти дію ГОСТ 12.1.005-88 на п’ять років і потім необмежено подовжувати цей строк.

Але повернемося до визначення другої групи робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, за роботу на яких передбачені пільги й компенсації. Воно якраз і містилося у відміненій 8 квітня 2014 р. «Гигиенической классификации труда (по показателям вредности и опасности факторов производственной среды, тяжести и напряженности трудового процесса)», що була затверджена заступником Головного державного санітарного лікаря СРСР від 12.08.1986 № 4137-86 (далі – Гігієнічна класифікація № 4137-86). Відповідно до цього документа, шкідливі й небезпечні умови і характер праці – це умови і характер праці, за яких внаслідок порушення санітарних норм і правил можливий вплив небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища в значеннях, що перевищують гігієнічні нормативи. Тобто, мова йде не про роботу в атмосфері, де вміст шкідливих речовин перевищує ГДК в кілька разів, а про потенційну, можливу, неконтрольовану короткочасну появу цих речовин у кількостях, що перевищують ГДК. Саме таку можливість повинен прорахувати механізм атестації робочих місць, який базуватиметься не на наявності шкідливих речовин на робочих місцях, а на ймовірності появи цих речовин у концентраціях, що перевищують ГДК.

 

Друга проблема

Гігієнічна класифікація № 4137-86 у Радянському Союзі майже ніколи не використовувалася для призначення пільг і компенсацій. Пільги й компенсації надавалися за роботу зі шкідливими та небезпечними речовинами згідно зі списками, які формувалися Держкомпраці СРСР за погодженням з профспілками. Була лише одна спроба застосувати цю класифікацію – у документі, в якому вперше згадувався термін «атестація робочих місць» і про який ми поговоримо далі.

Вдруге термін «атестація робочих місць» з’явився 15 травня 1990 р. Тоді Верховна Рада СРСР ухвалила Закон «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», у ст. 14 якого «Пенсії на пільгових умовах» ідеться про те, що застосування Списків № 1 і 2 здійснюється з урахуванням атестації робочих місць. Цей закон доручав Раді Міністрів створити Державну експертизу умов праці і розробити методику проведення атестації умов праці. Проте ця робота у зв’язку з розпадом СРСР не була завершена.

Пізніше, 5 жовтня 1991 р., Верховна Рада України ухвалює Закон «Про пенсійне забезпечення», ст. 13 якого повністю відтворює зміст ст. 14 союзного закону, і ці ж доручення даються вже Кабінету Міністрів України.

Після цього на світ з’являються згадана вище Постанова № 442 та Методичні рекомендації. Відповідно, починає діяти механізм, коли пільгові пенсії призначаються працівникам уже за результатами атестації робочих місць. Ці Методичні рекомендації повністю будуються на Гігієнічній класифікації № 4137-86, зокрема, визначення шкідливих і небезпечних умов і характеру праці механічно, повністю й дослівно перенесено в рекомендації. Не зрозумівши на той час філософії цього визначення, автори Методичних рекомендацій доповнюють його положенням, яке суперечить змісту самого визначення.

У Додатку 4 до Методичних рекомендацій з’являється…

Анатолій Дутчак,

 заступник голови

об’єднаного профкому

«Лукор – Карпатнафтохім»

president banner1 banner4 banner3 banner2 banner5
Замовити дзвінок