ЧИ ПЕРЕМОЖЕ СПРАВЕДЛИВІСТЬ?


Головне управління Держпраці у Харківській області в суді захистило інтереси родини залізничника, який загинув під час рейсу. Однак не всіх це влаштувало.

Пізнього вечора 15 січня 2015 р. зі станції «Харків­Пасажирський» вирушив у далекий рейс провідник Харківської вагонної дільниці бригади № 1 поїзда № 225/226 сполученням «Харків – Ужгород» 42­річний Руслан Стадник. У рейсі він обслуговував вагон № 4 разом із провідником Валентиною Ткач. Після прибуття потяга до пункту обороту на станції «Ужгород» на ранок 17 січня увесь склад поїзду було переставлено на колії технічної станції для відстою. О 8­й ранку Р. Стадник здав зміну напарниці. Після цього вирішив на дозвіллі разом із іншим провідником Михайлом Рубаном зробити в місті необхідні покупки. На ужгородському ринку чоловіки придбали різний крам, який довезли на таксі до території вокзалу. Там вони покликали свого колегу Івана Мазуна, аби той допоміг донести речі до вагонів.

Обставини трагедії
На записі з камери відеоспостереження, встановленої на 3­й платформі станції «Ужгород», було зафіксовано, як Р. Стадник, М. Рубан та І. Мазун спочатку перенесли пакунки на 3­тю платформу на початок перону, а потім навпростець через 6­ту колію до вагонів відчепленого харківського потяга, що стояв навпроти. Згодом кожен пішов у напрямку свого вагона. Після того живим Р. Стадника ніхто не бачив. Трагедія сталася 17 січня о 9 годині 40 хвилин.
Комісія зі спеціального розслідування нещасного випадку встановила, що машиніст маневрового тепловоза ужгородського депо Іван Петришак (саме він того ранку керував тепловозом ЧМЕ3), під’їжджаючи до широкої платформи між 6­ю та 7­ю коліями побачив людину, яка йшла краєм перону в попутному з рухом тепловоза напрямку. Машиніст подав сигнал великої гучності, але, незважаючи на це, чоловік при наближенні поїзда раптово почав переходити колію перед ним. І. Петришак відразу застосував екстрене гальмування. Проте через малу відстань наїзду на людину уникнути не вдалося. Жодних шансів вижити у Р. Стадника, який потрапив під колеса тепловоза, не було. За результатами судово­медичної експертизи, яку провели ужгородські фахівці, було встановлено відсутність вмісту алкоголю в крові загиблого.
Так стисло можна викласти обставини трагедії, що сталася із залізничником. Вдома на Харківщині у нього залишилися дружина та двоє малолітніх синів.

Розслідування: різні погляди
Автор цих рядків упродовж кількох тижнів вивчав численні матеріали спеціального розслідування нещасного випадку, яке проводили спочатку спеціалісти відділу розслідувань теруправління Держгірпромнагляду в Харківській області, а згодом Головного управління Держпраці в регіоні. Довелося ознайомитися і з матеріалами кількох судових засідань, які ініціювали представники підприємства, зокрема регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Вони не погодилися з остаточними висновками спеціального розслідування, що пов’язало нещасний випадок з виробництвом.
Аргументи юристів Укрзалізниці, чому цю подію потрібно вважати випадком невиробничого характеру, були дуже сумнівними. Наприклад: «Територію смертельного травмування провідника Р. Стадника не можна вважати територією, де розташовані відокремлені підрозділи державного підприємства «Південна залізниця», а слід уважати територією ДТГО «Львівська залізниця». Більше того, провідник загинув, на думку юристів залізничного відомства, під час відпочинку, отже, випадок не пов’язаний з виробництвом.
До речі, із усіма цими доводами ще на етапі розслідування категорично не погоджувався первинний профспілковий комітет підприємства, де працював загиблий. На думку колег потерпілого, випадок стався, коли провідник перебував у рейсі. Тож до уваги потрібно брати не місце фактичної трагедії, а те, що сталася вона під час перебування в рейсі.
Член комісії з розслідування нещасного випадку, заступник голови профкому вагонного депо В. Турляєв висловив таку думку: «Згідно з графіком чергувань провідників вагонів поїзда № 225/226 напрямку Харків – Ужгород, рейсовим журналом лінійного начальника поїзда В. Золотухіної, провідник Р. Стадник повинен був працювати у вагоні № 4 в другу зміну з 15 по 18 січня 2015 р. Однак бланк обліку населеності та витрат постільної білизни фактично показує, що він працював і в першу зміну. Комісії з розслідування нещасного випадку не були надані дані з оригіналу рейсового журналу. Тому було неможливо встановити, чи є в ньому відмітки начальника поїзда про те, що провідники працюють згідно із затвердженими графіками, чи є вони на робочих місцях, чи залишають їх у своїх справах у пункті обороту та формування».
В. Турляєв дійшов висновку, що в цьому випадку мало місце перепрацювання робочих годин провідником Р. Стадником понад встановлену законодавством норму часу. На думку профспілкового активіста підприємства, «перепрацювання робочих годин і створило втому організму у працівника Стадника Р. В. Пізніше це й спричинило нещасний випадок… Також мають місце безконтрольність та бездіяльність керівництва підприємства, зокрема порушення в питаннях організації праці працівників. А саме, щодо нарахування та оплати праці працівників поїзних бригад, обліку їхнього робочого часу, створення належних умов праці, дотримання режиму праці та відпочинку, оплати понаднормових годин праці працівників тощо».

Про що говорять документи
Додати, як мовиться, нічого… Однак хотілося б дещо запитати в юристів Укрзалізниці, які складали позов до адміністративного суду першої інстанції про визнання нещасного випадку таким, що не пов’язаний з виробництвом. Хіба їм не відомо, що згідно з їхнім же відомчим нормативним актом – наказом Укрзалізниці № 40­Ц від 10.03.1994 р. «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту, робота яких безпосередньо пов’язана із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів» початком роботи локомотивних та поїзних бригад, що обслуговують вагони­транспортери сполученого типу і т. п., вважається час явки працівника на місце постійної роботи (депо, електродепо, лінійний пункт, резерв, пункт підміни локомотивних бригад, пункт обороту локомотивів) за графіком, нарядом або викликом; закінченням роботи – момент оформлення відповідної технічної документації після здачі локомотива, поїзда, состава, секції або вагона в депо чи пункті зміни».
Також відповідно до п. 3.2 розділу 3 «Робочий час та час відпочинку в Харківській вагонній дільниці № 1», Правил внутрішнього трудового розпорядку її працівників (затверджені протоколом № 227 від 19.08.2009 р. зборів трудового колективу) «робочим часом поїзних бригад є час з моменту явки на робоче місце постійної роботи до моменту закінчення роботи, згідно з розробленими графіками за напрямками чинного розкладу поїздів, фактична робота яких відображається у поїзних маршрутах».
Саме на цьому трактуванні галузевого нормативного акта ґрунтувалася під час складення акта за формою Н­1 та ухвалення рішення комісія зі спеціального розслідування зазначеного нещасного випадку, створена в Головному управлінні Держпраці у Харківській області. Момент настання нещасного випадку з провідником Р. Стадником слід вважати робочим часом та, відповідно, потрібно пов’язати його з виробництвом. Тож як можна інакше трактувати цю ситуацію? Утім, керівництво одного з найбільших у регіоні підприємств щодо загибелі працівника мало власний погляд. Замість того, аби допомогти родині залізничника, підприємство, на якому він працював, почало робити все, щоб удова та сироти не отримали ні від нього, ні від Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань жодної копійки. Позиція більш ніж дивна!


Держпраці: на захисті прав працівників
Зрозуміло, що миритися з рішенням суду першої інстанції, винесеним на користь роботодавців, не мали наміру спеціалісти органу державного нагляду за охороною праці. Рішуча, безкомпромісна позиція начальника ГУ Держпраці у Харківській області Олени Назаренко, фахові аргументи юриста управління Юлії Нікішиної, які були надані в місцевому апеляційному суді у відповідь на попереднє необґрунтоване рішення суду першої інстанції, допомогли отримати позитивний результат. Представники Держпраці, які стали на захист родини, довели хибність тлумачення трудового законодавства й посилань юристів Укрзалізниці на те, що час відпочинку працівника в рейсі не має обліковуватися під час розрахунку робочого часу.
Здійснивши ґрунтовний аналіз трудового законодавства, внутрішніх наказів ПАТ «Українська залізниця», матеріалів спеціального розслідування, письмових та усних пояснень усіх сторін судового засідання, колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду під головуванням судді В. Калиновського таки стала на бік справедливості. У своїй постанові від 14.03.2016 р. (справа № 82/11552/15) судді ухвалили рішення про задоволення апеляційної скарги Головного управління Держпраці у Харківській області у повному обсязі та скасували попередню постанову суду першої інстанції щодо визнання недійсними результатів проведення спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком. Постанова набрала чинності з моменту її проголошення. Отже, можна сподіватися, що справедливість перемогла!
Але, як виявилося, це ще не кінець історії! Працюючи над статтею, автор відвідав відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Харківській області. Як зазначив заступник начальника управління Віктор Кравченко, керівництво місцевого відділення Фонду не підтримувало позицію Укрзалізниці, оскільки розуміло, що в разі перемоги підприємства в суді без засобів до існування залишаться вдова й діти загиблого залізничника. І що на боці підприємства в місцевих адміністративному та апеляційному судах Фонд виступав суто формально, додержуючись вимог процесуального судочинства.

* * *

І ось новий виток у цій справі. 29 березня суддя Вищого адміністративного суду України А. Єрьомін ухвалив рішення «відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції ФССНВУ в Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2016 р. у справі за позовом ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» до Головного управління Держпраці у Харківській області.
Таким чином, згідно з рішенням суду, на вимогу так званої третьої сторони – у справі обласного управління відділення Фонду – судова справа № 820/11552/15 буде витребувана з апеляційного суду в Харкові до Вищого адміністративного суду в Києві і вже там розглядатиметься невідомо скільки часу.
І знову юристи всіх задіяних сторін наводитимуть різні аргументи, аби високий суд ухвалив справедливе, єдино правильне рішення. Невідомо лише, хто і як відшкодовуватиме родині загиблого залізничника не тільки матеріальні збитки у зв’язку із втратою годувальника, а й моральну шкоду за всі ті поневіряння, яких вона зазнала через фактично антигуманну позицію роботодавця і чиновників, службовим обов’язком яких є захист інтересів людей праці.

Вадим Кобець, власкор

president banner1 banner4 banner3 banner2 banner5
Замовити дзвінок