АНДРІЙ РЕВА: ГЛОБАЛЬНІ ВИКЛИКИ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ


Наприкінці травня – на початку червня в Женеві відбулася 105-та сесія вищого керівного форуму Міжнародної організації праці (МОП) – Міжнародна конференція праці. Участь у ній взяла делегація з України на чолі з Віце-прем’єр-міністром України Павлом Розенком і Міністром соціальної політики Андрієм Ревою. Керівник міністерства, зокрема, виступив із промовою в рамках Сегменту високого рівня. Він акцентував на відданості української влади справі проведення всеосяжних реформ, поінформував про прийняття Державної стратегії з подолання бідності до 2020 року, а також про нову Програму гідної праці для України на 2016–2019 роки.
Докладніше про цей захід, пріоритети міжнародної спільноти у галузі трудових відносин і соціального захисту населення, про виконання Україною конвенцій МОП та про виклики, які стоять перед нашою країною у цій сфері, – в інтерв’ю з Міністром соціальної політики України Андрієм Ревою.

 

– Андрію Олексійовичу, які пріоритети у сфері праці визначила для себе МОП у найближчий перспективі? Які конкретні завдання поставлено перед представниками країн – членів МОП, що взяли участь у 105-й сесії Міжнародної конференції праці?

– Насамперед слід сказати, що в 2019 році Міжнародна організація праці відзначатиме 100-річний ювілей з часу заснування, і вже сьогодні триває підготовка до цієї без перебільшення знаменної події.

Ця унікальна міжнародна організація створила міцний фундамент для формування та розвитку системи соціально-трудових відносин на тристоронній основі для держав усього світу. Саме конвенції МОП встановлюють міжнародні стандарти у соціально-трудовій сфері, зокрема й у галузі безпеки та гігієни праці.

Доповідь Генерального директора МОП Гая Райдера на 105-й сесії була присвячена Ініціативі з подолання бідності. Зважаючи на той факт, що бідність є глобальним викликом, держави – члени МОП мають відображати у своїх національних стратегіях відповідні заходи з питань зайнятості та умов праці, охорони здоров’я, освіти тощо. Це сприятиме забезпеченню сталого економічного розвитку й соціальної справедливості.

Порядок денний 105-ї Міжнародної конференції праці охоплював і низку інших питань, зокрема:

  • просування гідної праці;
  • перегляд Рекомендації № 71 про урегулювання питань зайнятості в період переходу від війни до миру 1944 року;
  • сприяння соціальній справедливості;
  • праця в морському судноплавстві.

 

– Чи звітувала Україна про стан дотримання конвенцій та рекомендацій МОП? Щодо яких конвенцій постають проблемні питання?

– Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій не виносив на розгляд питання щодо виконання Україною положень ратифікованих нею конвенцій.

Водночас хочу підкреслити, що Міністерство соціальної політики за участю інших заінтересованих міністерств щороку забезпечує підготовку доповідей України, які подаються до МОП відповідно до статті 22 Статуту цієї організації після погодження із соціальними партнерами.

У 2016 році Україна звітуватиме стосовно 13 конвенцій  №№ 11, 29, 81, 98, 105, 113, 126, 129, 138, 156, 158, 176, 182.

Враховуючи, що ваш журнал має назву «Охорона праці», зазначу, що дві конвенції із наведеного переліку стосуються питань безпеки та гігієни праці:

  • № 81 «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі»;
  • № 176 «Про безпеку та гігієну праці на шахтах».

 

– Які з конвенцій МОП у сфері праці заплановано ратифікувати в Україні найближчим часом? Чи планує уряд заходи для активізації роботи з імплементації вже ратифікованих конвенцій МОП?

Загалом Україна ратифікувала 71 конвенцію МОП, 63 з них є чинними (8 – денонсовані). На черзі ратифікація Україною ще дев’яти конвенцій, серед яких:

  • № 88 «Про організацію служби зайнятості»;
  • № 171 «Про нічну працю»;
  • №168 «Про сприяння зайнятості та захист від безробіття»;
  • № 181 «Про приватні агентства зайнятості»;
  • Розділ ІІІ Конвенції МОП № 173 «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця», що стосується захисту вимог працівників установою-гарантом;
  • № 157 «Про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення»;
  • № 189 «Про гідну працю хатніх робітників»;
  • № 97 «Про працівників-мігрантів»;
  • «Про працю в морському судноплавстві» 2006 року.

У сфері безпеки та гігієни праці Україна вже ратифікувала низку конвенцій:

  • № 81 «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі»;
  • № 129 «Про інспекцію праці в сільському господарстві;
  • № 155 «Про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище»;
  • № 161 «Про служби гігієни праці»;
  • № 176 «Про безпеку та гігієну праці на шахтах»;
  • № 184 «Про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві».

На сьогодні актуальним є питання імплементації 27 європейських директив у сфері безпеки та гігієни праці, передбачених Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Їх перелік визначено додатком XL до глави 21 «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей».

Водночас Програма гідної праці МОП для України на 2016–2019 роки передбачає одержання у цьому напрямі міжнародної технічної допомоги від експертів Міжнародної організації праці та ЄС.

 

– МОП готова надалі надавати технічну та експертну допомогу нашій державі? На що саме її буде спрямовано?

– Потрібно зазначити, що 7 квітня 2016 року в Києві було підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо реалізації Програми гідної праці МОП для України на 2016–2019 роки. Ця Програма є рамковою і ґрунтується на трьох пріоритетах: сприяння зайнятості й розвитку сталих підприємств задля стабільності та зростання; сприяння ефективному соціальному діалогу; поліпшення соціального захисту та умов праці.

Україна вдячна за започаткування технічної допомоги МОП у таких питаннях:

створення за допомогою тристороннього діалогу дієвої інспекції праці, яка відповідатиме міжнародним трудовим нормам та європейським зразкам;

реформування Державної служби зайнятості, зокрема, щодо поліпшення інформації про ринок праці, розвитку підприємництва, здійснення функціонального аналізу діяльності служби;

створення умов для сприятливого середовища для сталих підприємств;

надання технічних коментарів до проекту Трудового кодексу України.

Україна розраховує на технічну допомогу МОП у реалізації таких завдань:

розвиток соціального діалогу на територіальному рівні в рамках проведення реформи місцевого самоврядування та децентралізації державної влади.

запровадження методології МОП щодо оцінки інвестиційних портфелів на предмет сприяння зайнятості.

 

– Чи розглядалося питання технічної допомоги на інституційну розбудову Держпраці?

– Так. Я вже назвав три пріоритети, на яких ґрунтується Програма гідної праці МОП для України на 2016–2019 роки. Саме реалізація третього пріоритету – поліпшення соціального захисту та умов праці – передбачає надання міжнародної технічної допомоги МОП для створення сучасної інспекції праці, яка відповідатиме стандартам, що передбачені конвенціями МОП та європейськими директивами.

 

– Як фахівці МОП оцінюють розроблений Україною проект Трудового кодексу?

– На виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом постановою Верховної Ради України «Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України» від 11.12.2014 № 26-VIII схвалено Програму діяльності Кабінету Міністрів України. Одним з основних завдань, визначених цим документом, є реформування трудового законодавства з метою приведення його у відповідність до трудового права Європейського Союзу.

Народні депутати України 20.05.2015 р. внесли на розгляд Верховної Ради України проект Трудового кодексу України (реєстраційний № 1658, доопрацьований). Він був прийнятий у першому читанні на пленарному засіданні Верховної Ради України 05.11.2015.

Положення зазначеного законопроекту ґрунтуються, зокрема, на таких принципах:

 забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці, безумовного пріоритету збереження життя і здоров’я працівника перед іншими цілями у сфері праці;

 рівність прав і можливостей працівників, у тому числі гендерна рівність, за допомогою забезпечення єдності та диференціації умов праці;

 заборона примусової та дитячої праці;

 пріоритетне застосування норм міжнародного права у сфері соціально-трудових відносин і здійсненні правосуддя.

Загалом положення запропонованої редакції законопроекту відповідають праву Європейського Союзу та положенням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Так, законопроект містить положення про недопущення дискримінації у сфері праці за будь-якою ознакою (як передбачено нормами Директиви Ради 2000/43/ЄС від 29.06.2000 щодо імплементації принципу рівності між особами незалежно від їх расової чи етнічної приналежності та Директиви Ради 2000/78/ЄС від 27.11.2000).

Реалізація цих положень створить законодавчі передумови щодо захисту від дискримінації. На практиці це передбачає відповідальність і можливість застосовувати санкції за порушення цієї норми.

Крім того, проектом передбачається збільшення тривалості щорічної основної відпустки з 24 до 28 днів, що зазначено в Європейській соціальній хартії (переглянутій).

Установлюються й додаткові гарантії для вагітних жінок, зокрема за ними зберігається середній заробіток за час проходження медичного огляду, пов’язаного з вагітністю (як передбачено Директивою Ради 92/85/ЄЕС від 19.10.1992 про вжиття заходів з поліпшення безпеки та охорони здоров’я на виробництві вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили або годують;

 

Законопроектом установлюються норми щодо права на репатріацію працівників.

 

Передбачається, що працівники користуються правом на репатріацію у таких випадках: закінчення строку трудового договору або трудового договору на конкретний рейс, що закінчився за кордоном; захворювання чи отримання травм, чи з інших причин, підтверджених медичним висновком; катастрофи транспортного засобу, на якому працював працівник; коли власник транспортного засобу не може далі виконувати свої зобов’язання роботодавця з причин банкрутства, продажу транспортного засобу, зміни реєстрації чи арешту транспортного засобу чи з інших аналогічних причин; коли транспортний засіб без згоди працівника направляється в зону військових дій.

Репатріація працівника має бути організована роботодавцем, а в разі неможливості забезпечення її роботодавцем – компетентним органом влади, визначеним Кабінетом Міністрів України, з наступним відшкодуванням витрат за рахунок роботодавця.

 

Ця законодавча ініціатива, продиктована необхідністю побудови відкритого суспільства та економіки, стане ще одним кроком на шляху вступу України до Світової організації торгівлі.

До того ж документом передбачається виплата вихідної допомоги в разі звільнення у зв’язку зі скороченням, розмір якої залежить від тривалості безперервного стажу роботи в роботодавця, що відповідає положенням статті 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Одним із нововведень проекту Трудового кодексу є визначення професійної (службової) кар’єри та засобів її здійснення, що спонукатимуть працівників відповідальніше ставитися до виконання своїх обов’язків, а роботодавця – до створення належних умов і рівних прав працівникам для їхнього професійного зростання чи просування (підвищення) по службі.

При цьому перерва в роботі, яка виникла через сімейні обов’язки (догляд за дітьми, хворими родичами) або певні обставини, пов’язані зі станом здоров’я, не може бути перешкодою для кар’єрного зростання.

Новий Трудовий кодекс урегульовує сферу державного нагляду й контролю за додержанням трудового законодавства. У свою чергу, нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства не замінює встановленої законодавством процедури розв’язання індивідуальних чи колективних трудових спорів. Він визначає завдання інспекції праці, повноваження інспекторів, їхні права та службові обов’язки з урахуванням вимог, передбачених актами ЄС.

При Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення створено робочу групу з доопрацювання проекту Трудового кодексу України до другого читання, яка складається, зокрема, з представників сторін соціального діалогу і Міністерства соціальної політики. У Комітеті відбулося 28 засідань вищезазначеної робочої групи, на яких опрацьовано 1689 поправок народних депутатів України до 396 статей проекту Трудового кодексу України. Крім того, до законопроекту включено положення низки директив Ради ЄС, які Україна зобов’язалася імплементувати в національне трудове законодавство на виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Отже, за підсумками роботи можна стверджувати, що положення директив Ради ЄС, які стосуються трудових відносин, фактично імплементовані в цей законопроект.

Зазначений документ одразу після прийняття його в першому читанні було надіслано до МОП для проведення експертизи, і нині вже отримані технічні коментарі від МОП. Вони містять 59 рекомендацій щодо удосконалення запропонованої редакції законопроекту, які безумовно потребують імплементації в цей законопроект.

 

– Які заходи проводилися в рамках Міжнародної конференції праці? Чим вони корисні для України?

Під час перебування нашої тристоронньої делегації в Женеві ми мали низку важливих зустрічей з членами делегації та керівництвом Міжнародного бюро праці, зокрема: Генеральним директором МОП паном Гаєм Райдером, Регіональним директором МБП для країн Європи та Центральної Азії паном Хайнцом Коллером. Вони запевнили нас, що вбачають Україну своїм надійним партнером у просуванні міжнародних стандартів у соціально-трудовій сфері, передбачених конвенціями МОП, і підтвердили готовність всебічної підтримки України в проведенні реформ.

 

– Розкажіть, будь ласка, про напрями реформ, які провадить уряд у сфері трудових відносин і соціального захисту населення.

Перший напрям передбачає подальше реформування системи державної соціальної підтримки населення через запровадження адресних та ефективних механізмів її надання.

Планується:

  1. Забезпечення інвентаризації надання соціальних пільг та запровадження монетизації пільг. Важливою умовою запровадження надання пільг у грошовій формі є можливість державного бюджету забезпечити своєчасне фінансування відповідних виплат у повному обсязі.

 

Система соціальних пільг визначена майже 50 законодавчими актами й не забезпечена фінансовими ресурсами для їх повної реалізації. За даними Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, приблизно 10 млн осіб мають право на пільги за соціальною ознакою.

 

  1. Уніфікація надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та одиноким матерям, запровадження стимулів до працевлаштування отримувачів допомоги працездатного віку.

 

Кількість отримувачів соціальної підтримки (пільг, компенсацій, субсидій, допомоги) в органах соціального захисту нині становить близько 16 млн осіб.

Умови надання окремих видів соціальної допомоги не стимулюють їх отримувачів до праці та легальної зайнятості.

На 01.01.2016 р. порівняно з 2003 р. кількість отримувачів допомоги одиноким матерям збільшилася майже в 22 рази: з 27,2 тис. до 591,9 тис.

 

  1. Удосконалення механізму надання населенню субсидій (необхідність у врегулюванні окремих питань порядку надання субсидії, зокрема щодо використання залишків накопичених сум субсидії, порядку обчислення доходу для окремих категорій громадян тощо).

 

В опалювальний період 2015/2016 рр. субсидію отримували приблизно 5,5 млн сімей, що майже в 5 разів більше, ніж у попередньому опалювальному періоді.

 

  1. Удосконалення адміністрування програм державної соціальної підтримки населення на місцевому рівні, до того ж з урахуванням завдань, визначених реформою місцевого самоврядування в Україні, а саме:

удосконалення інформаційних систем житлових субсидій, Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, і створення єдиного інформаційного середовища соціальної сфери;

 установлення чітких стандартів і процедур надання громадянам послуг соціальної підтримки;

підвищення доступності послуг для громадян через можливість їх отримання в центрах надання адміністративних послуг відповідних територіальних громад (фронт-офіси).

  1. Розроблення та прийняття нової редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (щодо уніфікації категорій постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС громадян та упорядкування системи державних соціальних гарантій).

 

Державна соціальна підтримка надається 1,96 млн осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них: 210 247 – учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 1 751 657 – потерпілі від Чорнобильської катастрофи, з них 418 777 – потерпілі діти.

 

У середньостроковій перспективі з метою побудови нової моделі соціальної підтримки населення, що ґрунтується на засадах адресності надання допомоги найураз­ливішим верствам населення, планується здійснити:

– поєднання надання грошової допомоги малозабезпеченим сім’ям із заходами щодо соціальної інтеграції та підвищення конкурентоспроможності на ринку праці для виведення сім’ї зі стану нужденності;

– запровадження єдиного інформаційного середовища соціальної сфери, створення на його основі нової системи контролю за використанням бюджетних коштів у разі надання державної соціальної підтримки за рахунок бюджетних коштів;

– уніфікацію/гармонізацію всіх видів соціальної допомоги на підставі єдиного підходу до оцінювання матеріального стану домогосподарства.

 

Другим напрямом реформування є запровадження європейських стандартів у сфері праці за допомогою формування сучасного трудового законодавства та підвищення вартості праці.

Планується:

  1. Запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати з урахуванням міжнародних норм і практики усіх європейських країн, де встановлюється цей стандарт (як нижньої межі оплати праці, що забезпечується усіма складовими заробітної плати, а не лише її тарифною частиною, крім компенсаційних виплат за відхилення від нормальних умов) з одночасним встановленням у державному бюджеті України розміру мінімальної заробітної плати на рівні, вищому від прожиткового мінімуму для працездатних осіб (орієнтовно в 1,5 разу), у межах фонду оплати праці працівників бюджетної сфери.

Підвищення мінімальної заробітної плати дасть змогу легалізувати зарплату не менше ніж 2,5 млн працівників небюджетного сектору. Зросте рівень оплати праці в реальному секторі економіки внаслідок перегляду тарифних сіток.

 

Розмір мінімальної зарплати становить:

  • лише 28% середньої зарплати – (рекомендації МОП – не менше ніж 50%, у країнах ЄС – 60%);
  • лише 47,7% фактичного прожиткового мінімуму (січень – березень 2016 р.);
  • 9,4% штатних працівників отримує зарплату менше ніж 1500 грн і майже 30% – менше ніж 2500 гривень.

 

  1. Забезпечення до кінця 2016 року підвищення розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС зі збереженням грошового розриву в розмірі 265 грн.
  2. Прийняття Трудового кодексу для приведення умов роботи бізнесу та підприємництва до європейських стандартів, що передбачають безумовне дотримання законодавства про працю.
  3. Запровадження нових механізмів впливу на роботодавців, які допускають порушення законодавства з питань зайнятості та оплати праці, зокрема через надання органам місцевого самоврядування базового рівня повноважень зі здійснення контрольних заходів щодо дотримання підприємствами, які працюють на території відповідної територіальної громади, законодавства у цій сфері.
  4. Реформування системи управління фондами соціального страхування (скорочення адміністративних видатків і підвищення ефективності використання коштів соціального страхування).
  5. Прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування державного управління у сфері зайнятості населення та соціального страхування на випадок безробіття» (щодо модернізації діяльності Державної служби зайнятості, запровадження додаткових стимулів для роботодавців до створення нових робочих місць).

 

Лише 60% зайнятого населення сплачує ЄСВ (9,9 млн осіб, що на 600 тис. осіб менше, ніж у січні 2015 р.).

6,6 млн зайнятого населення не охоплено соціальним страхуванням, у т. ч. близько 2 млн осіб, які працюють у приватних селянських господарствах. Добровільно сплачують внески на пенсійне страхування лише 12 477 осіб.

 

У середньостроковій перспективі з метою запровадження європейських стандартів у сфері праці за допомогою формування сучасного трудового законодавства та підвищення вартості праці планується здійснити:

– внесення змін до більш ніж 200 нормативно-правових актів після прийняття Трудового кодексу;

– поетапне підвищення мінімальної заробітної плати з метою забезпечення відчутної диференціації її розміру з розмірами державної соціальної допомоги та допомоги по безробіттю, що сприятиме підвищенню стимулювання до праці, подоланню проблеми бідності серед працюючих і зменшенню чисельності працюючих громадян серед отримувачів соціальної допомоги;

– створення на базі Державної служби зайнятості Національного агентства зайнятості, розширення можливостей працевлаштування громадян, які потребують додаткової уваги з боку держави (внутрішньо переміщених осіб; учасників антитерористичної операції; осіб з інвалідністю; осіб, які тривалий час є безробітними).

 

Третій напрям – забезпечення подальшого реформування системи пенсійного забезпечення. Планується:

  1. Запровадження обов’язкового пенсійного страхування для:

– працюючих в особистих селянських господарствах (з установленням спрощеної процедури їх державної реєстрації) – орієнтовно 2 млн осіб;

– хатніх робітників (працівники, які надають побутові та персональні послуги в сім’ях) із законодавчим урегулюванням оформлення трудових відносин такої категорії працюючих (орієнтовно 160 тис. осіб, нині добровільно сплачують внески 7,5 тис. осіб).

 

Показник демографічного навантаження в Україні більш ніж удвічі перевищує відповідний показник у країнах ЄС (у нашій країні на 9,9 млн застрахованих осіб припадає 12,3 млн пенсіонерів). Пріоритетним завданням поряд з легалізацією зарплат і трудових відносин є розширення охоплення пенсійним страхуванням зайнятого населення.

  1. Звільнення солідарної системи пенсійного страхування від невластивих для неї видатків.

 

Зниження ставки ЄСВ спричинило зменшення його надходжень до Пенсійного фонду на 23,2% і збільшення видатків державного бюджету на пенсійні програми. Сума видатків у 2016 р. становить 144,9 млрд грн (загальний бюджет Фонду – 257 млрд гривень.)

 

  1. Зменшення розривів у розмірах пенсій, які призначені у різні роки, за допомогою фіксування показника зарплати для призначення пенсій на рівні середньої зарплати за 2013, 2014 і 2015 роки (економія – 236,5 млн грн на рік).
  2. Проведення поетапного осучаснення пенсій для встановлення диференціації розмірів пенсійних виплат залежно від заробітку та підвищення зацікавленості громадян до участі в пенсійному страхуванні.
  3. Реалізація зобов’язання уряду щодо підвищення розміру мінімальної пенсії щоквартально для проведення її індексації у зв’язку з інфляцією.

 

Нині майже 8 млн осіб призначено доплату до мінімальної пенсії. Співвідношення мінімальної та середньої пенсії досягає 70%.

Мінімальна пенсія – 1130 грн (з травня ц. р.) становить лише 51% фактичного прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

 

  1. Запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що дасть можливість створити додаткове джерело для пенсійного забезпечення. Очікується, що пенсійні кошти, спрямовані на інвестування, зокрема створення робочих місць, забезпечать зростання додаткових надходжень страхових внесків до солідарної системи від 0,13 млрд грн у 2017 р. до 1,5 млрд грн у 2020 р.
  2. Створення накопичувальної професійної пенсійної програми для здійснення пенсійного забезпечення осіб, які зайняті на роботах за списками № 1 і № 2 або на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, а також на посадах державних службовців і прирівняних до них посадах.

 

Перегляд списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (економія – 134,3 млн грн на рік).

 

  1. Схвалення Стратегії модернізації та розвитку Пенсійного фонду України, перехід до централізації призначення пенсій, оптимізація чисельності та адміністративних видатків Фонду, запровадження надання послуг громадянам в об’єднаних територіальних громадах.

У середньостроковій перспективі для подальшого реформування системи пенсійного забезпечення планується здійснити:

– запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування;

– розвиток недержавного пенсійного забезпечення.

 

Четвертий етап передбачає реформування системи соціальних послуг в умовах децентралізації їх надання та розвитку на рівні територіальної громади.

Планується:

  1. Оптимізація мережі комунальних закладів та установ, що надають соціальні послуги, створення обласних центрів надання об’єднаним територіальним громадам (ОТГ) методологічної допомоги щодо розвитку соціальних послуг і навчання працівників.

 

Об’єднані територіальні громади самостійно визначають механізм організації необхідних для жителів громади соціальних послуг з огляду на економічну та соціальну ефективність:

– через створення власних закладів – надавачів соціальних послуг;

– через співробітництво з сусідніми територіальними громадами;

– за допомогою закупівлі послуг у недержавних організацій.

 

  1. Прийняття нової редакції Закону України «Про соціальні послуги», нормативно-правових актів у зв’язку з прийняттям цього Закону.
  2. Приведення у відповідність норм соціального законодавства і норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо визначення власних і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування у сфері соціальної політики.

 

Реалізація ОТГ своїх повноважень потребує законодавчого врегулювання (внесення змін до ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і 20 законів у сфері надання соціальних послуг).

 

  1. Продовження стандартизації соціальних послуг (15 стандартів затверджено).
  2. Розроблення та прийняття Національної програми впровадження деінституціалізації на період до 2025 року.
  3. Сприяння регіональним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування в забезпеченні розвитку:

– необхідних соціальних послуг для сімей з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, безпосередньо у територіальних громадах, зокрема послуги патронату;

– сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та недопущення направлення на виховання цієї категорії дітей до інтернатних закладів.

У середньостроковій перспективі для розвитку соціальних послуг планується здійснити:

– формування недержавного сектору надавачів соціальних послуг;

– визначення суб’єктів контролю та моніторингу за наданням соціальних послуг.

– встановлення чіткого механізму дотримання органами місцевого самоврядування законодавчо встановлених вимог щодо надання соціальних послуг (забезпечення мінімального базового комплексу соціальних послуг, державних стандартів соціальних послуг) з одночасним розширенням повноважень органів місцевого самоврядування в організації соціальних послуг;

– розвиток закладів сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

– запровадження нових соціальних послуг для сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах;

– реформування інтернатних закладів та їх поступова ліквідація.

 

П’ятим напрямом урядових реформ у сфері трудових відносин і соціального захисту населення є забезпечення гендерної рівності, протидія домашньому насильству та торгівлі людьми.

Планується:

  1. Ратифікація Стамбульської конвенції (Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами) та імплементація її положень на національному рівні.
  2. Розроблення і запровадження ефективного механізму запобігання та протидії домашньому насильству й жорстокому поводженню з дітьми.
  3. Удосконалення нормативно-правових актів, які регулюють надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми.
  4. Здійснення заходів щодо запобігання торгівлі людьми за допомогою підвищення обізнаності громадян з цією проб­лемою.
  5. Активізація роботи з ідентифікації осіб, що постраж­дали від торгівлі людьми, зокрема серед внутрішньо переміщених осіб, інших уразливих категорій громадян і встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.
  6. Затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2021 року.

Основними проблемами у сфері забезпечення гендерної рівності є:

  • недостатня участь жінок у політичному житті та їх обмежений доступ до економічних ресурсів;
  • дискримінаційне ставлення роботодавців до працевлаштування жінок, визначення розміру заробітної плати, їх кар’єрного зростання, заборона зайнятості жінок у певних професіях, що знижує їхню конкурентоспроможність на ринку праці;
  • недосконалість системи реагування на факти дискримінації за ознакою статі.

Підготувала Людмила Солодчук

president banner1 banner4 banner3 banner2 banner5
Замовити дзвінок